Глава 6. Мамо, народи мене назад...

Кращий час для набігу на холодильник – опівніч. Саме в цей час ковбаса найсмачніша, а триденний суп цілком собі зійде за блюдо з дорогого ресторану. А якщо ти ще й живеш один – опівніч взагалі найкращий час для ґрунтовних перекусів. Ніхто не буде дивитися на тебе з нищівною єхидністю нагадуючи про недавні наміри сісти на дієту.

І якщо хтось зараз вирішив, що такий виразний погляд можна отримати тільки від другої половинки – нічого подібного. Заведіть кота і насолоджуйтеся порцією всесвітньої ненависті й презирства щодня.

– Ворон зникни! – вкотре прошипіла я, просто жбурнувши у кота капцем.

Звірюка, навіть не поворухнувшись, тільки ліниво повернула голову, провівши поглядом взуття, котре впало у метрі від нього. Так, влучністю я страждала дуже рідко.

– Не дам! – якомога впевненіше кинула я, вгризаючись у бутерброд.

Цього разу навіть вдалося не вдавитися під нищівним поглядом. Виробляю імунітет! Принаймні мені так здавалося до того моменту, поки весь будинок не здригнувся від жахливого крику.

Надкушений бутерброд так і впав на підлогу, поки я судомно намагалася відкашлятися і відшукати стакан для води. Так що ж за біда!

Тим часом крик повторився, пролунав стук двері сусідньої з моєї квартири та істеричний зойк:

– Я туди не повернуся! Потрібно священника кликати!

Прочистивши горло, я вже з цікавістю прислухалася, з горем навпіл упізнавши цей голос. Та ну, Ірочка, ти теж нарешті допетрала з якою нечистю зв'язалася? Втім, раділа я рано, нечисть майже відразу подала голос.

– Заспокойся. Це чийсь дурний жарт.

– ТАК?!

Вже не маючи снаги стримувати цікавості, я попрямувала до дверей, обережно зазирнувши у вічко, майже відразу помітивши розпатлану Ірку в халаті й... Хм... Ну в деяких ракурсах і без сорочки, а особливо коли мовчав, Воронов ще дуже навіть нічого.

– Так! В цьому будинку психіка не тільки у моєї сусідки страждає.

Все, передумала, він однаково паршива сволота. Втім, Ірка після цих слів раптом стрепенулася і кинулася... Ну ні-і-і! До моїх дверей, натиснувши на кнопку дзвінка.

– Машо, Марійко, відкрий!

Здивовано хмикнувши, я недовго вагалася. Цікаво ж-бо було, чому це хоробра Ірочка так перетрухнула, що і про відро помиїв забула. Замок, різноманітності заради, вирішивши не комизитися і відкрився відразу. Зрештою «Марійкою» у цієї чарівної блонди я не була ніколи.

Варто було відкритися двері, як Ірка майже ввалилася в передпокій.

– Марійко!..

– Що трапилося? – обережно уточнила я, про всяк випадок відступивши в сторону.

Судячи з очманілого погляду блонди, налякана вона була не на жарт і адекватно міркувати не мала змоги.

І, якби я не чула розмови, яка передувала цьому, вирішила б, що смертельно налякав її саме Воронов. Принаймні мені його похмурий погляд впевненості в тому, що він не збирається нікого вбивати, не вселяв.

– Ой, Машо, там... Там привид! – тицьнувши пальцем в сторону квартири сусіда, скрикнула Ірка.

У цей момент я навіть пошкодувала, що не можу побачити себе з боку. Але судячи з того, як посміхнувся Воронов вираз обличчя у мене було на рідкість... Промовистий.

– Ем... Привид? – про всяк випадок уточнила я і зиркнула на Воронова.

А хто його знає, раптом він під час ремонту кого з робітників десь під плінтусом поховав.

– Кішка пакет тягала і якийсь кретин простирадлом перед вікном помахав, – процідив чоловік.

– Так, на третьому поверсі? Ось у всіх кіно так завжди: не примара, не примара, а потім...

А потім, судячи з виразу обличчя все того ж Воронова, Іринку чекав урочистий розрив стосунків, які не встигли ще навіть ґрунтовно початися. А хто ж тобі, пташко, винен. Заради розмаїття спробуй пошукати бабу по мізках, а не... Фізіологічним опуклостям.

Тим часом Ірка заспокоюватися не поспішала, вчепившись вже в мою руку.

– Машенько, прошу, не виганяй, можна я у тебе переночую. Архіпчик, винеси мені мої речі та...

Та договорити їй Воронов не дав. З кожним словом все більше хмурніючи, чоловік тільки терпляче зітхнув і відступив у сторону, кивнувши головою в бік своєї квартири.

– Бери та йди куди хочеш!

– Ні! – скрикнувши, точно з квартири навпроти на неї повинен був відразу ж вискочити привид, добра дівчинка Іра від щирого серця штовхнула мене вперед. – Марійка ось допоможе, вона хороша!..

О так, я просто неймовірно хороша. Особливо опівночі на сходовому майданчику в одному капці. Втім, добре, справедливості заради одним капцем багата була не тільки я, але і Воронов. Ось воно – сусідська одностайність, раптом до старості й зовсім нерозлучними друзями станемо.

– Прекрасно, після її візиту мені точно доведеться викликати священника.

Ні, не станемо.

– Ага, перед продажем квартири очистити від побратимів.

– Боюся, що не допоможе, нові наповзуть, – миттєво відрізав Воронов, змірявши мене нищівним поглядом, перш ніж відступитися і пропустити у квартиру.

Ну ось і чорт мене смикнув відкрити двері? Прикинулася б сплячою і нехай хоч метелицю з гопаком танцюють. Все що мені залишалося тепер – зітхнути та попрямувати вперед.

«Сподіваюся, Ворон не доведе блонді до інфаркту.» – тільки й встигла я похмуро подумати, перш ніж відчула, як серце ухнуло кудись вниз.

У вже так добре мені відомій мені вітальні не було штор і не горіло світло, так само як і по всій квартирі Воронова. І тому те, що я побачила було ще більш моторошним.

– Срань господня...

Відчуваючи, як підкошуються коліна, я відступила на крок, натрапила на Воронова і так і завмерла.

Відразу за вікном, трохи похитуючись, зависло щось. Страшна незрозуміла фігура світилася зеленим і, варто було нам увійти, як вона повільно підняла руки.

Мамо, візьми мене назад...

Тим часом щось знову хитнулося і вдарилося об скло, поки я втискалася у Воронова, який завмер позаду як в єдиний порятунок.