Розділ 14 «Туман розбіжностей»

Сонце вже схилялося до заходу, заливаючи небо мідно-золотими відтінками. Над дахами будинків згущалися важкі, насичені вологою хмари, а в повітрі відчувалася напруга перед зливою. Вітер підійнімав з землі дрібний пил, що крутився у повітрі, наче передвісник бурі.

У будинку було чути метушню. Люциана стрімко бігала кімнатою, запихаючи речі в спортивну сумку. За нею, майже наступаючи на п’яти, йшов Джейс. Він намагався її зупинити, але сестра ігнорувала його, так ніби він просто частина фонових шумів.

– Ти серйозно? – хлопець зробив ще одну спробу достукатися до неї. – Лекс, послухай! Пройшов лише день. Лекс, зупинись!

Його рука торкнулася її ліктя, і дівчина різко зупинилася. На мить їхні погляди зустрілися. Очі Люциани були темні, мов нічне небо перед бурею. Вона одним рухом висмикнула руку.

– Досить. Я не дитина! – холодно промовила вона.

– Прошу, заспокойся… – Джейс стиснув кулаки. – Ная сказала…

– Ага, бувай, – відрізала вона.

Хлопець навіть не встиг договорити, як Люциана рішуче підхопила свою сумку, накинула куртку і вийшла з дому, голосно зачинивши двері.

Джейс провів її довгим, важким поглядом.

– Чуєш? Ти мене і себе до могили зведеш… – тихо пробурмотів він, але її вже не було поруч, щоб почути.

-Центр культури Аледдаралю-

-За лаштунками-

Зал наповнювався гомоном голосів і мерехтінням світла. Гості збиралися, атмосфера ставала все більш насиченою. Люциана, змінивши одяг на сценічний, чекала своєї черги. За мить вона зробила крок вперед, і прожектори вибухнули світлом, заливаючи її постать сяйвом.

Глядачі завмерли, зачаровані її рухами. Вона кружляла, граційно підіймаючись вгору на полотнах, її тіло вигиналося наче вогонь, що пестив тіні в кімнаті. Музика наростала, створюючи ефект хвилі, яка накочувалася на берег і розбивалася бризками емоцій.

Люциана підняла голову, швидко оглядаючи зал. Помітила знайому фігуру.

Анфіса стояла біля бару, одягнена у яскраву сукню. Вона тримала в руках келих, сповнений густо-червоного напою, і неквапливо спостерігала за виступом. Люциана мимоволі стиснула губи, але не збилася з ритму.

Піднявшись вище на полотна, дівчина зродила кілька різких рухів й широко розкинула руки. Повільно прокручуючись вона оглядала залу. До її ока припав Джейс. Хлопець стояв за барною стійкою, дивлячись на неї, і його погляд був важким. Він здався їй розгніваним… або ж стривоженим? Вона фиркнула. Його справа – хвилюватися, її – витати над сценою.

Вечір продовжувався.

Вечірка заграла новими барвами коли сутінки завітали до зали. На сцену потроху почали вилізати примітивні. Джейс дужче стиснув склянку.

– Не переймайтеся, пане, – раптом пролунав спокійний голос поруч.

Хлопець повернув голову. За барною стійкою стояв чоловік середнього віку, спокійний, розслаблений. Його темні очі ледь помітно сміялися.

– Що? – перепитав Джейс.

– Я так розумію, ви знайомий нашої Лекс.

– Вашою? – Хлопець поставив склянку на стійку, ковзнувши поглядом по бейджу співрозмовника.

– Ох. Перепрошую. Так ви її…

– Брат, – різко відповів Джейс.

– О, прошу вибачення, – бармен посміхнувся. – Вона неймовірно танцює, правда ж?

Джейс лише коротко кивнув.

– Лерін, – представився бармен, спокійно збовтуючи новий напій.

– Лерін… Чому ви такі спокійні?

Бармен не поспішав відповідати. Він лише поглянув у бік сцени і хитро посміхнувся.

– Я працював тут іще коли Лексі навчалася… – Бармен тихо видихнув й повернувся до столу, наливаючи для хлопця чергову склянку. – За цей час, кілька налиганих гостей для неї не проблема.

Чоловік кивнув у бік сцени. Хлопець озирнувся. Його сестра ледь помітно зіштовхувала гостей зі сцени. Вона робила це так майстерно, граючись й танцюючи, з посмішкою на обличчі.

Лерін став поряд з хлопцем й спостерігав уже за звичним видовищем.

– Її професіоналізм вражає, – тихо промовив Лерін.

– Дійсно… Але якщо вона помітить мене, то…

– Думаю, вона вже давно знає, що ви тут, – бармен посміхнувся. – Просто дозволяє вам спостерігати.

Чоловік тихо посміявся, й розвернувся займаючись своїми справами.

– Що ти маєш на увазі?

– Зазвичай вона більш жорстока з ними, а сьогодні бавиться…

Хлопець подякував бармену й попрямував на вихід. При дверях було досить багато людей. Парубок пішов у бік парку. Надворі стало зовсім темно. Молодий місяць ледь освітлював вузькі вулички міста.

Раптом попереду він помітив Анфісу. Жінка Анфіса зупинилася посеред вузького провулка, її темний плащ майже зливався з тінями, що відкидали високі кам'яні стіни. До неї підійшов ще один вампір. Він озирнувся довкола, ніби перевіряючи, чи за ними ніхто не спостерігає, а потім, не вагаючись, став на коліно.