Розділ 21

Марк перекладав салати до пластикових контейнерів, коли я прокралася на кухню та простягнула руку до пляшки з вином.

— Знаєш, — несподівано озвався сусід, змусивши мене підстрибнути. — А твій батько виявився доволі непоганою людиною.

Чоловік обернувся до мене та задумливо нахмурив брови. Я гепнулася на стілець задом наперед і склала руки на спинці.

— А чого б це йому бути поганим? — здивовано спитала.

Сусід здвигнув плечима та відвернувся, удаючи ніби взагалі мовчав.

— Ну, дудки! — роздратовано вигукнула я. — Договорюй, раз почав!

Мене вже відверто задовбали ці його натяки й таємниці. Тепер ще й на татка наговорює. Досить!

— Не лізь не в свої справи, — спокійно відповів Марк і, склавши контейнери один на одного, відчинив холодильник. — До речі, посуд миєш ти.

— Ага, біжу й падаю!

Я зіскочила зі стільця, схопила вино та гордо закрокувала геть. Час повертатися до розслідування. Якщо вже мені нічого не збираються пояснювати, доведеться брати все в свої руки!

До дверей спальні залишався один єдиний рятівний крок, коли мене безцеремонно перехопили, розвернули та заштовхали назад до кухні.

— Не вимиєш усе, не випущу.

І доки я спантеличено кліпала очима, двері зовні, здається, підпирали шваброю.

Я що, схожа на Попелюшку, чорт забирай?! Що це взагалі за беззаконня таке?!

Стиснувши кулаки, я підлетіла до дверей та штовхнула, що було сил. Куди там, ті навіть з місця не зрушились.

— А якщо мені треба буде до туалету?! — пробурчала, ображено набурмосившись.

— Значить, митимеш швидше, — відповіли незворушно і, щоб продемонструвати, що розмову завершено, красномовно захряснули двері ванної.

Ну, нічого-нічого… Ми ще подивимось, хто переможе. Кухня – місце непогане, затишне навіть, тут є їжа, і вино, - що взагалі просто чудесно.

Глибоко вдихнувши та видихнувши, я всміхнулася та зручненько вмостилася за столом, поставивши пляшку перед собою. Посуд, щоб не заважав, усе ж таки довелося перетягати в раковину, та мити його я не збиралася. За те згадала, що під раковиною колись заховала ще одну пляшечку червоного напівсолодкого. Ух, ну просто бенкет!

Провівши ревізію в холодильнику, дістала мандарини, запаси яких у мене не закінчуються майже ніколи, твердий сир та баночку оливок. Критично оглянувши контейнери, знайшла салат, більш-менш схожий на традиційний «Цезар», тільки з авокадо та підсмаженими шматочками свинини, більше схожі на бекон. Виглядає ніби безпечно.

Подарованого батьками гранатового вина виявилося дійсно замало, щоб залити своє горе. Тому мої стратегічні запаси стали в нагоді.

Закинувши до рота оливку, прикрила повіки та відкинулася на спинку. В голові стояв легкий туман, і почало хилити в сон. Пити на самоті не так уже й весело, як виявилось. Без музики та друзів, замкнена… Тоскно до нудоти. Запропонувала б Ворону, та він точно б відмовився, ще й алкоголічкою б назвав. І висварив би за немитий посуд.

— О-о-о, — донеслося до мене глузливе. — Так і знав, що ти що-небудь вичудиш.

Я навіть очей розплющувати не стала, тільки скривилася. Як передбачувано, Марку Едуардовичу. До біса не оригінально…

Коли чужі руки підхопили мене попід плечі та коліна, я навіть вириватися не стала. Ліниво схилила голову Ворону на плече і, розплющивши одне око, похитала ногами в повітрі. Радісно захихотіла.

— Як же тебе від вина-то розвезло, — весело фиркнув Марк і розвернувся, прямуючи в коридор. — Невже так добре – напиватися самій?

— Н-не ду-у-уже, — зітхнула я, закидаючи руку йому на шию та притискаючись носом до футболки біля самої горловини. — А що ще… м-мені залишається, коли ти свати…. сташи… ставишся.. до мене, як до сопливої малолітки?

Заплющивши очі, позіхнула і, вмостившись зручніше, навіть не одразу помітила, що сусід зупинився.

— А якщо я ставився до тебе, як до дорослої… — тихо почав Марк і замовк.

Я всміхнулася і потерлася носом об його ключицю.

— Я б себе поводила, як доросла.

Пальці, що тримали мене, на мить стиснулися на шкірі, майже боляче. Та губи, що не вагомо торкнулися скроні, миттєво заколисали. Засинати у такий відповідальний момент було б незрівнянною втратою, та мозок вирішив по-своєму, і я поринула в світ Морфею, про всяк випадок міцніше пригорнувшись до Марка та затиснувши в пальцях його футболку. Наче людина за бортом, якій кинули рятувальне коло…