Розділ 3

   Повернувшись із закупівлі, бачу як на ґанку дому Палмерів стоїть літня пані в кардигані із сивим волоссям та трохи згорблена. Вона живе навпроти мене на Окв’ю-Лейн 17. Мабуть, їй не поспішають відчиняти. Жінка щось тримає у руках. Пиріг? Ох, якщо вона прийшла в гості до наших сусідів, то варто було б узяти щось із преміум-пекарні, чи де там вони купують собі “не шкідливе” солодке.

   Перше, що я роблю увійшовши в будинок – це викидаю запіканку. Коли нахиляюся до смітника, краєм ока помічаю на дверях заднього виходу щілину, через яку просочується світло всередину. В ту мить розумію, що вони не зачинені щільно.

   Я ніколи ними не користувалася і не замикала на ключ, але точно добре знаю, що ці двері весь час були зачинені, а це значить – мали бути замкнені, проте, здається, ні. 

   По тілу пробігає холодок, хоча на кухні – спека.

   Я підходжу до дверей. Оглядаю їх, натискаю на ручку – ті прочиняються, показуючи зелене заднє подвір’я.

   Чорт.

   Не можу не скласти в голові “два плюс два”, щоб усвідомити: задні двері, як виявилося, ніколи не були замкнені. А ще гірше те, що я майже впевнена: їх хтось чіпав. 

   Намагаюся викинути з голови жінку, що сьогодні перебувала у мене на кухні. Але коли дивлюся на двері, які виглядають так, ніби ними явно користувалися, це зробити важко. Проте Елсі наче сказала, що бачила її з головного входу, так? Якщо це так, то хто міг користуватися заднім виходом в моєму домі?

   Тягну двері на себе. З часом вони трохи розбухли, тому зробити це нелегко. Дістаю ключ, який віддала мені помічниця зранку, і намагаюся ним зачинити замок.