Розділ 24

Не дивлячись на всі випробування цього важкого навчального дня, я твердо вирішила все ж таки переглянути фільм з флешки, чого б мені це не вартувало. Навіть своїм ритуалом обов’язкового післяобіднього понеділкового сну пожертвую!

Як задумала, так і зробила. Навіть не перевдягаючись, я всілася за ноутбук, відкопала під скріпками в органайзері мамину карту пам’яті і, потираючи руки, приготувалася до перегляду. Доки Марк не об’явився, навіть додала гучності. Може, розгадка саме в аудіо записі?

Через десять хвилин я розчаровано зітхнула, через двадцять — поставила на паузу, щоб зварити кави, через сорок п’ять — все рівно почала клювати носом. Старий комедійний бойовик, який не раз крутили по телебаченню ще з двохтисячних років. Моя любов до Чана – безгранична, та вп’яте дивитися – очно перебір. Це ж не «Гаррі Поттер», в кінці кінців, щоб щороку передивлятися!

Коли я вже втратила будь-яку надію, раптом, обірвавши улюблену сцену в підземній лабораторії, з’явилися зовсім інші кадри. Це нагадувало нічну зйомку з камери відео нагляду на автомобільній стоянці. Розмітка на асфальті, виїзд на проїжджу частину зі світлофором. Відео хоч і в кольорі, та доволі тьмяне. Тому автомобіль я помітила не одразу. Але як тільки він заїхав на стоянку, одразу ж впізнала. Це була світло-синя іномарка мого тата.

Затамувавши подих, боячись навіть кліпати, я прикипіла до екрану. Відчинилися дверцята, і всі крупинки надії на те, що обізналася, розтанули. Татко, як і зазвичай, в строгому костюмі, з телефоном в руці, серйозний та зібраний. Навіть не дивлячись на те, що годинник в кутку відео показував «00:20:35», він виглядав так, наче прибув на нараду.

Я спостерігала за тим, як він виходить із автомобіля, ставить його на сигналізацію та швидкими кроками за кілька секунд долає відстань до краю екрану. Далі нічого не відбувається, і я, остаточно збита з пантелику, нахмурилася. В голові зринули слова Ворона, і тепер набули нового сенсу: «А твій батько виявився непоганою людиною…». Він його в чомусь підозрює! Тільки в чому? І чому? Звідки цей відеозапис? І що робив татко серед ночі на якійсь автостоянці?

Від нескінченних запитань розболілася голова, та отримати відповідь не вдалося навіть на найпростіше. Як би уважно я не намагалася роздивитися картинку, в очі не кидалося нічого примітного. Жодної вивіски, таблички чи чого-небудь, від чого можна було б відштовхнутися в пошуку локації.

Коли повернувся батько, я ледь не підстрибнула від несподіванки, зовсім забувши, що запис все ще триває. І миттєво клацнула мишкою, ставлячи на паузу та придивляючись. Здається, таки з’явилася невеличка зачіпка. Якщо виходив із авта він лише з телефоном в руці, то повернувся з яскраво жовтою пластиковою текою для документів. Може, вона й потрібна Марку? Навіщо б іще йому ховати цей запис в старий фільм?

Про всяк випадок, я перемотала в пришвидшеному часі запис до самого кінця, доки відео не змінилося назад на «Смокінг», на той момент, на якому й перервався. Потім ще раз переглянула з моменту, де татів автомобіль, розвернувшись, виїжджає на проїжджу частину. Час – «00:33:07».

* * *

На роздуми, що ж мені робити далі із загадковим записом і сотнею запитань, витратила більше двох годин. На те, щоб прийняти остаточне рішення – дві хвилини. Коли відчинилися вхідні двері, оповіщаючи про повернення Ворона, я вирішила ризикнути.

Якщо піду з цим записом напряму до батька, то взагалі невідомо, чим це обернеться. Я ж не знаю передісторії і… та взагалі нічого не знаю, чорт забирай! А от Марк точно володіє хоч якимись фактами. Ділитися своїми секретами він, як я вже зрозуміла за заїждженою відповіддю: «Не лізь не в свої справи», не збирається. Але так, як у цьому, як виявилося, замішаний мій тато, Ворон просто не має права проігнорувати мої запитання.

Та все пішло зовсім не за планом, тільки-но я увійшла до кухні. Марк наливав воду у склянку, одночасно намагаючись послабити пальцями вузол краватки. Погляд у нього був настільки похмурий, що мені моментально перехотілося про що-небудь розпитувати. Але змитися непомітно не вийшло. Коли я вже зробила маленький крок назад, Ворон одразу ж різко здійняв голову та глянув просто у вічі. Ой, святі горобчики… Я що, вже десь накосячила і забула?

— Вечеряти… будеш? — пискнула невпевнено. — Я приготую.

Марк сіпнув бровою і, зробивши ковток води, зітхнув.

— Чого б це раптом? — хмикнув, виливаючи залишки в раковину. — Чи це Авдієвський так на тебе позитивно вплинув?

Що? А Кіт тут яким боком і до чого взагалі?

Я зависла, намагаючись зрозуміти, що до чого. Так і не знайшовши логічних зв’язків, здвигнула плечима.

— То будеш чи ні? — повторила. — Вареників наліплю, хочеш?

— Обійдусь, — кинув Ворон і, пройшовши повз мене, зник у вітальні.

І що б це все означало?

Ображено підтиснувши губи, я оглянулася на зачинені двері. Ну й будь ласка! Ну й не треба! А вареників я все ж наліплю. І сама все з’їм. А що не влізе, те хоч понадкушую! Залишу в холодильнику, хай дивиться і заздрить.

Тупнувши ногою, я рушила переводити план у дію. Що там треба по рецепту? Борошно, яйце, окріп, картопля, сир домашній. За двома останніми продуктами все ж прийдеться топати до магазину. Ух, бажання мало, та злість і образа додали енергії. Схопивши гаманець, натягнула худі та гордо хряснула вхідними дверима!