Глава 19

-Яка? - запитали усі хором.

-Цікава, - тянучи час, сказав Тоша, - і відмови не приймаються.

-Нууу? - покватила його Кейт.

-Завтра, зранку ми всі їдемо в ліс по ягоди, а то у вас тут сумно якось. Зробимо пітнік. І зостанемось з ночівлею.

-Ти хотів сказати, поїдемо під привидом збору ягод, візьмете алкоголь, закуску і влаштуєте, типу вичірку в лісі? - насміхуючись сказала я.

-Ну, можна і так.

-Може, ви самі поїдете? Я якось не хочу, - сказала я, ну справді хочеться відпочити.

-Я вже сказав, відмови не приймаються, - з награною, строгістю, сказав Тоша.

-Ну, Лекса, навіть я їду, хоча, мені на наступний день в місто, добре що ввечері, - сказала Діна.

-Ну, справді без тебе і я не поїду, - Кейт, зробила миле личко. Я на це лише закотила очі, але погодилась. Скільки радості було, Кейт, мені ледь не на шию заскочила.

-А хто ще буде? - запитала я.

-Леха, це доречі його ідея. І Кеті, перекажеш Дену, він теж їде.

-Добре, передам.

-Ну все, я хочу відпочити. Поснідали? А тепер можете йти, - сказала я.

Діна, сказала, що в неї, якраз справи і пішла. А Кейт, почала бурмотіти, що подруга виганяє. Тоша, запропонував, їй подивитися фільм. Але вона хвилину подумавши відмовилась. Коли, я нарещі залишилась сама, то зробила собі чай з меліси і м'яти, і пішла в кімнату.

Я відтягувала, час для підготовки до конкурсу, як найдалі. Але потрібно, щось вигадати. Взявши блокнот, я почала робити начерки. І брала гітару вигадуючи ноти. Я могла б взяти готову, музику. Але мені захотілося зробити все самій. 

Діло йшло помалу, а якщо точніше, то стояло на місці. Ні речення не вигадала. Скрізь були зім'яті листки, зі закреслянними словами, і нотами. Спочатку потрібно вигадати слова, щоб знати, яку мелодію туди потрібно. 

Зрештою я здалася і заснула.

Ранок, почався із води, яку на мене любязно вилив Тоша. Я на нього кричала, а він говорив, що не міг розбудити. Я вітчула, дежавю. Таке вже було, тільки воду вилила я, і на Кеті.

Я пішла на низ і приготувала тости, по новому рецепту. Вийшло смачно, я звичайно пригостила і Тошу, але він не дякуючи, почав мене підганяти.

-Тоша! Досить! Я зараз, передумаю і залишусь тут, - зло сказала я. Мій настрій, помаленьку псувався.

-Ну добре, добре. Більше до тебе не чіпляюсь. Через десять, хвилин, чекаю тут. Вистачить?

-Вистачить.

Я не спіша пішла на верх. Натягла, велику жовту толстовку, зручні, спортивні штани і кросовки, а волосся зібрала у легкий хвіст. В сумку положила води, сушені фрукти і трішки улюблених цукерок. Потім поклала топ і спортивний светер на замочку. Вкинула телефон, павер-банк і розчіску.

Не роблячи мейку, спустилась на перший поверх. Тошу довелося чекати.

-О, ти вже? І так, ти поїдеш? - здивовано запитав Тоша.

-По-перше, не каблуки і сукні ж мені у ліс одягати. А по-друге у мене немає настрою.

-Зрозуміло, немає настрою це погано, ходімо?

-Ага.

Ми вийшли на вулицю, тут уже всі стояли. На дорозі було тільки, дві машини, Дена і якась незнайома, напевно Лехи.

-Тош, а де твоя машина? - запитала я.

-А вести, назад, будеш її ти? Я хочу добре повеселитися.

-А ну тоді, зрозуміло.

-Так, Леха за рульом, біля нього, сяде Діна. Я із Кейт, на задньому сидінні. Залишаєтесь, ви, - сказав Тоша.

-А чому ви будете, в чотирьох їхати, Тош, сідай до нас, - я намагалася викрутитись, щоб не сидіти з Деном.

-Вже, все вирішено, - сказала Кейт, он, як в її очах бісики скакають, напевно вона, Тошу підмовила. Я глянула на неї, вбивчим поглядом, а вона зробила, миле личко, типу, я тут не причому.

-І хто, це вирішив? - не збиралась, здаватись я.

-Лекса, досить обурюватись. Ти поводиш себе, як дитина, - тепер, я послала вбивчий погляд Дену. Але в машину сіла. Прямо там, побудемо поряд дві години. А в лісі, я просто втечу подалі і побуду на самоті. Головне не загубитись.

Половину дороги, ми їхали мовчки. Якщо він і хотів мені щось сказати. То в нього просто не було шансу, тому що я ще коли сіла в автомобіль вдягнула наушники і включила музику на весь звук. Відвернулася, в вікно і занурилася в думки. 

Пробувала, створити пісню в думках, але знову не виходило. Трішки більше ніж через два тижні, потрібно презентувати. А в мене жодної ідеї. Було багато варіантів, але жоден не підійшов, хочу щоб це було щось унікальне. Але не виходить.

Потім, вирішила, що придумаю у лісі, для цього я спеціально взяла блокнотик і ручку, або вже вдома вигадаю. Думала я, іще про багато що, аж поки не заснула. 

Проснулась, я від того що з мене зняли наушники і почали будити. Я була зла і сонна, ненавиджу коли мене будять. Ну, як будять, гладять волосся і трішки щоку. Стоп! Що? Я була шокована, але ще більше зла. І на тещо Ден мене чіпав, і на те що збудив, хоч і ненароком, я розплющила очі. Ден відразу забрав руки.

-Ми приїхали? - запитала я, трішки злим і сонним голосом.

-Ні.

-Тоді, навіщо ти мене збудив? - запитала я, роздратованим голосом. На його обличчі відобразилось здивування.

-Я випадково, думав, що тобі незручно і зняв наушники, - почав виправдовуватися хлопець. Варто, говорити, що я ненавиджу коли виправдовуються?

-А волосся, навіщо чіпав? - Денис, не подав виду, що розуміє про що я.

-Може, тобі приснилося? - уже звичним насмішкуватим голосом, сказав він.

-Ага, звісно, - так, і повірила. Я на секунду засумнівалася. Але не настільки я ж тупа, щоб не відобразити дійсність, від сну. Тимпаче, я бачила, як він відсмикнув руку. 

Я тільки зараз побачила, що ми стоїмо.

-А чому, ми власне, не їдемо?

-Якщо ти не помітила, ми на заправці, - знущаючись, сказав, Ден.

Я оглянулася і справді на заправці.

-Доречі, я йду в магазин, тобі щось потрібно? - запитав хлопець.

-Ні, тому що я іду з тобою, - відповіла я. Я не горіла бажанням, іти у магазин, але мені потрібно пройтись.

-Ну і чудово, а то я побоювався залишити тебе одну. А то хто тебе знає, ще машину відженеш. Хоча ти і водити не вмієш, - знущаючись протянув Ден.