Глава 13

Я швидко вибігла із дому і повернула у тихі вулички. Прогулювалась і намагалась викинути думки із голови. Гуляла я довго. Навіть не побачивши коли змайнув час.

Навколо темну дорогу освічували тільки зорі. А свіже повітря очищувало думки. Повертатися не хотілося. Але я зайшла занадто далеко, тому повернула і попрямувала до дому. 

Спогади знову повернулися. Запитаєте, то що ж ти таке зробила? Те що може стати останньою каплею Ліні. І вона розповість все батьку. Найменше що він зробить, це заборонить виїжати із села. А про найбільше навіть думати не хочеться. Скажете, ти ж повнолітня, можеш не слухатися? Могла б, та не хочу псувати наші відносини.

Так, що я зробила? Попсувала, порізала майже всі її речі, але це не головне їх можна купити. А от документи, які я порвала наврят. Добре що я вчасно зупинилася і пішла на вулицю.

Я зупинилася біля дому. Оглянула його і зайшла. Навколо було темно, але місяць і зорі, які пробивалися в вікна робили невелике освітлення.

В вітальні на дивані спала Ліна. Незнаю що на мене найшло, але я дістала плед і вкрила її. Я й так їй багато чого зробила. Так, що за думки. Це ще не кінець.

Я тихо і швидко пішла в свою кімнату. Мене вона вже бісить. Я не принцеса і ніколи нею не стану. Потрібно буде на днях, оглянути інші кімнати, і обрати іншу. 

Я лягла на ліжко і ще раз оглянула кімнату. Вона мене точно бісить. Задумалась, дивлячись на стелю. До мене знову лізуть думки. Я пішла у душ і постояла під холодними струменями води. Але це не допомогло. 

Зайшовши в кімнату переодяглась і лягла в ліжко. Таке відчуття, що я зробила щось не те. Напевно, не варто було йти в Лінину кімнату і робити таку капость. Я їй співчуваю. Але зупинити себе не зможу, а буду і надалі їй шкодити. 

Останнім часом, я наче почала помаленьку змінюватись. З боку це не видно, тому що я з усієї сили пручаюсь цим змінам. Я почала зустрічати непотрібні, жалісливі і м'які думки. Я зовсім заплуталась, можливо треба перестати, пручатись і стати м'якішою? Ні мені це не потрібно, я повинна залишатися сильною. Звісно, якщо мене можна такою вважати.

Я перервала потік думок і спробувала заснути. Але невийшло. Не знаю чому, просто схотілось стати маленькою і притулитись до мами якої давно немає. Я знайшла фотоальбом, який завжди беру у всі подорожі. Його мені колись віддав тато. Тут зберігаються мамині фотографії, там вона і сама, і із татом, і із маленькою мною, тут також весільні фотографії батьків. 

Я відкрила його і почала дивитися фотографії, одну за одної. Видивлялася кожну диталь. Я давно його не відкривала, не хотіла ворушити старі рани. Батько мені часто каже, що я схожа на матір. А зараз бачу наскільки. Те саме світле волосся, тільки довше ніж в мене, ті самі очі. Тільки вона виглядає такою ніжною і наче хрустальною. А я завжди вбивала в собі цю ніжність і старалась бути сильною. Я не помітила коли із очей полились сльози.

Не знаю скільки часу я так просиділа, але коли відклала альбом, була спустошеною і втомленою.

Знову лягла спати, з надією заснути. Довго крутилася. І нарешті поринула у неспокійний сон.

Проснулась я не від будильника. Оглянулась, на вулиці тільки починає світати. Досі почувала себе втомленою. Глянула на годинник 05:14. Рано, але заснути вже не зможу. Ввімкнула світло. 

Глянула в дзеркало і жахнулася свого вигляду. Бліда, мішки попід очима, самі очі червоні і втомлені, волосся заплутане.

Я вирішила привести себе в порядок. Прийняла душ. Висушила волосся. І почала шукати що одягти. Вирішила що не покажу свого внутрішнього стану, а буду впевненою і сильною. Вибрала коротку шкіряну спідницю, червоний топ, чорну кожану куртку, яка насправді легка і чорні босоніжки на високій шпильці. Макіяж, теж зробила яскравим, виділила червоною помадою і чорними стрілками. Волосся накрутила великими локонами. 

Ще раз глянула в дзеркало. На мене дивилася впевнена, красива дівчина. 

Глянула на годинник половина восьмої. Сіла і вирішила почитати книгу. Але думки постійно відлітали. 

Через деякий час я спустилась на низ, Ліна ще спала, тому я тихенько вийшла на вулицю і побачила машину Дена на дорозі біля їхнього дому. Мовчи пішла і сіла на пасажирське сидіння. 

Згодом до мене приєднався Ден.

-Так, ще не має восьми, а я сказав щоб ти була тут з восьми.

-Ми поїдемо чи мені тебе слухати?

-Та добре їдемо.

Деякий час в салоні панувала тиша, але потім я згадала що потрібно попросити щоб він мене почекав.

-Скільки часу ти будеш в місті?

-Навіщо тобі це? 

-Забереш мене будь ласка. 

Не знаю що він в мені побачив, але погодився швитко.

-Добре, біля кафе "......" в час дня.

-А навіщо тобі в місто? - запитала я.

-Тобі що це справді цікаво? - я невизначено повела плечима, - потрібно вирішити деякі питання в фірмі батька, я там працюю.

-А на чому спеціалізується ваша фірма?

-Будівельна.

Далі ми їхали мовчки. Денис підвіз мене до того ж кафе біля якого і забере.

-Якщо ти не будеш тут вчасно я поїду без тебе.

Я тільки погоджуючись махнула головою і вийшла. Зловила його злий погляд, який блукав по моєму тілі. І чого він злий? Тільки і подумала я.

Я прогулюючись дійшла до майстерні де маю забрати подарунок другу. Він давно просив мене навчити грати на гітарі, а гітари в нього не має. Це популярна майстерня де роблять музикальні інструменти на заказ. Тому подарую і відправлю на курси.

Забравши подарунок вирішила прогулятися.

Гуляла я не довго. Вирішила відразу піти до кафе. Там було дуже людно. 

Замовила каву.

І тут на моє плече лягає рука.

Доброго ранку! Як гадаєте хто прийшов до нашої Лекси? Пишіть вашу думку в коментаріях:)