Глава I

— Ти знову п’єш?

Я застигла в проході, спостерігаючи, як мати сидить за столом, наповнюючи спорожнілу склянку дешевою горілкою. Сигаретний дим заповнював кухню, дихати було важко.

Вона підняла на мене очі. Мені здавалося, що вона зовсім нічого не бачить перед собою. Тіло хиталося, ледве утримуючись на стільці.

— Дрянь, пішла звідси! — кричала мати, ледве вимовляючи слова.

— Мамо, годі, будь ласка, — голос тремтів.

Мені було нестерпно щодня бачити одну й ту саму картину. П’яні смердючі мужики, які змінювалися один за одним. Мені дісталася огидна мати, яка могла розсунути ноги за пляшку алкоголю.

— Я сказала, пішла геть! — зірвалася вона, жбурнувши склянку в стіну біля мене.

Тіло здригнулося. Я вирішила, що випробовувати долю зараз буде недоречно. Забігла до кімнати, схопила спортивний костюм зі стільця й швидкими рухами натягнула його. Не хотілося залишатися в цьому будинку ні секунди.

Іноді мені здавалося, що жити безхатьком було б набагато краще, ніж ось так. Який сенс жити в одному домі з матір’ю-шльондрою, де кишать таргани, а через борги час від часу відключають світло або воду?

Двері квартири голосно грюкнули, і я побігла сходами вниз, на декілька поверхів нижче. У під’їзді жахливо смерділо сигаретним димом. Надворі стояла така слякоть, що холод пробирав до самих кісток.

Я сіла на холодне підвіконня, підтягнувши коліна до грудей. Сльози котилися з очей. Хотілося іншого життя. Такого, як у тих дітей, у яких нормальні батьки. Які не п’ють до втрати свідомості, а вранці не дивляться на тебе порожнім поглядом і не питають «А що це в тебе за синці?». Вони навіть не пам’ятали, як били мене.

Я витерла сльози рукавом і втупилася у брудне вікно. Саме тоді знизу почувся різкий шурхіт металу. Я завмерла й подивилася на сходи, що вели на нижній поверх. Там стояв якийсь хлопець у чорному костюмі. Він нахилився над старою металевою конструкцією і щось ховав усередині. Мене пробрав дивний інтерес. Що він там робить?

Я голосно шмигнула носом, втягуючи соплі, що стікали до губ і рукавом протерла очі від сліз. Хлопець одразу підняв голову. Наші погляди зустрілися. Він кілька секунд просто дивився на мене, а потім почав підніматися сходами.

Я навіть не встигла зрозуміти, коли саме він опинився поруч. Занадто близько. Його темні, майже чорні очі дивилися на мене з-під густих брів. Від його вигляду по спині пробігли мурашки.

Жуткий.

Він поставив руки по обидва боки від мене, впершись долонями в підвіконня й фактично перегородивши мені вихід. Нахилився ближче. Я затримала подих.

— Ти нічого не бачила, — хрипко процідив він крізь зуби.

Я й справді не мала жодного поняття, що саме він там робив.

— Хо… добре, — тихо відповіла я, запинаючись.

Він ще кілька секунд не відводив від мене погляду.

І чомусь у ту мить мені здалося, що найстрашніше в цьому під’їзді — зовсім не моя п’яна мати.