Глава 14

І тут на моє плече лягає рука.

Я помаленьку повернулася і бачу знайоме обличча. 

-Роман?! - у мене майже шок.

-Так, можна присісти до тебе? 

-Так, звісно.

Я його оглядаю. На ньому чорний костюм. Чорне волосся, карі очі з червоним відтінком, невелика щетина. Роман - це партнер батька. Йому 26 років. Він очолив фірму свого батька ще п'ять років тому. Мене з ним познайомив тато. Ми раніше спілкувалися. Не бачились кілька місяців.

Мені принесли каву, Роман замовив Амерекано.

-Ти на когось чекала? Надіюсь, не завадив?

-Ні що ти, мені все одно ще довго чекати.

-А на кого? Якщо не секрет.

-Та я зараз на деякий час живу в бабусі, тому попросила сусіда мене забрати.

-Зрозуміло, - тут принесли і Ромі каву.

-А я нещодавно повернувся з Англії.

-Ну як вийшло підписати контракт?

Так, я знаю про деякі деталі у фірмі. Оскільки я єдина дочка, то батько вводить мене постійно в курс справи, щоб я присвоїлася. Він все ще надіється що я буду продовжувати його справу. Ну, а в мене душа не лежить до цього, не можу займатись тим що мені не цікаво. Але все одно вислуховую, всі пояснення батька, щоб не засмучувати його.

-Так, вони звісно прискіпувались до всіх деталей, але загалом все пройшло непогано. А ти так і не передумала, не хочеш продовжувати бізнес? - він один із не багатьох людей що про це знає, якось на емоціях розповіла йому, але не жалкую, мені потрібно було виговоритись.

-Не знаю що буду робити далі, але займатись цим не можу. А ти чому тут? 

-Мала відбутися зустріч, але її скасували, а тут побачив тебе.

Далі мова пішла про менш важливе. Ми так розговорилися, що я не помітила коли пройшов час. 

Раптом, побачила що хлопець дивиться за мою спину. І тоді я відчула погляд на своїй потилиці. Ну от як знала, що не потрібно було сідати спиною до дверей, але захотілося, щоб ніхто не потрапляв на очі. Я повернулася і побачила Дена що прожигав, то в мені, то в Ромі діри. Він побачив що я повернулася і направився до нас. Блін, і чого він злий.

Я краєм ока глянула на годинник, він рано ще година залишилася. 

-А чому ти так рано? - слова зірвались раніше ніж я їх обдумала.

-Вибач що завадив, але вийшло раніше, - процідив він ці слова крізь зуби. Рома навряччи це почув, тому що стіл доволі великий, а Ден трохи нахилився.

-Ти нас познайомиш? - запитав Роман.

-Звісно. Це - Денис мій сусід, а це - Роман мій друг, - я через силу натянула посмішку, а хлопці почали оцінювати поглядами один одного. На обличча були натянуті посмішки, але були вони занадто фальшивими. Що це з ними?

-Роман, вибач, але нам напевно вже час, не хочу затримувати Дениса, - хлопці відразу підвели погляд на мене. 

Ми попрощалися і пішли до машини. З Деном було щось не те, занадто злий, хоча вже наче втамував свою злість.

Я сіла в машину, а Ден глянув на мене і почав розмову.

-Так от які в тебе були справи в місті, - сказав він не надто задоволено.

-Ми взагалі випадково зустрілися, - а чому я взагалі виправдовуюся, - і взагалі це не твоя справа.

Далі ми їхали мовчки. Тиша була напружена. В мене поселилася, злість. Чому він так ставиться до мене? І взагалі чому не допоміг понести гітару, доречі дуже важка. Хоча чому я дивуююся, це ж Ден. 

Тільки ми приїхали так я відрузу побачила Діну і попрямувала до неї.

-О привіт! Ти вчасно в мене якраз новина!

-Яка?

-Скоро дізнаєшся, я відразу і Кеті розповім. Ходімо.

Ми зайшли в будинок і попрямували до кімнати Кейт. Ми відкрили двері без стуку і побачили дівчину що лежала на ліжку з ноутбуком і щось дивилась. Діна без запрошення сіла на ліжко.

-В мене новина, - голосно сказала вона, що Кейт аж підскакнула, а я тим часом сіла поруч із Діаною.

-Не лякай так. Ну що за новина?

-Я підписала, ще один контракт і через три дні їду.

-Ого! - крикнули ми з Кейт в один голос.

-Не кричіть.

-Ми сумуватимо.

-Я теж.

-Добре, що хоч не завтра, - загатково сказала Кейт.

-Чому? - запитала Діна.

-По-перше приїде друг Лекси, а по-друге у мене є ідея, про яку Лекса дізнається трохи згодом.

-Чому? - тепер питання ставила я.

-Ну це сюрприз. А зараз нам потрібно поговорити з Діною, - дівчина підмигнула Діні, яка була не менш здивована мене. І отчікувано подивилася на мене.

-Тобто, ти мене виганяєш?

-Не зовсім. Обіцяю ти завтра все дізнаєшся, тому не ображайся.

-Добре.

Ми попрощалися і я пішла в свій дім трішки боячись. Все ж таки я не бачила реакцію Ліни. В середині було тихо. Виявилося, що нікого не було. Я зайшла в свою кімнату, змила мейк і переодяглась в домашній одяг.

І вирішила зайнятися кімнатою. Так, я серйозно вирішила її поміняти. І почала обходити всі кімнати. 

Вибрала собі в біло-тілесному стилі, не менш простора. Посередині кімнати ліжко, досить велике, поруч маленький столик, тут також було вікно, аж до пола. Коло стіни був стіл, а коло стільчик. І двоє дверей крім основної у гардеробну і ванну. У кожну ванну було двоє дверей із коридору і кімнати.

Я довго переносила речі, ще й довелося прибратися, в обох кімнатах, та мені подобається результат.

Вхідні двері гупнули, коли я робила собі каву. На кухню зайшла Ліна, я вдала що не замічаю її, вона полегшено видихнула.

-Куди ти зникла? - вона говорила доволі спокійно.

-Їздила в місто по справам, - на цей раз я вирішила не робити сварку, все ж винна.

-Тоді чому телефон вимкнений? - глянула на телефон, а справді вимкнений.

-Незнаю, напевно розрядився.

-А чому не попередила? Твій же батько хвилюється.

-Кого? Тебе? - з сарказмом сказала я.

-Та хоча б і мене, але якщо не хотіла так сильно, мене тривожити, то могла і батька.

-Не подумала, - не говорити ж що просто хотіла втекти, а телефон випадковість.

-А навіщо зіпсувала документи? Дякую, що хоч не всі.

Тут я про мовчала.

-А ти хоча б розумієш, які проблеми створила? І не тільки мені, а ще й своєму батьку.