Розділ 10

Після килимів прийшла черга кухні. То плитка на стінах брудна, то вікно в розводах, то навпаки. Зрозуміло, що нікуди я того вечора так і не вибралася. Марк Едуардович настільки мене заганяв, що я змогла лиш у двох словах пояснити Юльці, що все відміняється, а тоді впала на ліжко і захропіла.

Продерла очі за десять хвилин до дзвінка будильника, що зі мною траплялося дуже… ніколи, і помітила, що прикрита пледом. Думка про те, що сусід приходив, коли я спала, викликала не злість, як раніше, коли він опинявся на моїй території, а тільки зніяковіння. І це мені не сподобалось, тому бажання напитися тільки зміцніло. Завтра п’ятниця, тож ніяких перепон виникнути не повинно.

Попиваючи каву, я підрахувала, скільки в мене ще залишилось виділених батьками грошей на карточці та в гаманці, коли на кухню увійшов сонний сусід.

— Доброго ранку… племіннице, — позіхаючи, мовив, і я ледь не вдавилася.

Зовсім забула про це…

— Краще бути племінницею, ніж оте ваше «і що ж тут кримінального», — пробурчала, дивлячись на чоловіка з-під лоба.

— Згоден, — здвигнув він плечима та поставив чайник на плиту.

Згоден? Ось так просто?

— Мені тепер називати вас «дядечко Марк»? — схиливши голову на бік, спитала, мило всміхаючись. — І в університеті також?

Він оглянувся з таким виразом на обличчі, що я одразу підняла руки догори, здаючись.

— Та жартую я, заспокойтеся, — хмикнула насмішкувато.

І, бадьоро підстрибнувши з табуретки, помчала збиратися на навчання.

— А горнятко хто мити буде?! — донеслося вслід.

Я закотила очі, та відповідати не стала, красномовно захряснувши двері в свою кімнату. Теж мені, нянечка.

* * *

До вечора п’ятниці все було відносно спокійно. З сусідом зіштовхувалися хіба зранку на кухні, віталися й розходилися кожен по своїх справах. На парі в четвер Марк Едуардович, мабуть, бажаючи відімстити за не помите горнятко, влаштував письмовий тест, який я точно завалила. І навіть не попередив по-сусідськи! Ну, точно мстив.

Та всі ці дрібниці одразу ж перестали хвилювати, як тільки прийшов ранок п’ятниці. По-перше, ніяких тобі «Основ лінгвістики», по-друге, всього три пари, остання – фізкультура. Ну, самі винні, що такий розклад склали. Хто ходитиме на спортивний факультатив в останній день перед вихідними? Точно не я.

Вибігла з університету доволі рано, вдихаючи тепле післяобіднє повітря, в передчутті прекрасно проведеного вечора. Саме в цю мить, ніби відчувши, що я на волі, зателефонувала Джулія.

— Алекс, я буду пізніше, в мене ще семінар і тест…

Та хто так розмову починає? Одразу настрій зіпсувався. І що тепер, накажете знову дві години сидіти, мов пес на прив’язі, доки сусід не вигадає, чим мене зайняти? Ну, це вже точно ні! Сьогодні я не дам йому жодного шансу понівечити мені плани на вечір!

— Алекс?

Господи, ще й ця дратуюча манера Юлі, перекручувати всі імена на зарубіжний манер! Могла б хоч Сандрою наректи, якщо вже на те пішло, щоб я відчула себе у фільмі «Швидкість», в обіймах юного Кіану. А «Алекс» асоціюється лише з Евансом та періодом моди на емо, ну і «Страшенно красивим» Алексом. А бути чоловічими персонажами – зовсім романтично.

Фанатичне захоплення Юльки зарубіжними серіалами призвело до того, що подруга перейменувала всіх знайомих і друзів. Навіть безхатько Вася, що мешкає в наметі біля сміттєвих баків, одного прекрасного ранку став «Безілем». Збіднілий аристократ, а не пияк, якого жінка з дому вигнала.

Пригрозивши Джулії, що якщо та не з’явиться за годину, то я піду в «Буковські», почну там тусити без неї та приєднаюся до найбрудніших панків, яких тільки знайду, і, кинувши слухавку, гордо попрямувала додому. Як і очікувалося, не минуло й тридцяти хвилин, як засапана подруга вже стояла на порозі.

— Нена…виджу тебе, — віддихуючись, вичавила вона, проштовхуючись повз мене в прихожу. — Довелося втекти з лекцій нашої Мандрагори. Доведеться знову фальшиву довідку робити, а то крик стоятиме на всю вулицю.

Я чесно намагалася замаскувати сміх надривним кашлем, але подруга мене розкусила.

— Смійся, ага! От потрібно тобі буде потім закрити пропуски з філософії та фізкультури, навіть до мене підходь, — пробурчала вона, скинувши кроси та рушивши на кухню. — Сподіваюся, в тебе є щось їстівне в холодильнику. Не хотілось би звалитися з ніг після першої ж «Викрутки».

Я лиш зітхнула і, залишивши Джулію наодинці з шинкою та сиром, чи що вона там знайде, пішла збиратися. Хай навіть усе там з’їсть, тільки б забула про свої погрози. Тільки її володіння фотошопом рятує мене від батьківських прочуханок і скандалів. Не знаю, де вона роздобула справжній пустий бланк із печатками, але тепер добряче на цьому заробляє, роздруковуючи такі «довідки» всім бажаючим. В універі всі ці папірці ніхто, як слід, не роздивляється, тільки дати звіряють. В мене вже двічі такі в деканаті приймали.

Те, що я даремно залишила подругу саму, зрозуміла лише, коли, розчісуючись перед дзеркалом у спальні, почула здивоване:

— Алекс, а чому ти не сказала, що в тебе з’явився бойфренд?!

Перелякано завмерши, відчула, як серце буквально падає в п’ятки. О, ні…

Встигла майже вчасно. Юлька саме, розсівшись на дивані, відкривала ноутбук Ворона однією рукою. В другій же небезпечно хитка споруда з хліба та шинки кренилася набік. Коли соус капнув на світле покривало, я застогнала.

— Юлька, ну, бляха муха… Нам триндець…

Ще одна капля, ніби знущаючись, сповзла з краю хліба і плюхнулась поряд із першою.

…. повний триндець!