Я не знаю, з чого почати. За кілька років моєї діяльності мені доводилося багато чого чути, але це – пробрало мене до самих кісток. Ця жінка психічнохвора божевільна. Вона ладна на все, щоб зберегти свої жахливі таємниці.
Я сиджу в кабінеті у кріслі, гойдаючись вліво-вправо і телефоную Елсі. Нервово покусую губу, відчуваючи солоний присмак. Не знаю чи візьме вона слухавку від мене. Маю багато чого сказати, але пояснювати вже не бачу сенсу. Натомість просто скину їй аудіозапис сеансу, який веду на кожного пацієнта, щоб не плутатися у паперах.
Це – мій доказ.
Елсі Палмер відповідає. І просто слухає, поки я тремтячим голосом складаю кілька слів, після чого коротко каже: “Окей”. Не впевнена, що вона зрозуміла мене повністю, проте запевнила, що скоро приїде.
Надсилаю їй запис сеансу з Кетрін Боє.
Я виходжу із клініки і кваплюсь до машини на стоянці. Вигляд у Елсі приголомшливий. На неї страшно дивитися. Простягаю їй два ключі: один – від їхнього будинку, а другий – той самий, який дала мені сусідка Кетрін, коли прийшла у мій дім під виглядом помічниці. Він мав би бути від моїх дверей.
Пані Боє була певна, що передає мені ключ, який належав її синові. Але він не підійшов до мого замку тоді на кухні. В той момент я ще не знала, що вона була в моєму будинку не вперше.
Тепер же очевидно: Кетрін просто переплутала й випадково віддала мені ключ від свого дому 17. Звичайна необережність – проте коштуватиме їй надто дорого. Зрештою, ця жінка недооцінила таку людину, як Елсі. І заплатить за це найвищу ціну.
Я повертаюся назад у свій кабінет, біля дверей якого мене чекає секретарка. Вона говорить, що один пацієнт не прийде на прийом, а я її майже не чую, уявляючи, як сьогодні буду знову запаковувати речі. Адже немає жодного бажання перебувати в тому домі бодай хвилину. Елсі мала рацію: він справді кілька років стояв порожній. Хоча зважаючи на історію Кетрін, це не зовсім так.
Хай там як, я переїжджаю жити у квартиру з братом. Так само, як тоді, коли навчалася.
Сподіваюся, цього разу все буде інакше.