І тут на моє плече лягає рука.
Я помаленьку повернулася і бачу знайоме обличча.
-Роман?! - у мене майже шок.
-Так, можна присісти до тебе?
-Так, звісно.
Я його оглядаю. На ньому чорний костюм. Чорне волосся, карі очі з червоним відтінком, невелика щетина. Роман - це партнер батька. Йому 26 років. Він очолив фірму свого батька ще п'ять років тому. Мене з ним познайомив тато. Ми раніше спілкувалися. Не бачились кілька місяців.
Мені принесли каву, Роман замовив Амерекано.
-Ти на когось чекала? Надіюсь, не завадив?
-Ні що ти, мені все одно ще довго чекати.
-А на кого? Якщо не секрет.
-Та я зараз на деякий час живу в бабусі, тому попросила сусіда мене забрати.
-Зрозуміло, - тут принесли і Ромі каву.
-А я нещодавно повернувся з Англії.
-Ну як вийшло підписати контракт?
Так, я знаю про деякі деталі у фірмі. Оскільки я єдина дочка, то батько вводить мене постійно в курс справи, щоб я присвоїлася. Він все ще надіється що я буду продовжувати його справу. Ну, а в мене душа не лежить до цього, не можу займатись тим що мені не цікаво. Але все одно вислуховую, всі пояснення батька, щоб не засмучувати його.
-Так, вони звісно прискіпувались до всіх деталей, але загалом все пройшло непогано. А ти так і не передумала, не хочеш продовжувати бізнес? - він один із не багатьох людей що про це знає, якось на емоціях розповіла йому, але не жалкую, мені потрібно було виговоритись.
-Не знаю що буду робити далі, але займатись цим не можу. А ти чому тут?
-Мала відбутися зустріч, але її скасували, а тут побачив тебе.
Далі мова пішла про менш важливе. Ми так розговорилися, що я не помітила коли пройшов час.
Раптом, побачила що хлопець дивиться за мою спину. І тоді я відчула погляд на своїй потилиці. Ну от як знала, що не потрібно було сідати спиною до дверей, але захотілося, щоб ніхто не потрапляв на очі. Я повернулася і побачила Дена що прожигав, то в мені, то в Ромі діри. Він побачив що я повернулася і направився до нас. Блін, і чого він злий.
Я краєм ока глянула на годинник, він рано ще година залишилася.
-А чому ти так рано? - слова зірвались раніше ніж я їх обдумала.
-Вибач що завадив, але вийшло раніше, - процідив він ці слова крізь зуби. Рома навряччи це почув, тому що стіл доволі великий, а Ден трохи нахилився.
-Ти нас познайомиш? - запитав Роман.
-Звісно. Це - Денис мій сусід, а це - Роман мій друг, - я через силу натянула посмішку, а хлопці почали оцінювати поглядами один одного. На обличча були натянуті посмішки, але були вони занадто фальшивими. Що це з ними?
-Роман, вибач, але нам напевно вже час, не хочу затримувати Дениса, - хлопці відразу підвели погляд на мене.
Ми попрощалися і пішли до машини. З Деном було щось не те, занадто злий, хоча вже наче втамував свою злість.
Я сіла в машину, а Ден глянув на мене і почав розмову.
-Так от які в тебе були справи в місті, - сказав він не надто задоволено.
-Ми взагалі випадково зустрілися, - а чому я взагалі виправдовуюся, - і взагалі це не твоя справа.
Далі ми їхали мовчки. Тиша була напружена. В мене поселилася, злість. Чому він так ставиться до мене? І взагалі чому не допоміг понести гітару, доречі дуже важка. Хоча чому я дивуююся, це ж Ден.
Тільки ми приїхали так я відрузу побачила Діну і попрямувала до неї.
-О привіт! Ти вчасно в мене якраз новина!
-Яка?
-Скоро дізнаєшся, я відразу і Кеті розповім. Ходімо.
Ми зайшли в будинок і попрямували до кімнати Кейт. Ми відкрили двері без стуку і побачили дівчину що лежала на ліжку з ноутбуком і щось дивилась. Діна без запрошення сіла на ліжко.
-В мене новина, - голосно сказала вона, що Кейт аж підскакнула, а я тим часом сіла поруч із Діаною.
-Не лякай так. Ну що за новина?
-Я підписала, ще один контракт і через три дні їду.
-Ого! - крикнули ми з Кейт в один голос.
-Не кричіть.
-Ми сумуватимо.
-Я теж.
-Добре, що хоч не завтра, - загатково сказала Кейт.
-Чому? - запитала Діна.
-По-перше приїде друг Лекси, а по-друге у мене є ідея, про яку Лекса дізнається трохи згодом.
-Чому? - тепер питання ставила я.
-Ну це сюрприз. А зараз нам потрібно поговорити з Діною, - дівчина підмигнула Діні, яка була не менш здивована мене. І отчікувано подивилася на мене.
-Тобто, ти мене виганяєш?
-Не зовсім. Обіцяю ти завтра все дізнаєшся, тому не ображайся.
-Добре.
Ми попрощалися і я пішла в свій дім трішки боячись. Все ж таки я не бачила реакцію Ліни. В середині було тихо. Виявилося, що нікого не було. Я зайшла в свою кімнату, змила мейк і переодяглась в домашній одяг.
І вирішила зайнятися кімнатою. Так, я серйозно вирішила її поміняти. І почала обходити всі кімнати.
Вибрала собі в біло-тілесному стилі, не менш простора. Посередині кімнати ліжко, досить велике, поруч маленький столик, тут також було вікно, аж до пола. Коло стіни був стіл, а коло стільчик. І двоє дверей крім основної у гардеробну і ванну. У кожну ванну було двоє дверей із коридору і кімнати.
Я довго переносила речі, ще й довелося прибратися, в обох кімнатах, та мені подобається результат.
Вхідні двері гупнули, коли я робила собі каву. На кухню зайшла Ліна, я вдала що не замічаю її, вона полегшено видихнула.
-Куди ти зникла? - вона говорила доволі спокійно.
-Їздила в місто по справам, - на цей раз я вирішила не робити сварку, все ж винна.
-Тоді чому телефон вимкнений? - глянула на телефон, а справді вимкнений.
-Незнаю, напевно розрядився.
-А чому не попередила? Твій же батько хвилюється.
-Кого? Тебе? - з сарказмом сказала я.
-Та хоча б і мене, але якщо не хотіла так сильно, мене тривожити, то могла і батька.
-Не подумала, - не говорити ж що просто хотіла втекти, а телефон випадковість.
-А навіщо зіпсувала документи? Дякую, що хоч не всі.
Тут я про мовчала.
-А ти хоча б розумієш, які проблеми створила? І не тільки мені, а ще й своєму батьку.
#3951 в Сучасна проза
#2637 в Молодіжна проза
від ненависті до кохання, сусіди, сильний герой і емоціональна героїня
Відредаговано: 23.12.2020