Епілог

…Я думала, що буде складно. Вагітність, пологи – це все здавалось такими острівками жаху десь попереду. Та, коли я народила дитину, коли вперше тримала нашого з Сашею сина на руках, зрозуміла, що ці дні для мене були дивовижно щасливими. І коли доводилось вставати ночами до малюка, коли ми з Сашею прокидались від дитячого плачу чи збивались з ніг, кружляючи довкола дитини, коли жартома сперечались, хто які обов’язки виконуватиме, я зрозуміла, що якщо люди кохають один одного, то народження дитини не розіб’є, а тільки закріпить їх почуття.

Тим паче, такої бажаної дитини!

Наступав черговий Новий рік. Цього разу ми святкували вдома – куди виїдеш з малюком? – але, сказати чесно, я була рада. Адже символом свята виявилась не зимова казка, а почуття, що так міцно нас зв’язали. Наше з Сашею кохання; наша дружба з Кірою та Назаром, що ставала з часом лише міцнішою.

Я вклала сина спати, поцілувала в лоб і тихенько вийшла з кімнати, зайняла знову своє місце за столом. Сьогодні шампанське замінював сік, я, як мати, що вигодовувала груддю, звісно, не пила спиртного – хоч і до цього дозволяла собі не більше келиха на свята.

Сяяла гірляндами прикрашена новорічна ялинка, тихо бурмотів телевізор. Близилась північ, закінчував своє щорічне привітання президент, і ми з Сашею відсалютували один одному келихами, зробили по ковтку соку і піднялись на ноги під бій курантів.

Чоловік міцно обійняв мене, і я притислась до нього, закриваючи очі. Як завжди, загадалабажання, хоча воно, здається, вже збулось.

І Саша, напевне, загадав також.

Я чомусь не сумнівалась, що воно у нас було спільне, одне на двох.

Почувши звичний для новорічної ночі шум зовні, я потягнула Сашу за руку в дитячу кімнату. Тут було велике вікно, з якого відкривався вигляд на майданчик – явно ж запускатимуть салюти. А якщо син перелякається?

Ми завмерли біля дитячого ліжечка, дивлячись у вікно на зоряну новорічну ніч. Красиво!..

- Бачиш, - прошепотів Саша, торкаючись губами моєї скроні. – Як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш. Зі мною.

Я розсміялась і пробіглась пальцями по бортикам дитячого ліжка. Наш син, зовсім маленький, мирно сопів, не реагуючи на гучний тріск салютів, що долинав ззовні. Я ж мимоволі підняла голову, спостерігаючи за яскравими спалахами за вікном. Було по-святковому красиво, дух свята буквально витав у повітрі.

Мені на якусь мить здалось, наче ми знову у зимовій казці, довкола снігові замети, і ми перший день як знайомі, Саша обіймає мене, притискає до себе, всього лиш в очікуванні зустріти те саме кохання з першого погляду, з першої розмови, з першого поцілунку тапершої ночі…

А з того дня вже минуло кілька років.

- Отже, ще на рік разом?

- Назавжди, - гмикнув Саша. – А не на рік.

- Назавжди, - я повернулась до нього, щоб поцілувати. – Хто б міг подумати, мій сусіде на одну ніч.

- Сусід на одну ніч, - підморгнув мені чоловік, - а коханий на все життя, адже так?

- Так, - ствердно кивнула я, перш ніж все-таки дотягнутись до його губ. – Саме так.

…І в черговий раз зрозуміла: але ж неважливо, де і коли ми зустрілись. Нас об’єднало диво новорічної ночі – та не тільки воно. Це було справжнє палке кохання. Почуття, з яким ніщо не зрівняється. І скільки б не минуло ночей, новорічних чи звичайних, ми все одно кохатимемо один одного тим особливим, рідкісним коханням, що трапляється лише раз в житті.

Любі читачі, історія Саші та Ксюші майже дійшла до свого логічного завершення. Вони разом, і не на рік, не на два, а назавжди. 

Проте мені дуже хочеться зазирнути у таке собі віконечко та піддивитись, як їм житиметься і далі. Тому за кілька днів, приблизно 2-3 січня, я сподіваюсь опублікувати ще кілька розділів у цю надзвичайно новорічну історію, а тоді вже поставити статус "завершено". Не пропустіть! 

А зараз, користуючись нагодою, хочу привітати вас з прийдешніми святами! Побажати у новому році безмежного щастя, богатирського здоров'я, мирного неба, вірних друзів та затишнку у домі. Нехай кожен з нас в новому році стане щасливішим. ніж був у минулому. 

Веселих свят! А я не прощаюсь, зустрінемось у наступних продовженнях!)