Глава 10. Балада про весняний багет

На мить зависла тиша. Я завмерла, трепетно ​​обнявши доісторичний багет. Чоловіки завмерли, похмуро дивлячись на мене. Мамо рідна, чому на деяких жінок дивляться так, наче хочуть їх роздягнути, а на мене так, наче хочуть одягнути у чорний пакет?!

– Воронов? – глухо пробасив один.

Ем... Момент, я що так сильно схожа на сусіда? Ні, я розумію, що після такої активної нічки зійти можу за багатьох асоціальних особистостей, але щоб прямо так за Воронова.

Хоча хто їх знає, може чоловіки вирішили, що вони настільки страшні, що потрібний їм товариш вирішиться навіть на операцію. До біса різати та пришивати все потрібне і непотрібне, разом з кістками, щоб і зріст відняти.

– А що схожа? – про всяк випадок обережно уточнила я.

Чоловіки миттєво обмінялися багатозначними поглядами. Я вже майже захопилася (ось це злагодженість – все по погляду розуміють), але після хвилини тиші почала розуміти, що щось тут не так. Зрозуміли це і чоловіки, вірніше лівий, з родимкою над вухом.

– Ти ж казав, шо тут?

– Угу... – протягнув правий.

Відчуваючи, що коліна набувати стійкість не поспішають, я мимоволі кинула погляд на двері Воронова. Сусід, куди ти вліз і чого страждаю я?!

– Знач тут, – повільно кивнув все той же лівий і обернувся до мене.

– Та ба… – тільки й встигла пискнути я, поки мене не смикнули в сторону.

Смикнули сильно, точно ганчір'яну ляльку відкинувши в бік сходів. Земля, земля, йду на зближення!

Земля в особі сходів зустріла мене не радісно. Хоч руки виставити встигла, щоб не вдрукуватися носом. Так що ж це таке, ну де мій принц, який буде рятувати мене від усякої пакості, а не втягувати в неї! Від образи захотілося схлипнути, але часу на таку розкіш у мене не було. Два потенційно небезпечних типи здійснювали замах на цілісність моєї квартири та залишати це так було не можна!

– Гей, а ви квартирою не помилились?

Цей голос, що пролунав так несподівано, змусив мене так і завмерти в безглуздій позі з відкляченою вгору п'ятою точкою. А що ви хочете, як вміємо, так і піднімаємося! Втім, про свій вигляд в цю мить я не особливо роздумувала і ледь не розпластавшись знову. По сходах з нижнього прольоту в мою сторону стрімко крокував Воронов.

Все, я офіційно спростовую всі капості, що говорила цьому чоловікові, він – найкращий. А коли він ще і допоміг мені піднятися я зовсім зрозуміла, що ще трохи та розтану, почавши мріяти про міцну сім’ю і вручення обручки. Принаймні пакет з покупками й, піднятий з підлоги, вже мій, багет мені вручили відразу ж, так що це не могло не подавати надію.

Від пакета до РАГСу – один крок.

Чорт, здається мене нехило струсонуло.

Все це промайнуло в голові всього за мить, за яку Воронов встиг ненав'язливо відтіснити мене в кут майданчика, собі за спину, порадувавши здорованів фасадом. Судячи з того, як ті загорілися похмурими усмішками – фасад їх порадував.

– Ідіть, товариші, – вкрадливо і тихо вимовив Воронов.

Втім, товариші по-хорошому слухати його явно не жадали. Так, мені не подобаються ці їхні погляди та відсутність у мене телефону. Ці шафи що бити Архипа зібралися?

– Підеш ти, далеко. Тобі ж по-доброму говорили робити звідси ноги. А ти такий нетямущий... – протягнув лівий з родимкою.

Так, його правда зібралися бити.

– А я сказав, що обговорювати цю пропозицію з шістками не буду.

Я не зрозуміла, це що за веселий тон? Воронов, це я вдарилася в процесі падіння, повернися в адекват і швидко!

Міцно обнявши пакет з покупками, я застигла сурикатом, розуміючи, що ще трохи й мені стане погано. І Воронову теж стане погано. Куди йому, дошці нещасній, проти цих мугиряк!

Ось тільки рота відкрити або подумати ще щось я не встигла. Лівий різко викинув вперед кулак. На якусь мить мені здалося, що це мене спробували вдарити. Спробували, тому що Воронов раптом різко пішов в сторону. Я і зрозуміти не встигла, що він зробив, але ось лівий стояв, а ось вже лежить з вивернутою рукою.

– Архип! – скрикнувши, я так і впустила пакет, коли правий, не втрачаючи часу, вдарив.

І, що б його за ногу, потрапив!

Дотичним ударом, але і цього вистачило, щоб розбити брову Воронова. Від вигляду крові я миттєво відчула нудоту. І краще, коли цей чортів сусідський Рембо раптом ударив супротивника в щелепу і пролунав хрускіт зламаних кісток, мені не стало.

Завивши, правий знову замахнувся, відтісняючи Воронова на кілька кроків назад, до його дверей. Зосереджений на ньому, Архип, мабуть, забув про лівого, котрий повільно піднявся. Права рука у нього повисла батогом, а ось ліва була ще цілком робочою.

У момент, коли ця туша опинилася за спиною сусіда, зосередженого на правому, я почала діяти.

В одну мить правий, з добрячого стусана Воронова, покотився вниз по сходах, а на маківку лівого, опустився багет. Опустився звучно, з хорошим «бум». У зіставленні весняного багета і літнього мугиряки переміг багет.

Сіпнувшись, правий похитнувся і впав, ледь не потягнувши за собою Воронова.

Різко розвернувшись, Архип на мить завмер, змірив поглядом чоловікова біля моїх ніг і пакета в моїх руках.

– Це що?

Трохи спантеличено глянувши на багет в руках, я знизала плечима.

– Багет...

– Багет?!

Трохи повагавшись, я все ж кивнула.

Чоловік декілька митей мовчав, після чого похитав головою і тихо засміявся.

– Прокляття, мене врятувала сусідка з багетом...

Трохи нерішуче посміхнувшись у відповідь, я знову знизала плечима. Так, я дівчина дивовижна з усіх боків.

– Ти точно вмієш це робити?

– Слухай, ну жаб, адже я якось препарувала, невже не впораюся з цим! – щиро обурилася я.

– І це мене повинно заспокоїти? – обережно уточнив він, зиркнувши на пляшечку з перекисом в моїх руках з таким виглядом, ніби я його кропити кислотою збиралася.

Втім, ще трохи таких танців з бубном і таке бажання точно виникне.