Розділ 6

Всю пару я просиділа, наче на голках. Більше сусід на мене не дивився, та почувалась я все рівно незатишно. Слухала, але взагалі не сприймала, як Інокентій Федорович розповідав щось про матеріал, який уже пройшли, залучаючи нового викладача до таїнства його методів навчання. Півтори години минулися в такому ж дусі, що усіх студентів неймовірно тішило, а я лиш з німим роздратуванням спостерігала за Уляною, що сиділа поряд. Брюнетка не могла всидіти на місці, то волосся поправляла, то макіяж, стріляючи закоханими поглядами в Марка Едуардовича. Ще й нижню губу закушувала, наче уявляла себе на пробах до «Сутінок». Її подруги сьогодні прогулювали, тому вона й підсіла до мене, щоб не сидіти на самоті, хоча ми з нею ніколи навіть не розмовляли до цього. Сподіваюся, завтра вона повернеться до своєї зграї, а то ще й це совання й зітхання моя нервова система не вивезе.

Попрощавшись із нами після завершення лекції, викладачі пішли, і я нарешті видихнула з полегшенням. Сподіваюся, більше я сьогодні Ворона не побачу… Або хоч до вечора не потраплятиме на очі.

Коли закінчилися пари, десь коло третьої, я швидко, майже бігом, повернулася до квартири. Відімкнувши двері, насторожено оглянула прихожу, прислухалася та навіть принюхалася. Зробивши висновок, що Марк Едуардович ще не встиг повернутися, видихнула. Яке щастя! Пообідала зробленими нашвидкуруч бутербродами, запиваючи їх гарячим чаєм, і завалилася спати. Чомусь саме по понеділках організм вимагав додаткового денного відпочинку, і я після універу завжди засинаю на кілька годин. А сьогодні мене ще й розбудили на годину раніше, тому я планувала відсипатися до вечора.

* * *

Коли відчула, що хтось чи щось мацає моє чоло, спочатку вирішила, що це дуже дивне продовження сну, в якому я ловила різнокольорових метеликів на вудочку…. Та наполегливий шепіт змусив-таки розплющити очі.

В напівтемряві кімнати наді мною схилився сусід.

— Якого чорта вам знову від мене треба? — пробубніла сонно.

— Я подумав… може ти захворіла, — невпевнено мовив чоловік, прибираючи руку.

Остаточно прокинувшись, різко сіла, а тоді схопила сусіда за краватку, притягуючи до себе.

— Слухайте мене уважно, — прогарчала майже йому в губи. — Можливо, ви прибули з іншої планети, може не знаєте, що люди сплять, щоб відновити сили. І якщо постійно їх будити, вони можуть у неврівноваженому стані випадково… когось убити. Тож не доводьте до гріха, Марку… Едуардовичу.

Відпустивши чоловіка, я скотилася з ліжка та роздратовано потупала босими ногами на кухню.

Повірити не можу! Не дають поспати у власній квартирі! Завтра ж іду в господарську крамницю за замком чи хоча б якимось шпінгалетом, а краще – за всім одразу, щоб вже напевне. Якщо він таким жорстоким способом вирішив мене вижити з квартири, доводячи до нервового зриву, то треба з цим боротися.

Коли я наливала у склянку воду з фільтру, руки в мене так тремтіли, що ледь усе на себе не вихлюпнула, а перший ковток дався напрочуд важко.

— Вечеряти будеш? — раптом пролунало над головою, і я, похлинувшись, закашлялась.

На очі навернулися сльози, в горлі запекло. Та що ж це таке?! За що?!

— Гей, ти в нормі? Тихо-тихо…

Мене обхопили за талію однією рукою, а іншою – лагідно поплескали по спині між лопатками. Я носом втягнула трохи кисню. А тоді відчула гарячу долоню на своїй шкірі під футболкою, і завмерла. Те, що його великий палець знаходиться за кілька сантиметрів від грудей, змусило серце схвильовано зайтися.

І найстрашніше, що на долю секунди я захотіла цього. Захотіла, щоб його рука піднялася вище. Тільки ця думка привела мене до тями. Достатньо, щоб розвернутися і зі всієї сили наступити чоловіку на ногу. Тільки-но він, закипівши, відступив, я проскочила повз нього і, захряснувши двері спальні зсередини, підперла їх тумбочкою. А тоді повалилася на ліжко і завила, увіткнувшись обличчям у ковдру.

Ідея повернутися додому вже не здавалася мені такою жахливою…

А потім у голові промайнула ідея для помсти.