Розділ 19

— Невже так важко помити за собою кружку?!

— Невже так важко не бубніти з самого ранку?!

— Все, ти напросилася! Я дзвоню твоїй мамі.

— Фсє, я дзьвоню тьвоїй мамі-і-і-і.

Закотивши очі, фиркнула, продовжуючи заливати пластівці молоком. Якщо день не почався із суперечки з ненависним сусідом, то його або не було вдома, або він здох (чого я ще не дочекалася). Яке йому діло до однісінького горнятка в раковині?! В мене там, он, ціла полиця, бери, яку хочеш. Посуд потрібно мити лиш тоді, коли закінчився чистий!

Доки я роздратовано розмішувала шоколадні кульки, Марк Едуардович вийшов з кухні. Однак, за кілька хвилин демонстративно повернувся з мобільним в руці. Я лиш брову підняла глузливо.

Десята ранку, неділя. Моя мама ще навіть не встала. А знаючи, як її виводять з себе ранкові дзвінки по вихідних, я всміхнулася. Підперши щоку рукою, глянула на Ворона, в передчутті грандіозного шоу.

— Неллі Романівно, доброго ранку, це Марк… Ви вже не спите? Дуже добре. Як дивитесь на те, щоб пообідати сьогодні в нас?

Що? Щ-О-О-О?!

Я підскочила та кинулась до сусіда, щоб відібрати в нього телефон, але наткнулась на його витягнуту руку й на мить розгубилася, коли долоня лягла між ключицями. Хитнула головою, відганяючи нав’язливих мурах, та спробувала ухилитися. Марк Едуардович, відмахуючись від мене, як від набридливої комахи, продовжував муркотіти моїй мамі всякі дурниці.

— Та ви що, нічого не потрібно! Я все сам приготую, а чого немає, докуплю. Так, добре, чекатимемо вас о другій.

Коли він натиснув «відбій», я розчаровано повисла на його руці та застогнала. Сьогодні ж неділя! Я хотіла увесь день провалятися під ковдрою, дивлячись нові серіали, які пропустила, а потім нарешті глянути фільм з флешки. Завтра ж на навчання, мені потрібен відпочинок!

— Готувати я тобі не допомагатиму! — буркнула роздратовано і, відсунувшись, ображено потупала до своєї спальні.

— Боже збав, — засміявся Ворон. — Не вистачало нас тут швидкої допомоги.

Я так сильно захряснула двері у відповідь, що в сусідів аж собака перелякано завив.

Кретин. Все в мене чудово з кулінарією. Я просто не люблю витрачати час на приготування їжі, і вважаю, що це цілком нормально.

* * *

Я лежала на ліжку та дулася до тих пір, поки в двері не подзвонили. До обіду залишалося три години, як мінімум, тому це точно не могли бути батьки. Вроджена цікавість змусила мене висунути носа з кімнати. І взагалі, я господиня в цій квартирі, чи хто?!

Ворон пройшов повз, насвистуючи щось собі під ніс, і просто мене ігноруючи. Відчинив вхідні двері, з кимось привітався. Я аж шию витягнула, намагаючись зазирнути йому через плече, і ледь не випала в коридор, коли побачила хлопця в уніформі відомої фірми доставки.

Ах, он воно що. Та і знала, що нічого готувати він не збирається! Брехун і маніпулятор! Замовив їжу з ресторану, мабуть, і збирається видати за свої кулінарні таланти. Ну, я його швиденько виведу на чисту воду!

Зачинивши двері, Марк розвернувся з пакетами в руках і, помітивши мене, всміхнувся.

— Я замовив різних салатів для твоєї мами. Вона ж іще полюбляє різні дивні поєднання в смаках?

Закопиливши нижню губу, я ображено засопіла.

Так не чесно! Не можна бути таким милим, коли я злюся! Та ще й пам’ятати такі речі про мою матусю.

— Полюбляє, — нарешті вичавила я та захряснула двері, даючи зрозуміти, що він все ще зрадник і гівнюк.

Щоправда, надовго мене не вистачило, і хвилин за десять я рішуче виповзла, щоб запхати носа в пакети та глянути, чим там сусід вирішив маму здивувати. А ще сподівалася, що там і нормальна їжа знайдеться. Бо ж поснідати мені так і не вдалося.

Тільки-но я ввійшла на кухню, дверний дзвінок знову заверещав на всю квартиру. Ворон, помішуючи щось у каструлі (все ж таки готує?), не озираючись, мовив:

— Саш, будь людиною, відчини двері. Там піца приїхала. Я вже оплатив, просто забери.

Магічне слово «піца» миттєво змусило забути всі образи, і я пулею кинулась до виходу.

— Добрий день, — зустрів мене професійною посмішкою кур’єр, простягаючи коробку. — Ваше замовлення, піца «Чотири сезони».

— Дякую, — радісно закивала я, хапаючи їжу, та, побажавши гарного дня, пострибала назад на кухню, на ходу відкриваючи картонну коробку.

Вау! Чотири види піци, кожного по два шматочки. З грибами та оливками, з салямі та «4 сира». Смакота! Коли ж я востаннє їла піцу, навіть не пригадаю вже…

— Поділишся? — обертаючись, із надією спитав Марк.

Я підійшла до нього та простягнула коробку.

— А ти стаєш такою милою, коли купити тобі поїсти, — підхоплюючи трикутник з грибами, посміхнувся сусід.

І ледь ухилився від мого копняка. З черпака, яким він помішував своє вариво, на плиту вилилось щось густе та червоне, схоже на томатний соус. Бризки полетіли аж на стіну. А відмиватиму це все не я.

Злорадно захихотівши, я всілася за столом та взялася дегустувати всі види гарячої піци.