Глава 20

Раптом, я вітчула щось не те.

Оглянулась, а навколо нікого, тільки ми.

-А де всі? - запитала я у Дена. 

-Напевно, пішли назад, - легко, сказав він.

-А чому, ти мені не сказав? 

-Я думав, ти бачила.

-А скільки разів ми звертали? Ти знаєш, дорогу назад? - я вже починаю жаліти, що все ж погодилась і пішла з ними.

-Приблизно. Але у нас є компас.

-Ну то ходімо, - сказала я і повернулася в іншу сторону. А потім покружилася, ліс скрізь однаковий. Добре, що хоч дорога є, а то точно загубилися б.

-Ага, нам туди, - Ден показав рукою дорогу.

-Ходімо.

Я йшла за Денисом. Він впевнено вів, ніби дуже багато разів, тут був. Аж поки не показалася розвилка доріг. Ден зупинився і задумався, ніби щось вирішує. 

-А я пам'ятаю цей поворот. Ми не далеко, тільки ось я не пам'ятаю, в яку сторону, - сказала я.

-Я теж, - задумчиво сказав він, - ходімо в право.

Я недовірливо глянула на нього, мені здавалося що нам потрібно в ліво.

-Ти впевнений? 

-Так, - сказав він не дуже впевнено.

Я вирішила, все ж довіритись, може це я щось плутаю.

Я вже на десятій хвилині ходьби зрозуміла, що ми йдемо не туди. Згадала, раніше, я з бабусею часто ходила сюди. Далі дорога почне переходити в стежку і ми дійдемо до річечки, хоча це занадто велике слово, до струмочка. Він не зовсім маленький, але до річки зовсім не дотягує.

-Ми йдемо не туди! - вигукнула я, - я згадала далі річка, ми спутали повороти, потрібно повертати назад.

-Я вже зрозумів. Але повертатися занадто довго. Я знаю коротку дорогу, скоро буде поворот, ми в нього звернемо, будемо іти прямо, поки не вийдемо на галявину на якій ми зупинилися.

-Ну добре.

Ми продовжили ходьбу, згодом і справді показався поворот. Там була стежечка, ми пішли по ній. 

Чим далі ми йшли, тим більше стежечка звужалася. Згодом, вийшло так що я йшла перша, а Ден ззаду тримаючи мене за талію. А все через мою незграбність, я декілька разів ледь не впала, хлопець мене ловив, поки йому не набридло і він положив руки мені на талію направляючи.

На мене чіплялися реп'яхи, я почала сумніватися.

-Ти точно знаєш дорогу? - з легким роздратуванням запитала я.

-Чесно? Я вже не впевнений. Але давай трішки ще пройдемо, скоро стежка має розширятися.

Ми йшли, згодом і справді стежка почала розширятися. Але через деякий час нам показалась іще одна розвилка доріг і я не втрималась.

-Я більше ніколи не піду з тобою в ліс!

-А тобі ніхто і не пропонує.

Я ледь стрималась щоб не штовхнути його і не накричати, та його руки все ж скинула з своєї талії, про які за цей час вже і забула. А вже в іншу секунду я полетіла в кущі колючих реп'яхів.

Ден мене зловив, але не втримавши рівновагу ми разом полетіли на землю. Приземлення було на диво не болючим.

Денис виявився зверху. Я з широко розплющеними очима спостерігала за ним. Його рука бережно пройшла крізь моє волосся. Резинка вже давно злетіла з воллосся і десь загубилась. Його лице почало приближатися до мого, я вже передчувала поцілунок, як із поворота почулись кроки. Ми швидко піднялись, а я відскакнула від хлопця, відчуваючи як мої щоки зрадницьки горять.

Вже через кілька секунд на полі зору з'явився Тоша. Ну чому він так невчасно? Так, що за думки, це ж навпаки добре, має бути. Ми не зробили помилку. Сумно подумала я. На справді я жалію що цього не сталося, але собі ще в цьому не зізналася.

-О от ви де? А ми вже думали йти вас шукати, - сказав на диво тверезий Тоша.

-Ми загубились, - відповіла я.

-Як тут можна загубитись? - запитав здивовано Тоша, - хоча чому я дивуюся, це ж Лекса. Було б дивно, якби вона не загубилась.

-Тоша, я взагаліто тут вперше за кілька років! - я не втрималась і надулась як дитина.

-Ну добре ходімо. А то всі хвилювалися, а Кейт будувала підозри.

Ми пройшли кілька хвилин і опинилися на галявині. Ден йшов погано приховуючи своє роздратування.

Вже починало вечеріти. Друзі сиділи на колоді.

-А де ви так довго були? - запитала Діна.

-Загубились, - правда сама вилетіла із мене.

-Ден, але як? Ти ж цей ліс, як свої п'ять пальців знаєш? - ледь не викрикнула Кейт, а потім замовчала розуміючи що сказала лишнє.

В мені розгоралася злість. Він що спеціально завів мене не туди? Навіщо? Чи це такий план? В мені роїлися тисячі запитаннь, а відповідей не було. Після слів Кеті наступила ніякова пауза. Діна спробувала перевести тему.

-Ну що ж давайте працювати? Тоша і Леха розпалюють багаття, а поки не має гілляк встановлюють палатки, я і Кейт витягуємо їжу і накриваємо, а Лекса і Ден ідуть по гіллячки, - на цей раз я навіть і не спорила. Діна знала що нам потрібно поговорити і я теж це знала. Але не дуже хотіла це визнавати.

-Ну що ж за роботу, - сказав Леха.

Я мовчи пішла у ліс знаючи що Ден піде слідом. Я не зупиняючись йшла кілька хвилин. Потім я мовчки збирала гіллячки. Але згодом не витримала.

-Навіщо ти повів мене не туди? - доволі холодно запитала я.

-Це вийшло випадково, - спробував виправдуватись Денис, це звучало як правда, але смисл слів не давав повірити.

-Не бреши.

-А я кажу правду, це вийшло випадково, мені просто захотілося, так зробити, я прийняв спонтанно рішення, а тоді було вже пізно щось виправляти.

-Звучить як правда, - я справді так думаю, але незавершена правда, але ці припущення я залишила біля себе.

-Ну справді, я не знаю що на мене найшло, - виправдовувався хлопець. Я хмикнула.

-І коли ж ми до такого дійшли, ще тиждень тому, при кожній нагоді підколювали один одного. А зараз ти виправдовуєшся, як же час змінює нас, - задумчиво сказала я.

-Я не виправдовуюся, але згоден. Зовсім недавно ти знущалася із мене при кожній нагоді, - весело сказав він.

-Ей не тільки я, - заперечуючи і сміючись, я штовхнула Дена. 

Він почав мене лоскотати. Я штовхнула Дениса, стараючись відсторонитися. Він почав падати і звісно ж потяг мене за собою. Ден прийняв на себе весь удар, а я опинилася зверху. Відразу стало не до сміху. Хлопець поміняв нас місцями, тепер він був зверху. Я відчула як мої щоки починають горіти. Так, я піддалася слабкості. Ден почав повільно нахилятися. Ми зараз зробимо помилку. Думки так і літали в моїй голові, але я була не взмозі відпихнути його. Скількох дівчат він так цілував? Проти волі промайнула думка, а я прийшла в себе і відпихнула його.