Розділ 13 «Помста минулих літ»

Легкий, прохолодний вітерець гуляв вулицями, ніжно обвіваючи обличчя Джейса. Він тільки, що прокинувся. Оговтавшись, хлопець поглянув навколо. Перед ним була велична споруда – будинок культури Аледдаралю, що купався у вечірніх променях. Доріжка, вистелена бруківкою, вела до парку, й незвично манила парубка. Піддавшись внутрішньому бажанню, Джейс рушив туди. Хлопець уже давненько не гуляв його стежками. Височенні дерева з розлогими кронами, акуратно підстрижена травичка та красиві клумби – усе приковувало його увагу.

Сутеніло.

Людей було небагато.

Як тільки темрява безслідно поглинула парк, ввімкнулися ліхтарі. Тепле світло створювало неймовірну атмосферу. Цвіркунчики заграли свою мелодію, а світлячки вилетіли із своїх домівок, додаючи неповторності цьому вечору.

Джейс пройшов повз ставок. Рівний шум води навіював спокій. На хвильку зупинившись хлопець затримав погляд. На водяному плесі відбивалися вечірні зорі. Лексі завжди любила дивитися на них. Сумно посміхнувшись, він рушив далі.

Парубок крокував поодинокою стежкою й шовгав ногами. Попереду замиготів тьмяний ліхтар. Піднявши погляд, Джейс примітив невеликий стенд. Підійшовши ближче, він відчув, як серце завмирає.

На одній з блискучих афіш його сестра обіймала багряні полотна, височіючи над сценою. На її обличчі сяяла гордість і ледь помітна усмішка. Позаду ж неї, у металевому колі, сидів Бен, ніжно тримаючи дівчину за талію.

Джейс зашарівся. Він не міг повірити власним очам. Кілька разів прочитавши текст він закинув голову назад. Його гірко вразило те, що сестра не поділилася цією новиною. Відчувши під ногами дратівливий камінець, він копнув його геть із стежини й ще раз оглянув плакат.

– Повітряні гімнасти «Кришталевий Шарм»… Щоп’ятниці, – пробурмотів він собі під ніс.

– Ну, як тобі?

Голос змусив його здригнутися. Джейс похопився.

– Люциана!?

Він повернувся на голос та позаду блукало лише кілька чорних кішок. Джейс поглянув навколо. Повз його очі промайнула темна тінь й сховалася в кущах. На хвильку хлопець відчув дивні поколювання, а неподалік афіші немов з повітря з’явилася лава на якій сиділа дівчина. Захована під великим капюшоном, вона відкинула голову назад, спостерігаючи за зірками.

Розмірену, вечірню мелодію розірвав тихий шурхіт. З кущів навпроти на нього дивилася пара смарагдових очей. Вгледівши здобич, вони запалали жагою. Джейс схопився за меч, тримаючи руку напоготові. До нього, зі свого укриття, вийшло троє звірів. Демони.

– Дідько… – тихо прошипів він, ковтаючи клубок у горлі.

Перший – величезний. Він, дужий та масивний, переслідував кожен, навіть, найменший рух. Другий був кволим. Його морда – схожа на котячу, а на шиї та спині ріділа грива. Третій же мав чотири щупальця на спині й тихо гарчав обходячи мисливця стороною.

Напруженість в повітрі стала нестерпною. Демони пригнулися до землі, вони вичікували, коли здобич відкриється для нападу. Їхні очі, немов жарини, палали у темряві вечора.

Усе затихло і Джейс вступив у бій.

Зімкнувши кулаки на руків’ї меча він відчув, як почвара наближається. Хлопець відчував її дихання на своїй шкірі і відступив на півкроку назад. Демон пролетів повз. Та довго не забарився, його лапи ледь торкнулися землі, як той одразу зробив ривок. Роззявивши пащу він летів на Джейса коли холодне лезо пронизало його груди й розпечена кров бризнула навколо. Здавалося рана була смертельною та демон і не думав відступати. Він заревів ще дужче й повалив хлопця на землю.

Джейс відчував як кігті звіра розірвали йому рукава. Лиш на мить мисливець відволікся оглянути руку. Холодний піт стікав чолом, а руки тремтіли під вагою почвари. Зібравши усі сили Джейс підняв коліно, вдаривши демона у живіт. Звір заревів на хвильку ослабивши хватку. Мисливець смикнув праву руку убік, вивільнивши її з-під тиску, і з усієї сили вдарив демона долонею в щелепу. Різкий удар знизу змусив звіра закрити пащеку із страшним клацанням.

Не гаючи часу, парубок обома руками почав відштовхувати голову демона, намагаючись якомога віддалити її від свого обличчя.

– Та здохни вже, тварюко! – простогнав він, викидаючи вперед руку.

Його м’язи боліли, але рішучість перекривала втому. Коли простір між ним і звіром став достатнім, Джейс схопив руків’я меча й з останнім зусиллям звів клинок уверх. Лезо прорізало натягнуту плоть, і голова звіра впала на землю, випускаючи із себе брудну рідину.

– Є… – він важко дихав, спираючись на меч.

Його руки тремтіли не від страху, а від виснаження. Битва застала його зовсім не готового до таких складних суперників. Але на роздуми часу не було.

– Тьху, зараза!

Наступний демон вже насувався. Джейс підвівся, заблокувавши удар важкого щупальця, що мало не вибило меч з його руки. Ноги підігнулися від важкого удару, та Джейс тримався. Контратака була швидкою, але менш точною, ніж очікував хлопець. Скориставшись шансом він відстрибнув якомога далі. Велика тінь промайнула повз збивши Джейса з ніг. Тепер перед ним стояло одразу двоє почвар. Ноги пульсували від напруги. Очі застилала лють. Сили згасали, кожен вдих віддавався жаром у легенях. Руки ставали важкими й просили про відпочинок.