Розділ 16

Від батьків я поверталася, настільки глибоко занурившись у власні роздуми, що ледь не сіла не в ту маршрутку, забула оплатити проїзд і проїхала свою зупинку. Доки пленталася тротуаром назад, все думала про те, що дізналася про свого нового сусіда. Смерть матері в юному віці, ще й самогубство батька, після якого довелося брати на себе увесь сімейний бізнес. Стало зрозуміло, звідки такий коштовний годинник і стильні костюмчики. Та виникло ще більше запитань, навіщо йому влаштовуватись на роботу викладачем з мінімальною ставкою, коли в нього власне СТО, і, можливо, не одне. Та чому він вирішив оселитися саме в нас, теж не ясно. Дивно це все.

Зітхнувши, я увійшла до під’їзду, піднялася сходами та завмерла перед дверима до квартири. Як же не хочеться туди йти. Настрій аж ніяк не бойовий, а за годинник – флешку мене точно чекає страта, особливо, якщо не відбиватимусь. Доведеться якось імпровізувати.

Набравши в легені побільше повітря, я рішуче штовхнула двері та ступила в прихожу. В квартирі стояла мертва тиша. Та, якщо двері не зачинені, значить сусід точно десь тут. Роззувшись, я навшпиньки прокралася до вітальні та здивовано завмерла на порозі. Марк Едуардович сидів на дивані і, підперши голову рукою, міцно спав.

Здається, мені щастить. Залишилось лише непомітно покласти годинника де-небудь на видному місці та встигнути підперти двері чим-небудь в своїй кімнату, так, про всяк випадок.

Якомога тихіше, боячись навіть зайвий раз вдихнути, я підійшла до журнального столика. Намацала в кишені годинник, витягла його за ланцюжок та, затиснувши в долоні, вже збиралася опустити на стільницю, але раптом зрозуміла, що, як не намагайся, безшумно це зробити не вийде.

Скосивши очі на безтурботно розслабленого сусіда, зробила ще один крок, опинившись за декілька сантиметрів від його схрещених ніг у милесеньких білих шкарпеточках.

Нахилившись, витягнула руку і повільно та обережно опустила годинника на сидіння поряд із ним. Розтиснула пальці, і ланцюжок м’яко ліг поряд, злегка зачепивши металевий корпус. Звук був ледь чутним, але навіть він змусив мене здригнутися. І я різко відступила, одразу ж завмираючи від жаху. Підлога під моєю п’яткою тихо рипнула.

Чорт, чорт…

Але очі Ворона залишалися заплющеними, а дихання – рівним. Глитнувши, я випрямилась і повільно розвернулася, намагаючись не наступати на зрадницьку дошку.

— Ходиш тихо, але от дихаєш, наче лоша.

Гарячі пальці зімкнулися на зап’ястку, і я пополотніла. Коли мене різко потягнуло назад, і я опинилася на колінах у Марка Едуардовича, то ледь змогла подавити крик жаху. Говорила, що мені сьогодні щастить? Забудьте!

— Ну, і що на цей раз ти робила над моїм сплячим тілом? — спитав чоловік, майже торкаючись губами мого вуха.

Він все ще тримав мене за кисть, притиснувши її до мого живота. Іншою рукою піймав мене за талію, коли я приземлилася, та так і не відпустив. Вийшли своєрідні обійми, і двозначність мого становища змусила щоки запалати від зніяковіння. Те, що мені ще й поставили питання, я зрозуміла лиш після насмішкуватого:

— Вигадуєш дотепну відповідь чи від сорому язика проковтнула?

Ну, дотепність в такій неоднозначній ситуації – це не те, чим я могла б козирнути… Та й соромно мені зовсім не від того, що я прийшла віддати поцуплене не мною ж. І взагалі, квартира поки що досі моя, і я можу знаходитися будь-де в її стінах, не відчуваючи жодних докорів сумління. Але відчуття чоловічих доторків, яких у моєму житті до цього майже не було, викликало бурю емоцій. Доки тіло повільно плавилось, звикаючи до приємного тепла, мозок верещав про те, що це все неправильно, треба врізати Ворону та звалити. Мене просто закоротило від цих протиріч, і я завмерла в його руках, наче переляканий олень.

— Олександро?

Мене трохи посунули, розвертаючи в пів обороту. Марк Едуардович, спохмурнівши, заглянув у вічі.

— Вибач…те, — прошепотіла я пересохлими губами.

І облизала їх.

Погляд сірих очей одразу ж опустився нижче, і мене ніби струмом вдарило. Він знову був надто близько, слідкував на рухами мого язика з якимось дивним відчуженим поглядом. Якщо він зараз мене поцілує…

— З тобою все гаразд? — трохи відхилившись, запитав Ворон, таким прохолодним тоном, ніби все, що було до того, сталося лиш у моїй уяві.

І це блискавично привело до тями.

Відштовхнувшись, я зіскочила на підлогу і, не оглядаючись, кинулась геть. Про що я взагалі думала, дуринда! Які, до біса, поцілунки? Це ж тільки все ускладнить! Все ж озирнувшись біля самих дверей, побачила, що Марк Едуардович і не думає мене переслідувати. Його погляд був прикутий до годинника-флешки, що лежав поряд на сидінні. Полегшено видихнувши, все ж відчула десь в глибині душі болюче розчарування.

Ні, не можна більше залишатися поряд із цією людиною наодинці, якщо я серйозно налаштована вигнати його зі своєї квартири. Бо знаходячись в радіусі дії його тестостерону, перетворююсь на слабкий і безвільний згусток гормонів, чорт забирай. Треба якнайшвидше позбавитись такого небезпечного сусідства, доки мій мозок ще хоч трохи функціонує.

І першим пунктом – вияснити, чому фільм «Смокінг» на дурнуватій флешці такий важливий. Там точно щось не те, і я виясню, що.