Глава 12

Я утнула дурницю.

Водночас розуміла що я на Ліну теж накричала, але я ж не винна що в мене така звичка спочатку робити, а потім думати. 

Швидко зайшла на популярний сайт, де зазвичай пишуть різні журналісти. Потрібно всього лише вкласти невеликий вклад і можна самій писати статті, чи новини. 

Я не пожаліла і вклала гроші в сайт і написала анонімну статтю, про бізнес Аліни - мережу ресторанів "Зоря". У батька не набагато більша мережа, але все ж більша. Думаю до завтрашнього ранку ця стаття стане доволі популярною.

" Популярна мережа ресторанів "Зоря" втрачає свою популярність. Бізнес Кідносенко Аліни робить збитки і у неї починаються проблеми. Аліна доволо вдало приховувала цю інформацію. Але нам вдалося дізнатися її через приховані джерела. Можливо мережа ресторанів "Зоря" згодом закриється. Якщо з'явиться нова інформація ми обов'язково вас повідомимо."

Хм, доволі не погано вийшло. Коли я трішки почитала статті на цьому сайті. Знайшла багато інформації про бізнес Ліни і мого батька. Але моя інформація була найновіша. Так, були деякі припущення, але не така точна інформація. Я навіть розумію чому вони тримали в таємниці цю інформацію, якщо її партнери це дізнаються, то вони можуть вирішити не ризикувати і знайти інші компанії. Завжди знала що мій таємний друг самий кращий.

Ми познайомились кілька років тому, тоді він був успішним студентом, але в нього з'явилися проблеми і я, тобто батько по моєму проханню допоміг йому. Він на шість років старший, знаю багато, але нам це не заважає і ми дуже хороші друзі. Зараз він один із кращих спеціалістів у нашій країні, але ми все одно спілкуємося і іноді він мене виручає. Запитаєте чому я йому допомогла, відповідь проста - закохалась, він про це так і не дізнався, тому що моя закоханість пройшла, так само як і з'явилася. Зате зараз ми хороші друзі.

Чи жалкую я, що виклала статтю? Ні. Чи змінила б рішення? Теж ні. Можливо вранці я зміню свою думку, але точно не зараз.

З цими думками я лягла в ліжко і заснула.

Проснулася я в хорошому настрої, на вулиці сонечко. Я ні про що не жалкувала. Одягнула білу майку і коротку спідницю чорного кольору. Зробила макіяж, виділила очі чорними стрілками і губи ніжною рожевою помадою.

Схопила чорну джинсовку, телефон і вирішила піти снідати.

Але коли спускалась почула голос Аліни. В мене два варіанти, або вона з'їхала зглузду і розмовляє сама з собою, або розмовляє по телефону. Я спустилась на перший поверх і стала так щоб мене не було видно, а я її трохи бачила. 

Ліна розмовляла по телефону. І вона була зла.

-Негайно дізнайся хто опублікував інформацію і його джерело… так, я маю припущення… ні, думаю що знайти буде легко… я впевнена що ця людина не додумалася зробити щось краще, ніж просто відкрити анонімну вкладку… не дратуй мене… щоб інформація була через пів години… чекаю.

Вона з гупотом положила телефон на стіл і підійшла до вікна. Напевно, вона вже знає. Я швидко і тихо вибігла на вулицю і перевірила сайт. Ого, справді багато переглядів. І ця стаття уже у повну гуляє інтернетом. 

Я звернула у сторону сусідів, вирішила порозмовляти із Кейт, а заодно дізнатися чи запитала вона Дена про поїздку в місто.

Відкрила двері мені бабуся Кеті і пропустила в середину. Я впевнено пішла на другий поверх. Побачивши кімнату Кейт я без стуку зайшла. Уже як звичка.

Кімната зустріла мене розмовою, яка грозила перейти в сварку. Кейт щось дуже настирно говорила Дену. Але щойно я зайшла вони замовкли. Невже мені кісточки перемивали?

-Привіт, - привіталась я.

-Привіт, - почула відповідь у два голоса.

Я відразу побачила що Ден дивився на мої ніжки. Я щось не думала що зустріну тут його, але ця дуже коротка спідниця. Я ще досі пам'ятаю наше сперечання. Я не запитуючи сіла на ліжко і закинула ногу на ногу.

-Ну от, Лекса, я зараз і говорила із Деном про поїздку в місто. Він згоден, - відразу сказала Кейт.

-Взагаліто ні, в мене свої плани!

Я примінила свою техніку. Облизнула губки, відмітивши про себе, що погляд Дена впав на губи. І спокусливо посміхнулась.

-Ну ти ж все одно будеш їхати в місто, а мене просто підкинеш, думаю я тобі не помішаю, - у нього майже не було вибору.

-Добре, завтра в вісім годин, чекаю тебе хвилину, якщо ти не встигнеш, то я їду.

Надіється що запізнюсь? Недочекаєшся. Він покинув кімнату, гупнувши дверима.

-Вийшло! - сказала весело Кейт.

-Ага.

-Але ну забереш ти подарунок, а що будеш далі робити?

-Може з кимось зустрінусь, або прогуляюсь.

-А назад ти з ким.

-З Деном.

-Тобто?

-Завтра вранці скажу йому щоб почекав мене.

-Думаєш погодиться?

-Я не дам йому вибору.

-В тебе такий спокусливий образ, бачила як Ден на тебе дивився, - я невизначено повела плечима і перевела тему.

-Доречі, де Діна?

-Незнаю точно, сказала якісь справи.

-Зрозуміло.

-А чому ти так рано прийшла до нас?

-Та не важливо, - хотіла втекти я від відповіді.

-Розповідай, все одно не відчиплюсь, - не вийшло.

Довелось розповідати. 

-Навіщо?

-Я була зла, тим паче не жалкую. І не потрібно захищати її.

-Добре, закриємо тему, але до хорошого це не приведе.

Ми ще трохи поговорили і я вирішила повертатися до дому.

Дім зустрів мене тишою. Я пішла на кухню, тому що не їла нічого від ранку. А так засиділась у Кейт, що не побачила коли пройшло стільки часу, уже п'ять годин дня.

На кухні сиділа Ліна, я вирішила не подавати виду що щось знаю.

-Ну як рада? Сподобався результат? - її голос був оманливо спокійним.

-Що? 

-Не прикидайся, що не розумієш про що я. Я все знаю. Так і думала в тебе не вистачило мізків, щоб зробити більший захист.

-Ну й що ти мені зробиш. Я попереджала, щоб ти не лізла у наше життя.

-Тепер це моє життя. Я б тобі порадила, щоб ти не робила дурниць, а то доведеться повідомити твого батька.

-Це погроза?

-Вважай як хочеш, мені все одно.