Розділ 3

Вже хвилин п’ять стояла біля відчиненої шафи, загубившись у власних думках. Навіть забула, на біса її відчинила. У всьому винен син-маминої-старої-знайомої, який тепер спатиме в сусідній кімнаті, їстиме на моїй кухні та митиметься у моєму душі. Триндець.

Точно, я ж йому постіль шукала. Свою. Бо всі знайдені бабусині пожитки ми викинули. На жаль. Поїдене міллю і обкакане мухами простирадло якраз би йому підійшло.

Такого зануду ще пошукати… І як його з себе вивести? Спокійний, наче на транквілізаторах. Не здивуюся, якщо він на будь-яку мою витівку відкриє довідник із психології та зачитає про підсвідомі мотиви за Фрейдом. Нудьга.

— А постіль? — почула позаду, і від несподіванки підстрибнула, приклалася чолом до дверцят та, втративши рівновагу, послизнулася на відполірованій учора підлозі.

Сидячи на підлозі, відкривала та закривала рота, наче викинутий на берег оселедець. Це що таке було? Ще й куприком так гепнулася, аж в очах потемніло. Марк Едуардович не сусід, а справжня скринька Пандори, з якої на мене всі нещастя світу посипалися.

У завмерлій від здивування тиші пролунав невпевнений смішок, тоді тихі кроки, і біля мого обличчя виникла міцна чоловіча рука з годинником на зап’ястку.

— Допомога потрібна? — співчутливо спитав чоловік, все ще ледве стримуючи посмішку.

— Допоможіть мені своїм від’їздом, — відштовхуючи простягнуту долоню, пробурчала я та піднялася на ноги.

Блискавично дістала з верхньої полиці запасний комплект білизни, вручила сусідові та випхала того за двері. Нічого в моїй святині товктися та повітрям моїм дихати. До того ж, не завадило б переодягнутися. Я ж не чекала гостей взагалі-то, ні вчора, ні сьогодні, тому зранку за звичкою натягнула потерту майку та розтягнуті піжамні штанці з Покемонами, яким давно час почити на звалищі.

Стягнувши з себе речі та окинувши їх тужливим поглядом, залишилася в нижній білизні та, вперши руки в боки, знову повернулася до шафи. Добре, хоч туди з прибираннями не дісталася, тому без проблем відшукала худі та чорні спортивні шорти. Ніби й по-домашньому, та все ж трохи солідніше.

Кинувши все на ліжко, заходилася вдягати шкарпеточки. І саме в ту мить, коли я в трусах, з піднятою ногою стрибала навколо ліжка, двері знову несподівано розчахнулися.

— Ой. Перепрошую.

Хоча судячи з інтонації, сусід аніскілечки не збентежився, а навпаки, цілком собою задоволений. А я з переляку, ще не відійшовши від удару дверцятами, з розгону заплигнула до шафи, поваливши на голову речі з вішаків. Та з криком: «Зачиніть двері, збоченцю!», ще й дверцята за собою захряснула, боляче прищемивши палець.

Новий сусід точно не очікував такого від мене, тому на мить у кімнаті запала тиша. Та тільки-но я вирішила, що чоловік нарешті звалив, почула його тихий сміх.

— Це не смішно! — ображено закричала я, набурмосившись та склавши руки на грудях.

Але це розсмішило Марка Едуардовича ще більше.

Зітхнувши, відкинулася назад і, не розрахувавши, гепнулася потилицею об стінку. На очах виступили сльози. Ні, це справжня каторга! Сиджу тут гола, присоромлена. Куприк досі ниє, палець болить, чоло свербить, а тепер ще й потилицю стукнула. Таке враження, ніби по мені вночі чорна кицька з пустими відрами пробігла.

Дідько, якщо цей недоумок зараз же не відчалить за двері, я ганебно розплачуся.

Доки я себе мовчки жаліла, сміх стих, зате почулися кроки, що невпинно наближалися. Напружившись, почала руками перебирати все, що попадалося в пошуках чи то зброї, чи то одежі.

— Не бійтеся, шафу не відчинятиму, — заспокоїв так заспокоїв! — Я всього лиш прийшов повідомити, що вода закипіла, і я заварив чаю.

Полегшено видихнула і скосила очі на дверцята, за якими все ще стояв діставучий сусід.

— Вже йду, — хмикнув, ніби прочитавши мої думки. — Вдягайтеся, чекатиму на кухні. Обговоримо деталі нашого спільного проживання.

— Добре, — буркнула у відповідь нетерпляче. — Дайте мені дві хвилини.

І, алілуя, чоловік нарешті звалив геть, ще й двері за собою причинив. Але ілюзій на рахунок його благородства в мене більше не було, тому я, вистрибнувши з шафи, вдяглася, мабуть, швидше, ніж догорів би сірник.

Терміново треба встановити в спальні замок, а то ще зламаю собі щось, як так до шафи заскакуватиму щоразу!

Прокрутивши в голові все, що тут за сьогодні відбувалося, ледь не застогнала в голос у відчаї. Що ж, я молодець, справила незабутнє перше враження. Стидоба…

І закрокувала на кухню, хоча вийти хотілось у вікно.