Розділ 9 «Звуки моїх ворогів»

Дівчата не поспішали, йшли доріжкою, розмовляли між собою. Надворі було темно, і лише м’яке жовте світло ліхтарів ніжно торкалося їхніх облич, окреслюючи шлях попереду. Їм на зустріч прямувала невелика компанія.

З посмішками на обличчях дівчата ввійшли в будівлю, де кипіла робота. Коридори й кабінети вирували людьми, що готувалися до чогось важливого, але прихованого від сторонніх очей. Кілька жінок щось заклопотано обговорювали, раптом повз них промайнула купка мисливців. Лексі обернулася щоб роздивитися чи не було серед них когось знайомого та коридор був порожній. Лексі насторожено озирнулася. Інститут занурився в лячну тишу, що наче тиснула на груди й відлунювала в серці дзвінкими «ту-дух».

Вона відчула дивний, давно забутий страх, що охопив її зсередини. Тіло почало тремтіти, а стіни навколо здавалося зближувалися, тиснули й вражали свідомість. Кожен крок ставав дедалі важчим. Вона спробувала прочитати заклинання, але не почула власного голосу. Знеможена, вона впала на коліна посеред пустої зали.

Лексі повільно озирнулася. За нею стояли подруги. Зелені очі Наї світилися, як у кішки в темряві, а Даніель дивилася на неї, злегка примружившись, її помаранчеві, совині зіниці мерехтіли в слабкому світлі. Вони наближалися, і слова Наї ставали дедалі чіткішими.

– Vcanko karo nami... – промовила вона урочисто. Раптом усе потонуло в темряві. В голові задзвеніло, холод пробігся тілом, а віддалені вигуки розбивалися об свідомість, наче хвилі об скелі.

– Лексі! Лексі! – закричала Дені.

Очі повільно розплющилися. Перед ними з’явилося розмите зображення стелі, а потім і знайомі обличчя. Вуха більше не чули голосного дзвону та надмірного серцебиття.

– Нарешті ти прийшла до тями.

– Що?.. – голос Лексі звучав хрипко, ніби вона не говорила кілька місяців.

Дівчина взялася за голову – біль розколював її череп, ніби всередині билися блискавки. Звівшись на лікоть вона оглянула кімнату.

– Як ти почуваєшся?

– Як розбитий баняк… – Лексі зробила спробу усміхнутися, проте вийшло радше болісне скривлення. – А так, усе добре.

Ная уважно спостерігала за нею, а потім кивнула:

– Дені, піди повідом цілительку та Джейса.

Дівчина зітхнула, підводячись.

– Дені, зроби те. Дені, зроби це… Чому завжди я? – пробурмотіла вона, вийшовши з кімнати.

-Десять хвилин потому-

– Ну, що сталося? – сказала Лексі, тепер уже міцніше сидячи на ліжку.

Не встигла Ная розкрити рота, як у кімнату, ледь не збивши з ніг Даніель, влетів Джейс.

– Нарешті! – він миттєво опинився поруч, хапаючи сестру за плечі. – Ти мене налякала!

– Що ти пам’ятаєш? – поцікавилася Дені, сівши поруч.

          Лексі примружила очі, пригадуючи.

– Ми йшли дорогою… Потім... хлопці... а далі – нічого, що могло б бути реальністю.

Ная похитала головою.

– Не намагайся пригадати. Тільки гірше зробиш.

– Ми зайшли до інституту, – продовжила Дені. – Пішли до Луїзи. Я розповідала про місію… Вона запитала тебе щось – і ти просто впала.

Лексі скривилася, торкаючись чола. Наілія вимочила невеликий рушник у воді, що стояла поряд з ліжком й простягнула для Люциани.

– Візьми, приклади. Коли ти падала, то зачепила шафу, і на тебе вилилося якесь зілля.

Дені хмикнула:

– А ще Джейс, коли дізнався, біг так, що навіть куртку забув.

– Дені! – гримнув Джейс, блискаючи на неї очима.

– Добре-добре, не розповім, як ти прибіг до інституту в майці, – хихикнула вона.

Джейс роздратовано зиркнув на неї, але промовчав.

– До речі, Лекс, ти уві сні щось казала… Весенко каре намі?

– Всенко куаро намі? – Перепитала дівчина, сама не розуміючи до чого тут ці слова. – Скільки я була без тями? Години дві-чотири?

Подруги й Джейс переглянулися.

– Люциана, минуло майже два дні.

Лексі вражено відкинула голову назад.

– Два дні?! Серйозно?.. Напевно, я трохи перетрудилася…

***

Джейс, несучи в руці ключі, озирнувся на Люциану, яка йшла поруч.

– Як ти?

– Нормально. – Лексі знизала плечима. – Вирішив, кого запросиш на фестиваль?

Хлопець скривився.

– Ще ні. А ти?

Лексі мовчки поглянула на небо, уважно спостерігаючи за хмаринками, ніби вони могли дати їй відповідь.

– Він до тебе? – кинула дівчина побачивши Тома біля їх воріт.

Джейс заперечив і посміхаючись привітався. Томас помітивши його швидко наблизився.