Пролог

   — Розкажіть трохи більше про це.

   Ви кажете, що підозрюєте ніби хтось за вами стежить?

   Я похитала головою, нервово ковзаючись на незручному пластиковому стільці.

   — Не просто стежить. Хтось… переслідує мене, здається, він має намір… прикінчити мене, розумієте? — пояснюю. Мій голос трохи підвищився.

   — Ох…, — кивнула жінка, — То… хто це? Ви знаєте цю людину?

   — Я... я не впевнена, але…

   Затримую дихання. В очах співрозмовниці за окулярами є помітна допитливість, яка робить все ще гірше. Не знаю, з якого моменту все пішло шкереберть.

   Я нахиляюся трохи вперед і стишую голос майже до шепоту, хоча біля нас нікого немає.

   Продовжую:

 — Я нещодавно переїхала в новий район і це відчуття виникає кожного разу, коли повертаюся додому… Думаю, це... Думаю це хтось із моїх сусідів.

   — А які стосунки у вас із ними? — питає жінка.

   — Ну розумієте, власне…, — я стиснула губи, обмірковуючи її запитання. Потім почала говорити механічно, ніби відтворюючи запис, що вже багато разів програвала в голові. — Мої нові сусіди постійно вигулюють своїх собак на моєму газоні. 

      Співрозмовниця навпроти лише кивнула. 

 — Спочатку я підійшла до цього ввічливо. Попросила сусідку не вигулювати тварин біля мого будинку або прибирати за ними. І знаєте що? Вони продовжують ігнорувати мене, а подвір’я все частіше доводиться прибирати власноруч. Це жахливо.

   Роблю паузу, спостерігаючи за виразом обличчя жінки.

   — Продовжуйте, — сказала вона, тож так і зробила, попередньо прочистивши горло.

   — Іншого дня я пішла прямо до їхніх дверей. Мене зустрів чоловік. Він перепросив і пообіцяв передати це дружині. Але знаєте, що найцікавіше? Вони перестали водити собак на мій газон, натомість ті почали гуляти там самі по собі.

     Співрозмовниця нахилилася трохи вперед у своєму зручному кріслі.

   — Тобто ви зі своїми сусідами посварилися через собак. І тепер думаєте, що вони хочуть вам нашкодити? — її голос спокійний, розважливий. Маю віддати належне: я так говорити не вмію.

   Я похитала головою, відчуваючи як у горлі підступає відчай.

 — Ми не сварилися через собак.

 — Ні? — здивовано вигукує вона.

     Дивлюся їй в обличчя.

 — Я їх позбулася.