1

Зі своєю сусідкою Галиною я познайомився випадково і по-смішному банально. Трапилося це нещодавно, одного погожого червневого вечора. Тоді я тільки-но повернувся зі свого традиційного «променаду» рідним містечком. Прийнявши душ і нашвидкуруч повечерявши вже збирався подивитися улюблений телесеріал, як у двері моєї квартири несподівано подзвонили. Неабияк здивований (бо хто ж міг у такий час та ще й до мене завітати в гості) я крекчучи піднявся з крісла і спираючись на ціпок подався відкривати нежданому візитеру.

Відчинивши двері я вже вдруге за цей вечір здивувався. На порозі стояла незнайома жінка. Віком років десь під сорок. Хвилясте яскраво-руде волосся, вугільно-чорні оченята й чарівні ямочки на засмаглих щічках гості миттєво кинулися мені в вічі. Одягнута вона була в легкий сарафан поцяткований великими ромашками. Короткий, на тонких бретельках він вигідно підкреслював звабливість її струнких ніжок й випуклість розкішного бюсту.

– Доброго вечора! Вибачте що потурбувала. Не могли б ви допомогти мені?

Голос у незнайомки був дзвінкий і бадьорий. У мене він чомусь викликав асоціацію з теплим літнім дощиком. Слова здавалося не просто зривалися з черешневих вуст жінки, вони наче крапотіли, доброзичливо і життєрадісно.

– Доброго вечора! – привітався і я. – Чим можу бути вам у нагоді?

– Та розумієте, у мене кран у ванній зламався… – швидко прощебетала гостя. – Не можу воду перекрити… Боюся сусідів знизу залити… Не змогли б ви подивитися що і як там?

– Та чого не можу, звісно ж можу, – коротко кинув я розуміючи, що серіалу мені вже не мабуть не побачити. – Куди іти?

– Тут лишень кілька кроків, – винувато відповіла жінка, либонь відчувши нотки невдоволення в моєму голосі, і ніби вибачаючись додала. – Ми ж сусіди.

Ми дійсно були сусідами і двері її квартири знаходилися якраз навпроти моїх. Прихопивши такий-сякий інструмент я накульгуючи попрямував за вечірньою гостею. Халепа у сусідки виявилася не такою вже й катастрофічною, як могло видатися з її слів. Я справився з усім за якихось десять хвилин, проте відразу ж попередив жінку, що все це тимчасово і відремонтований кран найближчим часом неодмінно потрібно замінити. Інакше лиха не минути і можна насправді влаштувати «всесвітній потоп».

На мій жарт сусідка невесело зітхнула й запевнила, що завтра ж обов’язково купить новий кран. Тим паче, що це нескладно, адже працює в супермаркеті продавщицею і відділ з сантехнікою практично поряд з її робочим місцем. Потім перемінивши тему розмови запропонувала могорич за виконану роботу. Від спиртного я звісно ж відмовився, а от на філіжанку гарячої кави і домашні пампушки згодився.

Вже на кухні наче спохватившись жінка промовила:

– Вибачте, я така дурепа, що навіть забула представитися. Мене звати Галина.

– Андрій, – теж відрекомендувався я і відразу ж додав. – Можна перейти і на «ти». Ми ж як не як сусіди.

– А й справді, сусіди, – всміхнулася Галя підсовуючи мені таріль з гіркою крутобоких пампухів. – Пригощайся, будь ласка. Вони з вишнями. Сьогодні тільки спекла.

В цей вечір свого серіалу я так і не побачив. Поки смакував кавою й пампушками та спілкувався з новоспеченою знайомою незчувся як промайнуло більше години. Галя виявилася приємною і цікавою співрозмовницею і час в її компанії пролетів непомітно. Вже прощаючись сказав сусідці щоб надалі не встидалася і зверталася за чоловічою допомогою, коли буде потрібно.

Чому я вирішив, що жінці в подальшому знадобиться чоловіча допомога? Мабуть в першу чергу інтуїція підказала. А ще лагодячи кран я встиг зауважити, що полички над вмивальником у її ванній закладені виключно жіночими атрибутами особистої гігієни. Звідси, по-друге, й зробив припущення, що Галя в даний час напевне одинока і мабуть живе сама в своїй квартирі.

Свої інтуїтивні здогадки мені вдалося перевірити вже за кілька днів, коли сусідка знову навідалася до мене з прохання, на цей раз вже поміняти злощасний кран. Звісно я не відмовив їй і наступні півгодини добросовісно виконував роль вправного сантехніка. За той час жінка встигла приготувати невеличке застілля, на яке ледь не силоміць затягла мене після закінчення роботи.

На цей раз не обійшлось без алкоголю. Відмовитися від нього, щоб не образити господиню, мені не вдалося. Вона була настійлива і я все ж змушений був капітулювати. Зрештою, келих-два саморобної наливки не зашкодить моїй реабілітації, а от довірливі стосунки вдасться налагодити, подумалося тоді мені. Все таки ми сусіди і не завадить заприятелювати з тими хто живе поряд тебе.

Частувалися ми до пізнього вечора. Пили терпку наливку зі слив, смакували домашнім медівником, насолоджувалися ароматною кавою. Звісно не обійшлося і без відвертих, щирих розмов. Галина, як і більшість жінок на цьому світі, виявилася вельми допитливою особою. Вже після першого келиха спиртного, вона наче ненароком зауважила:

– А ти нещодавно переїхав мешкати до своєї квартири. Раніше там жили інші люди.

– Так, – всміхнувся у відповідь я. – Кілька місяців тому розміняв квартиру в центрі і оселився тут.

– Чого ж так? – не вгавала сусідка.

– Життєві обставини, – коротко кинув я і швидко перевів тему розмови. – А ти тут віддавна мешкаєш?

– Ой, вибач, – зніяковіла Галина. – Я така нетактовна. Так, живу тут від народження.