Розділ 12 «Вісники жахіть»

-Кілька місяців потому-

Сонце освітило кімнату своїми першими промінчиками. На вузькому ліжку солодко спали двоє мисливців. Ніжно потягнувшись, дівчина розплющила очі. У кімнату, через відчинене вікно, долинали співи вранішніх птахів. Протерши оченята дівчина підвелася. З її плечей упала м'якенька ковдра. Трішки прийшовши у себе вона оглянула кімнату. Незнайомий інтер’єр одразу впав у око. Сівши навколішки дівчина побачила біля себе

– Джейс! – вигукнула вона.

Хлопець прокинувся й розплющивши очі, підвівся. Піднявши сонну голову, він побачив перед собою Даніель. Дівчина сиділа навпроти й здивовано дивилася на нього. Відсунувшись ще трішки, вона втратила рівновагу. Ноги уже звисали з краю ліжка й Дені перехилилась. Побачивши, що дівчина зараз впаде, хлопець потягнувся за нею. Схопивши за сорочку, він потягнув її на себе. Двері в кімнату розчахнулися.

– Джейс! Прокидайся, спляча красуня... Ой!

Бойд завмер на порозі, витріщившись на друзів.

– Бойд... – протягнув Джейс, не випускаючи Даніель.

-Наші дні-

Забігши до житлового крила, Джейс упевнено рушив у бік кімнат, швидко окинувши поглядом коридор. Він пройшов повз спальню Дені й зупинився біля своїх дверей. За ним, беззвучно йдучи, слідував Бен, а решта попрямували до директриси повідомити ситуацію.

Джейс відчинив двері й, кинувши короткий погляд на кімнату, зробив крок убік, пропускаючи всередину Бена. Парубок поклав Дені на сусіднє зі своїм ліжко, стараючись не турбувати зайвий раз. Її обличчя поступово починало набувати здорового відтінку, а подих вирівнювався – руна зцілення подіяла.

Через кілька хвилин Дені розплющила очі.

– Що?.. Де я? – пробурмотіла Даніель, повільно підводячись.

– У моїй кімнаті, – спокійно відповів Джейс.

– Ти серйозно?! – її очі розширилися. – Ти залишив Лексі та виснажену Наю самих?!

Вона здійняла руки догори помітно нервуючи.

– Заспокойся!

– Я спокійна!

Тон її голосу казав про зворотне.

– З ними залишилися маги й кілька наших, – втрутився Бен, спокійно спостерігаючи за суперечкою. – Залишся й відпочинь. Джейс зараз повернеться до них, правда ж?

– Я?.. – хлопець зам’явся, але, зловивши суворий погляд Даніель, випалив. – Звісно, я піду.

– От і добре! Давай, шкандибай звідси!

Джейс затримався ще на кілька секунд, уважно оцінивши її стан, перш ніж швидко повернутися до дверей.

– Добре, невдовзі повернуся, скажене пташеня!

Він кинув це через плече, ледь помітно усміхаючись.

– Скажене пташеня? – перепитала Даніель, здивовано зводячи брови.

Джейс не став відповідати, лише прискорив крок і стрімко вибіг з кімнати, мчачи назад.

-Особняк Девілін-

Наілія сиділа на кріслі поруч із магічним колом. Її обличчя було блідим, а погляд напруженим. Побачивши Джейса, вона підвелася з видимим полегшенням, хоча ноги тремтіли, а руки ледь утримували важку книгу.

– Нарешті! – голосно мовила вона.

– Щось знайшла?

Ная перегорнула сторінку книги, швидко пробігаючи поглядом по тексту.

– Тут сказано, що ймовірно Лексі в такому стані, бо поглинула надто багато мани. Її ліміт був перевищений, і магія вийшла назовні, створивши цю клітку.

– Мені байдуже на це, – перебив Джейс. – Як її витягнути?

Наілія важко видихнула і, повернувшись у крісло, нервово потерла долоні.

– Думаєш, я не намагалася?! – Вона одразу пошкодувала про різкість, заплющила очі й важко видихнула. – Їй потрібен якір. У мене таким була Лексі.

– Тоді її якір – ти?

– Ні, не я. Тут є проблема...

Вона замовкла, потім зустріла його погляд.

– Вона неповноцінний маг. – Наілія змовкла, вона не любила порпатися у минулому подруги. – Саме тому вона так і не вибрала собі якоря. Це було б небезпечно.

– Що?!

Ная опустила плечі, зітхнула.

– Ну, така вона. Якщо є хоч найменший ризик для когось із нас, вона не поступиться.

Джейс замислився.

– Може… Чи може хтось стати її якорем зараз?

– Вона буде не в захваті.

– Переживу. – Джей відповів миттєво, він розумів, що йде наперекір рішенню сестри, але її життя зараз було важливіше.

Наілія уважно глянула на нього.

– Не певна… – пробурмотіла вона. – Хочеш стати її якорем?

Хлопець схвально кивнув, і Ная, зітхнувши, підійшла до найближчого столу. На підлозі валялися книги та інструменти, але вона зосередилася, спершись руками на стільницю.