Історія перша

Сцена 1: Вечір страшних історій 

Місце: Затишна кімната в сільському будинку, приглушене світло свічок кидає мерехтливі тіні на стіни. 

Час: Вечір, 1851 рік. 

Дія: Група дівчат від 13 до 20 років сидить по колу. Вони обмінюються тривожними поглядами і тихо сміються, одночасно бояться. Серед них — Дороті, яка мовчки слухає, не втручаючись. 

Алеся (з цікавістю, гучно):
— А ви колись чули найстрашнішу історію? Про Дроворуба... з дуже багатою кров’ю? 

Дівчата здивовано і трохи з острахом повертають голови в її бік. 

Алеся (тихо, майже шепотом):
— Ні? Тоді я почну… 

Дороті ховає обличчя в руках, але не відводить очей, і в повітрі з’являється напруга. 

- 

Сцена 2: Обід на дроворубці — мрії Дроворуба 

Місце: Дроворубка — похмуре, грубе робоче місце з запахом деревини і пилу. Робітники обідають за довгим дерев’яним столом. 

Дія: Дроворуб сідає з іншими, але очі його не відриваються від дівчини з рудим світлим волоссям, яка проходить повз. 

Музична сцена:
Дроворуб (співає тихо, з нотками суму і захоплення):
«О, яка ж ти світла, мов осінній лист,
Як підійти, не сказати зайвих слів?
Серце калатає, як сокира в руках,
А страх мов тінь — кроки сковує враз...» 

Камера переходить на обличчя дівчини, яка ніби відчуває погляд, але не дивиться у відповідь.
Музика тихо затихає. 

Дроворуб збирає речі:
— Обід закінчився... Пора працювати. 

- 

Сцена 3: Квіти й відьма 

Місце: Сад Дроворуба — простий, але доглянутий, із яскравими квітами. Дроворуб обережно зрізає букет. 

Дія: Він ніжно збирає квіти, усміхається, тримаючи букет перед собою. Потім починає йти дорогою до хати дівчини. 

По дорозі: На вузькій стежці з’являється відьма — зморщена, в чорному, з гірким поглядом. Люди з села ховаються чи оминають її, бо бояться лихого. 

Відьма повільно проходить повз Дроворуба. Він дивиться прямо перед собою, розчаровано, але щасливо тримає квіти. 

Дроворуб іде далі, не звертаючи уваги. 

- 

Сцена 4: Обірвані надії 

Місце: Біля хати дівчини. Вечір, повітря прохолодне, ледь видно тіні дерев. 

Дія: Дроворуб підходить зі своїм букетом, тримає квіти обережно, сповнений надії. Раптом двері хати відкриваються — і з неї виходить дівчина, але не сама, а з хлопцем. Вони цілуються і сміються, потім швидко біжать вулицею. 

Дроворуб стоїть у ступорі, квіти вислизають з його рук і падають на землю. Він дивиться їм вслід, розуміючи, що вона не одна. 

Музична сцена: 
Куплет 1:
Я бачив у снах твої очі ясні,
Де сонце грає на долонях вітру.
Я йшов до тебе, з квітами в руках,
Та доля зламала мої крила. 

Приспів:
Чому ти не зі мною? Чому я один?
Серце розбите — холодний вогонь.
Кохання моє — мов тінь на землі,
Що зникла в темряві і в чужих обіймах. 

Куплет 2:
Відьма крокує серед наших днів,
Несучи з собою сумні забобони.
Та я не боявся її холодних очей,
Бо віра була вогнем на моїй дорозі. 

Приспів:
Чому ти не зі мною? Чому я один?
Серце розбите — холодний вогонь.
Кохання моє — мов тінь на землі,
Що зникла в темряві і в чужих обіймах. 

Брідж:
Тепер лиш квіти бліднуть у моїх руках,
І сльози дощем падають з небес.
Я залишив мрію, залишив тепло,
Бо кохання моє пішло далеко... 

