Розділ п'ятнадцятий: Перемога крізь чужі втрати ІІ

Зрештою розпочинається гра. Я б назвала її «Вбивчі шахи», адже насправді це вони і є. Тільки тут рулять пішаки: замість них стоять на полі бою монстри. У всіх забрали зброю. Нескладно здогадатися, що, потрапивши під немилість цієї фігури, ти загинеш вмить. А захищати мені потрібно аж вісім людей, що повірили в мене. Вони, можна сказати, поклали свої життя мені на ваги. Я б їм подякувала на операції, але тут… Ні.

«Достатньо скаржитися. Я показала свою силу до цього і зможу зробити все, що потребуватимуть від мене люди», – думаю та дивлюся на кожного члена моєї команди, суплячи рівні брови. 

Мені дозволили обрати кожному його фігуру. І я це зробила під дією дивної інтуїції. Мабуть, варто все ж подякувати всесвіту за те, що ходитиму перша. Мої фігури білі, тож хоч якась перевага в мене є. Я віддаю Еґону роль тури, а Йоні королеви. Очевидно, що Ноель буде…

– Король? – його очі розширюються, а легкі персикові губи розкриваються. – Ти впевнена? – м’який вигин на бровах стає більш гострим. 

– Чому я повинна передумати? Тобі не подобається? – вмикає в собі суворого боса, не даючи поставити рішення під сумнів. Моя спина горить від пекельного погляду. Він стоїть позаду. Відчуваю це. «Я таким чином скоро згорблюся. Припини!« – грізно стискаю кулак, підносячи його до попереку. 

Поки я вирішую милі справи з Джоном, Ноель встає на своє місце. Він оглядається довкола, але зрештою відпускає ситуацію. 

– Що? Не очікував? – відгукується Йона, що стоїть поблизу.

– Га?

– Горобчику, припини висиджувати свої яйця та увімкнися. 

– Та тут я. Все ок. 

– Ми розпочинаємо гру. Білі ходять! – викрикує Джон позаду мене. 

Перший крок та перше рішення на моїх плечах. Відступати пізно, адже я пообіцяла собі, що переможу. Тиск, що висить над нами, огортає з усіх сторін. Сонячне світло, що палить в обличчя, тільки погіршує ситуацію. Ми всі наче на великій пательні. 

– Пішак на е4, – роблю очевидний рух. Так починає багато хто, так робили навіть професіонали. 

– Пішак е5, – не змушує себе чекати Емануель. Він стукає пальцями по огорожі та часто оглядає кожного учасника.

– Хвилюєшся? – викрикую я, сама того не очікуючи.

– Звісно, тому що на моїх плечах доля учасників.

«Резонно», – в думках погоджуюся я. 

– Кінь f3, – виводжу невідому мені дівчину. Вона раніше не показувалася поблизу, але Еґон бачив її на іншому завданні. 

– Кінь с6, – підкликає свого напарника Емануель. Це один з бугаїв, що я бачила. 

«Будемо грати в повторення?» – наші фігури ідеально та відзеркалено стають в потрібні позиції. Кров у венах починає пульсувати, адже гра насправді почалася. Я знову виводжу свого коня, але тепер іншого. Емануель повторює мої рухи. У нього цікава тактика, але постійно ж він не зможе мене пародіювати. 

– Слон на b5, – роблю неочікуване, виводячи його практично в тил ворога. Учасник на місці фігури нервує. Бачила його декілька разів. Він, здається, володіє рушницею. 

– Слон с5, – і знову назва тієї ж фігури лунає довкола. Вони зустрічаються один поблизу одного. Це дівчина з рожевим волоссям– володарка голок. Її погляд, як в орлиці. Учасниця нічого не боїться. 

Ми обидвоє робимо рокіровку. Знову ніяких дій на полі бою. Це бажання все вирішити терпкою та густою краплею меду звисає з ложки. Він не дає мені спокою, адже дратує щомиті. Мене це справді втомило, але я мушу щось вдіяти. 

– Кінь на е5, – перша втрата в супротивника і плюс мені в карму, адже я зробила хоч щось. Маленька радість вибухає феєрверком у грудях, але ще рано радіти. 

Він знову нічого не робить. Лише пересуває туру на одну клітинку. Я бачу, що шлях відкритий. Мій кінь може з’їсти наступного. Цього разу це буде інший учасник, а саме той бугай. Уже не пам’ятаю, яка в нього зброя? Мабуть, булава? Не в цьому суть. Випускаю коня ще раз. Мінус один супротивник. І тут приходить моя розплата. 

– НІ-І-ІІІ-ІІ! – відчайдушно кричить дівчина, коли на неї нападає пішак на с6. Це неминуча смерть, адже вона беззахисна. Монстр, що тепер не подібний на жодну тварину, нападає на неї. Ця тварюка нагадує пакет зі сміттям, що раптово ожив та сяє блиском збожеволілих очей.