Глава 7

Проснулася я від світла, що проходило через не закриті штори. Я відчувала біль і втому в усьому тілі. Ледь віткрила очі і побачила що я не в своїй кімнаті. Кімната була доволі знайомою, але чия я не могла згадати. А от спогади вчорашнього дня, доволі швидко обрушилися на мою бідненьку голову.

Я вчора чуть не втопилася. До мене тільки щойно дійшла вся серйозність ситуації. Я спробувала встати, це вийшло доволі непогано з четвертого разу. Я тільки щойно побачила, що одягнута в чоловічу футболку. Капець.

Я почала шукати часи. Пошуки закінчились шоком. Два часа дня, блін, батько напевно хвилюється. Я хотіла вийти. Але раптово двері відчинилися. 

В кімнату зайшов Ден. Другий шок за сьогодні, то це він мене врятував. І переодягнув мене теж він. 

-Тобі не можна вставати, сядь. В мене декілька запитань, - я пропустила його слова і почала свій "допит".

-Дякую, звісно що врятував, але не командуй. Як ти там опинився? Батько знає що я тут? Це ти мене переодягав? - я його тупо завалила питаннями.

-Сядь, або не відповім, - сказав він доволі злим і грубим голосом.

-Відповідай! - сказала я після того як сіла.

-Гуляв і почув крик, а там ти топишся! Твій батько не знає що ти тут. І так, це я тебе переодягав. А тепер ти відповіси на мої запитання, - я була зла, він що не міг Кейт покликати. Ще й говорить зі мною таким грубим голосом.

-А якщо не відповім, що ти зробиш? - так, я випробовувала його терпіння.

-Тобі ж буде гірше! - він так гаркнув, що я аж злякалася. І тепер я зрозуміла, що насправді він стримував гнів. Хлопець був посправжньому злим. Краще не випробовувати його терпіння. 

-Добре, що хочеш знати? - фух, він трішки заспокоївся.

-Чому ти пішла туди? Тим паче в ночі і в дощ? - навіть якби я й хотіла то збрихати не вийшло б. Його погляд був таким пронизливим, що ставало не по собі.

-Коли я туди йшла було не дуже темно і доща не було. А взагалі посварилася з батьком! Все!? - я теж починала злитися, йому яке діло. Але брехати було б собі дороще!

-Чому саме туди? Інших мість не було?

-Я знала що зазвичай там немає людей. А мені не хотілось нікого бачити. Тим паче, звідки я могла знати що так станеться?

-Тобі що мало того випадку було?

-Що за випадок? - цікавість взяла верх і я його перебила.

-Ти що не знаєш? 

-Ні!

-Місяць назад там втопилася дівчина і було заборонино туди ходити. Теж зіскользнула і впала в воду. Там навідь попереджувальний знак стоїть, - раптом мені стало соромно. Він мене врятував, а я до нього так розмовляла.

-Дякую, що врятував, я справді не знала. Мир? Тобі варто погодитися, тому що я майже ніколи такого не пропоную і другої пропозиції не буде, - він глянув, на мене своїм пронизливим поглядом і відповів.

-Мир.

-Мені пора, мабудь батько хвилюється.

-Так і підеш? - він обвів мене поглядом. Точно, я ж в його футболці.

-Доведеться Кейт розповісти, піду до неї, хай дасть одяг. І футболку не поверну, - я йому підморгнула і вискочила на вихід. Вже за дверима почула сміх. 

Швидко пішла до Кеті, невистачало ще в такому вигляді їхній бабусі на очі потрапити. Швидко вскочила в кімнату Кеті. Чим її перелякала. Вона дивилася якийсь фільм на ноуті. І аж підскакнула, коли я заскочила. Вона обвела мене здивованим поглядом.

-Ем… привіт, - сказала я.

-Привіт, а що сталося? Ти кімнати случайно не сплутала, - сказала Кейт, з двозначним поглядом. Капець, це вона про мене так думає.

-Не сплутала. Бестидниця, про що тільки думаєш, я в шоці.

-Хм, цікаво про що ти б подумала, якби опинилася в моїй ситуації, - ну да, логіка, - розповідай!

-Я впевнена все не настільки цікаво, як ти придумала. Але розповім, якщо позичиш нормальний одяг.

Дівчина дістала із шафи джинсові шорти і чорний топ, кинула в мене, а потім сіла на ліжко.

-Має підійти, міряй, - одяг справді сидів ідеально.

-Я вся в увазі! - Кейт жде мою розповідь.

Я розповіла все їй. Получила, і кілька порад, і пару схвильованих поглядів, і нотацію, яка я погана і необачна. А потім обіймашок які мене ледь не задушили. 

-Чому ти до мене не пішла? Що б туди більше не ходила! - знову починає Кейт.

-Я не хотіла щоб ти хвилювалася. Вибач, більше туди не піду, обіцяю!

-Дивися мені. А що будемо робити з Ліною? - так про Наречену батька я теж їй розповіла.

-Виводити, на чисту воду!

-Може вона нормальна! А в тебе вже такий бойовий настрій.

-Не говори дурниць. Доречі ми із Денисом заклали мир.

-Упс!

-Що сталося?

-Я сама підлила йому фарбу! Хоча я не жалію, хочу побачити це творіння, - блін, я встала із місця і побігла до ванни, Кеті побігла за мною, але вона була зачинена. І було чути як леться вода.

-Пізно! Він мене уб'є! - сказала я.

-Але це того стоїть! Тим паче це була твоя ідея, - байдужим тоном сказала дівчина.

-Навіщо ти підлила фарбу, я ж сказала дачекатися мене, - мало не кричала я.

-Я не могла дочекатися, - я злилась ще більше.

-Він мене врятував, а ми, тобто ти… 

-І що?

-Ти чуєш що говориш? Ти мене підставила! - в мені бушував гнів. І я не розуміла що кажу.

-Я тебе не підставляла, - з обідою в голосі сказала вона.

-Що тепер робити, а все через тебе! 

-Вибач, я ж не знала!

Далі були крики не дуже культурної лексики. Двері гупнули і ми як по команді розвернулися. Ден був розлючений. А я не могла відвести від нього погляду. Він був без футболки. Ммм… в нього кубики. А колір волосся, так йому йде, робить іще більше сексуальним. 

Тільки коли до мене дійшла думка, що я його так відкрито розглядаю, я відвела погляд. А Ден кричав, дуже голосно кричав. Кейт аж стулилась від його криків. Я її пробачила. І підставляти не збиралася. 

-Якого х****?  Ви що зовсім здуріли? - кричав він. А Кеті вибачалася, вона виглядала такою маленькою, напевно він не часто так біситься. Мені це надоїло.

-Кейт, йди в кімнату! - крикнула я їй.