Глава 9. Хитається сусід, пліткують бабки глухо

Ні, чудовий у мене сусід!

Варто було Воронову піти, як у квартирі запанувала блаженна тиша. Мені більше не дошкуляли безглуздими запитаннями та нудними лекціями, а глибоко стурбований погляд Лідочки ігнорувати було не так вже й складно. І нехай потім чутки про моє моральне падіння розповзуться по всьому місту – яка вже різниця? На крайній випадок буду чесно зізнаватися, що так, все правда.

А що, якщо пліткарям зайнятися більше нічим – не буду ж я у них сенс життя відбирати, я не настільки жорстока!

З німим сімейством рибок мені вдалося розпрощатися о п'ятій ранку і ще ніколи я не вставала з півнями з таким задоволенням. У пориві небувалої щедрості я взагалі послала Ігоркові наостанок повітряний поцілунок.

Таки я й справді щедра. Тут самооцінку золотого дитятка так похитнули, що я просто зобов'язана відновити її. Такі екземпляри берегти потрібно, над ким ще знущатися будуть не золоті, сірі та нікчемні особистості.

День, який почався так прекрасно, здавалося, не могло зіпсувати ніщо. Навіть Ворон, все ж випущений з вимушеного ув'язнення, обмежився відверто зневажливим поглядом і погодився піти на мирову після пожертвування прийнятної порції корму. Куди тільки влазить!

Вперше за довгий час ранок не здавалося похмурим і мені навіть захотілося щось приготувати. Ну а що, жінка я, чи не жінка?

Кулінарними талантами я особливо не славилася, але в цей раз все йшло як по маслу. Шарлотка навіть не пригоріла і це вселяло надію на світле майбутнє.

Залишивши своє творіння стигнути, я звично вже переступила через Ворона, який розтягнувся на порозі й підійшла до вікна. Машина Воронова була на місці, значить сусіда можна виловити.

Ну я ж обіцяла йому віддячити? Нехай тепер приймає в дар шарлотку, як запоруку миру. Спершу думала вискочити ось так прямо в домашньому спортивному костюмі, але чомусь стало соромно. Він, звичайно, мене бачив і не в такому вбранні, але... Чорт, жінка я, чи не жінка!

Вистигнути до мінусових температур шарлотка, звичайно, за час моїх зборів не встигла, але за час пошуку джинсів, блузи та нанесення мейкапу тепло випічки було вже ледь відчутним. Гаразд, зате не обпечеться.

Трохи повагавшись, я кинула останній погляд на себе в дзеркало, скорчила пику Ворону, котрий споглядав господиню через дзеркало. Нічого дивитися так скептично, шар тинькування врятує будь-яке жахіття, так що я тепер ще дуже навіть нічого.

Глибоко вдихнувши я ледь не перехрестилась і все ж вийшла з квартири та обережно подзвонила у двері сусіда, утримуючи блюдо з шарлоткою у вільній руці.

А у відповідь тиша.

Невже виїхати встиг? Від цієї думки ледь не опустилися руки. Ну так, день почався надто вже добре, щоб зараз я не отримала такий капосний презент від долі.

Втім, остаточно розчаруватися у всьому і всіх я так і не встигла. Кроків я так і не чула, а от звук клацання замка пролунав цілком виразно, а миттю пізніше двері прочинилися, являючи Воронова. На мить зависла незручна пауза. Я, розгубившись, дивилася на сусіда, він, здивовано піднявши брову, на мене.

– Ем... Ось однім словом... – отямившись, я схаменулася і простягнула до нього блюдо.

Тепер здивовано підняті були вже обидві брови, а погляд наповнився легкою недовірою.

– Отруїти вирішила? – ввічливо запитав Воронов, викликаючи миттєве бажання стукнути його.

Стримати бажання вдалося, а осі не закотити очі – ні.

– Так тебе ж жодна отрута не візьме! – невдоволено кинула я. – Бери давай і не зловтішайся тут! Старалась, між іншим.

Хмикнувши, Воронов похитав головою і блюдо все ж забрав.

– До речі, зараз ти не зайнята, чи може справи кличуть?.. – раптом уточнив він, змірявши мене поглядом.

Чорт, ось навіщо вирядилася? Від збентеження, котре нахлинуло так недоречно я на мить стиснула долоні.

– Ні я... Це... Прогулятися думала по двору... – промовила я, вже відчуваючи, що несу маячню.

Все життя по двору в домашньому халаті могла дефілювати, а тут вирядилася. Не бувати тобі, Машко, партизаном – спалишся на першому ж допиті, змішавши грішне з праведним.

– Добре... Тоді проходь, – посунувшись в бік, раптом з усмішкою вимовив чоловік.

Тепер вже я здивовано глянула на нього, але Воронов тільки примружився.

– Хоча ми й уклали пакт про ненапад, сусідко, але ризикувати я не хочу. Проходь. Думаю, моє вино буде прекрасною відповіддю на твою шарлотку. Скажімо так, печаткою на нашому договорі, – відгукнувся він.

І дивлячись на цю нахабну пику стримати посмішку не вдалося. Ось як тут відмовитися? Та й що може трапитися від однієї шарлотки та однієї пляшки вина?

Ну чому всіх людей комарі мучать вночі, а мені ця тварюка, дісталася вранці. Мерзенний писк разом із занадто яскравим променем сонця викликав відверту ненависть до цього ранку.

Мляво відмахнувшись від комара, я тільки глибоко вдихнула, відчуваючи, що до підйому категорично не готова. Все тіло було ватним, противно нила голова, розмірено підіймалася під головою подушка.

Стоп, що ?!

Миттєво прокинувшись, я, не без зусиль розліпила повіки та спробувала підвестися на ліктях. Роздивитися поки нічого не вдалося, тільки потикати пальцем в подушку. Тверда, дихає...

– Так зникни ти...

Бурчить.

Дивно, коли це моя подушка почала бурчати голосом Воронова?

Ще не зовсім прокинувшись я, ціною неймовірного зусилля, змусила себе повернути голову вправо, до продовження подушки. Кілька миттєвостей я замислено вивчала підборіддя чоловіка, перш ніж підскочити наче вжалена.

– Якого біса! – на видиху пробурмотіла я про всяк випадок швидко перевіривши чи на місці одяг.

Так, здається одягнені. Вже добре.

– Прокляття, Іро... – не доказав.

Обернувшись до Воронова я зустрілася з його ще сонним, але вже не радісним поглядом і скривилася, мляво махнувши йому ручкою.

– Ну... Доброго ранку... – хрипко каркнула я, перш ніж тихо застогнати та просто закрити руками обличчя.