Фінал:
І я йду сам у вечірній тиші,
Де немає тебе — ні світла, ні мрії. 

Кінець сцени: Пісня спадає, він піднімає букет з землі, але вже без тієї щирої радості. Повертається і йде додому повільною, пригніченою ходою. 

- 

Сцена 5: Не зрозумілість 

Ранок. Дроворуб іде вузькою лісовою стежкою до роботи. Повітря прохолодне, туман трохи стелиться між деревами. Навколо тиша, лише шелест листя. 

Віддалік на стежці з’являється фігура відьми — темна, з довгим плащем, що майорить на вітрі. Вона повільно наближається. 

Відьма (з легким усміхом, трохи насмішкувато):
«Не щастить тобі, Дроворубчику?» 

Дроворуб зупиняється, здивовано дивиться їй у спину, хочеться щось відповісти, але слова застигли в горлі. Відьма повертається і без слова відходить у ліс, ніби зовсім не чекаючи відповіді. 

Дроворуб стоїть кілька секунд, розгублений. Потім зітхає і продовжує свій шлях, подумки намагаючись зрозуміти сенс почутого. 

- 

Сцена 6: Ілюзія 

Вечір. Дроворуб повільно іде через темний ліс додому. Навколо чути шелест листя, спів птахів, вечірні звуки природи — все ніби заспокоює. 

Раптом лунає різкий звук — щось важке вдаряє його по голові. Дроворуб падає, все темнішає навколо. 

Наступний кадр — він лежить зв’язаний до дерев’яного столу у темній печері або хижі. Світло тьмяне, навколо мерехтять свічки. 

Появляється відьма. Вона повільно ставить перед ним пляшку з темною рідиною. 

Відьма (шепоче холодно, посміхаючись):
«Пий, і нехай твій біль стане моєю силою.» 

Дроворуб намагається крикнути або заперечити, але слова не виходять — його рот немов заклятий. Він змушений підкоритись, ковтає з пляшки. 

Камера фокусується на його очах — вони поступово стають важкими, туманними. 

- 

Сцена 7: Дерево, а не людина 

Темна печера, тьмяне світло свічок. Відьма стоїть над Дроворубом, що зв’язаний і беззахисний. Починає співати — її голос холодний і зловісний, ллється ніби хижий вітер у лісі. 

Пісня Відьми — «Дерево, а не людина»
Куплет 1:
Ти — не людина, ти — лише кора і гілля,
Кров твоя — смола, що тече, мов сніг на вітрі.
Твоє серце — деревина, що гниє під корою,
Ти — тінь у лісі, загублений у бурі. 

Приспів:
Дроворубчику, дроворубчику, ти — дерево в моїх руках,
Я розіб’ю тебе на шматки, як вітер гілки в лузі.
Кров твоя — земля, якою я володію,
Ти загубиш себе — і я засяю. 

Куплет 2:
Ти не маєш шансу, ти — мій лісовий брат,
Поступово вмираєш, залишаючись навік травматом.
Немає місця для жалю, немає для тебе світла,
Лише холод і тиша, і смерть, що витає на крилах. 

Приспів:
Дроворубчику, дроворубчику, ти — дерево в моїх руках,
Я розіб’ю тебе на шматки, як вітер гілки в лузі.
Кров твоя — земля, якою я володію,
Ти загубиш себе — і я засяю. 

Брідж (приглушено, з зловісним відлунням):
Ноги відрубую — відчуй, як зникаєш,
Крики твої — це музика для моєї душі.
Ніхто не почує, крім мене, крім мене,
Ти став лише частиною лісу, частиною мене. 

Фінальний приспів (голос росте, накочуючий):
Дроворубчику, дроворубчику, ти — дерево в моїх руках,
Я розіб’ю тебе на шматки, як вітер гілки в лузі.
Кров твоя — земля, якою я володію,
Ти загубиш себе — і я засяю. 

Пісня завершується страшним відлунням криків Дроворуба, які розчиняються в темряві. Відьма посміхається, чуючи їх, а потім йде у темряву. 

- 

Сцена 8: Ніг нема, рук нема 

Ранок. Дроворуб зв’язаний у темній кімнаті, немає ні ніг, ні рук. Він бореться зі страхом і болем. Починається музика — глибока, сумна мелодія, з нотами розпачу і безнадії. 

Пісня Дроворуба — «Ніг нема, рук нема»
Куплет 1:
Ніг нема, рук нема — хто я тепер?
Що накоїв, за що плачу я у темряві?
Безсилля стискає серце, немає дверей,
Лише тінь і біль у цій холодній пастці. 

Приспів:
Рук нема, ніг нема — кричу у ніч,
Хочу жити, хочу йти, та нема мені куди.
Відьма забрала все, лишила тільки біль,
Я кричу у темряву, але ніхто не чує. 

Куплет 2:
Що ж зробив я, що так зла доля?
Кохання спіткало — і ось я без мрій.
Кожен крик — мов останній подих на землі,
Але душа моя ще хоче жити в цій пітьмі. 

Приспів:
Рук нема, ніг нема — кричу у ніч,
Хочу жити, хочу йти, та нема мені куди.
Відьма забрала все, лишила тільки біль,
Я кричу у темряву, але ніхто не чує.
Брідж (тихо, майже шепотом):
Завтра кінець... чи це початок?
Чи зможу я знову знайти свій шлях? 

Фінал (повільно і гірко):
Рук нема, ніг нема...
Рук нема, ніг нема... 

Пісня затихає, чути голос Відьми ззовні:
— Завтра вже кінець, Дроворубчику... 

Камера повільно віддаляється, залишаючи героя в тиші й темряві. 

- 

Сцена 9: Я ніколи не жив 

Темна кімната. Дроворуб вже може говорити, хоча його тіло розкидане частинами. Він дивиться на Відьму очима, повними болю і безнадії. 

Остання пісня Дроворуба — «Я ніколи не жив»
Куплет 1:
Голова моя лежить далеко,
Руки — в темряві, ноги — в холоді.
Ім’я моє — лише тінь у вітрі,
Дроворуб — так мене називали завжди. 

Приспів:
Я ніколи не жив по-справжньому,
Лише тінь між дерев, що звалив вітер.
Ім’я — не моє, душа — мов пустка,
Я Дроворуб, що ніколи не був живий. 

Куплет 2:
Кохання пройшло, не знайшло мене,
Я — лише образ у чужих снах.
Відьма забрала моє життя,
Залишивши біль і холодний сміх. 

Приспів:
Я ніколи не жив по-справжньому,
Лише тінь між дерев, що звалив вітер.
Ім’я — не моє, душа — мов пустка,
Я Дроворуб, що ніколи не був живий. 

Брідж (тихо, гірко):
Чи є життя за межами болю?
Чи є світло у цьому мороці? 

Фінал (повільно, драматично):
Я ніколи не жив...
Я Дроворуб... без імені... 

Відьма піднімає сокиру і рубає тулуб Дроворуба. Камера зупиняється на падаючих частинах тіла під звук останнього акорду. 

- 

Сцена 10: Як вам? 

Молоді дівчата сидять навколо вогнища, тьмяне світло кидає довгі тіні. Алеся щойно закінчила розповідати історію про Дроворуба з Жевунів. Всі присутні вражені. 

Дівчинка 1 (здивовано, шепоче):
— Оооо... це дуже страшна історія... 

Дівчинка 2 (жартома, але з легким страхом):
— Забагато крові! Мені здається, я трохи боюся... 

Всі сміються, окрім Дороті, яка мовчки дивиться в далечінь, її очі глибокі і задумливі. 

Алеся (з посмішкою, весело):
— Ну що, переходимо до наступної історії? 

Всі дівчата, крім Дороті, хором:
— Так! 

Камера повільно фокусується на обличчі Дороті — вона залишається мовчазною, немов щось глибоко її турбує. 

-