Розділ дванадцятий: Йона та Ноель ІІ

Того літа на Чеджу

– Чому ти мене ігноруєш? – Йона зривається з місця та прямує до Ноеля, який піднімається у свій номер.

– Наш короткий роман закінчився. Ти повинна забути, що взагалі знала мене, – він каже це не повертаючись. 

– Я очікувала, що все завершиться для нас тут, але не так грубо. Ти можеш врешті сказати, що трапилося? Перестань грати зі мною, – сильна рука дівчини хапає плече світловолосого та розвертає до себе.

Довгий та пронизливий погляд зазирає в середину душі. Бурштинові очі майорять байдужістю, від чого пальці дівчини стискаються. Зник вогонь, що бурлив цього літа, а тепло тіла занурилося в глибини моря. Ноель повільно забирає руку зі свого плеча, легко відштовхує дівчину та йде далі, попрощавшись нервовою посмішкою куточками губ. На мить руда просто завмирає. Увесь світ довкола крутиться, а кров у венах кипить. Вона зривається з місця та біжить за ним. Відчиняє  щойно закриті перед носом двері та кидає хлопця на ліжко. Залізає зверху, захоплюючи руки в стійкі кайдани. 

– Найбільше в людях я поважаю чесність. Як я змогла зійтися з тобою, це ще та загадка. Однак будь люб’язним та врешті розкажи, що, в біса, трапилося?! – вона опускає голову настільки низько, що їхні носи торкаються одне одного. Пекельна пара з її вуст росить на обличчі хлопця. 

– Гаразд…, – його повіки часто дріботять, – Тільки дай мені час.

Йона відпускає Ноеля та сідає на краєчок ліжка. Хвилини тягнуться одна за одною, поки він обдумує слова. 

– У мене проблеми з довірою, – його зазвичай яскравий та чіткий голос зараз звучить тихо та безбарвно. 

– Це не новина! – дівчина закочує очі та розводить руками під акомпанемент нервового смішку. 

– Дослухай врешті! – відгукується хлопець. – Мене в дитинстві часто не сприймали. Дівчата любили високих та красивих, а я був низький та повний, – його плечі опускаються. – Скільки я не намагався отримати їх увагу, нічого не виходило. Вони просто морозилися від мене…, – він уникає Йони, дивлячись собі під ноги. – А коли погоджувалися, то жорстоко обманювали. І так було безліч разів. 

Хлопець непомітно схлипує, закриваючи обличчя руками. Його гостре підборіддя ненависно здригається. Йона підсідає до нього ближче та кладе руку на лопатки. Він врешті продовжує:

– Так продовжувалося кожного дня в школі. Перед тим, як піти в університет, я сильно виріс, а батько почав тренувати мене. Згодом я побачив справжнє обличчя людей, які будуть раді товаришувати лише з корисним, красивим та успішним хлопцем. Відтоді моя віра в людей зникла. 

– Проте мені ж ти розповів, – тихо та мелодійно відповідає дівчина, гладячи спину хлопця. 

– Тому що ми більше не побачимося. Я тобі не просто так сказав, що це наша остання зустріч, – голос хлопця набуває впевненості, а плечі врешті здіймаються.

– Як скажеш, тоді проведемо цей вечір з насолодою, – руда знову різко повертає хлопця до себе та припадає до ідеальних губ. 

Лише зараз дівчина відчуває:  щоки хлопця покриті тендітною плівкою зі сліз. Вона дивиться йому в очі. Гладить мокру шкіру, а також цілує, пришвидшуючи темп. Не залишає і миті на те, щоб зробити ковток повітря. Занурює його та себе у вирій пристрасті. Рвучко та наполегливо кидає на ліжко…

За три тижні до…

– Я так і не зрозумів: чому ти зробила це? – запитує Ноель, поки йде позаду дівчини.

– Що саме? Зайнялася з тобою сексом?

– Так. Ну… Не зовсім. Ти наче забула про нашу сварку.

– Моя злість швидко зникла. Знову ж таки, ти розповів мені в чому причина, – вона здіймає вгору вказівний палець, наголошуючи на тому, що сказала, та перестрибує через повалене дерево, – я не бачила сенсу ображатися. Ба більше ти чітко дав мені зрозуміти, що це кінець. 

– Ти навіть не спробувала вправити мені мізки, – каже Ноель стишено, сповільнюючи крок. 

– А хто я тобі? – вона робить підкреслену затримку, – Вірно… Ніхто. Якщо ти хотів залишитися зі мною, то повинен був щось зробити. 

Ноель різко зривається з місця та прямує до дівчини. Він розвертає її до себе. Пильно дивиться в глибину душі.

– Зараз ми набагато набагато ближчі. Можливо, варто почати все спочатку? 

«Курвий сину, нарешті зрозумів: чому я за ним так бігала і переживала, коли мав поранену руку…». 

– Згода, – дівчина цілує його в губи.

Ноель та Йона проходять крізь лісову гущавину. Сонце вже визирає з крон дерев, бажаючи височіти над Єллоустоунським парком. Птахи співають дивовижні серенади одне одному. Літо врешті нагадує про себе. Попередній тиждень воно лише тендітно чіплялося за відчуття, дивуючи холодним сонцем, вогкістю та дощами. 

– Добре, тебе хвилює Домініка. Сповідаюся, вже ні, – вона констатує факт, йдучи за руку з хлопцем. – Чому ти чудово ставишся до Еґона?

– Він також не довіряє будь кому. 

– Тобто, на твій розсуд, Домініка легковажна? – вона смикає хлопця за руку, звертаючи увагу на свої очі, де танцюють вогники. 

– Це не те, що ти подумала. Вона здається дуже простою дівчиною. Показує ініціативу лише тоді, коли задкують. Якщо ми не на битві, то вона зазвичай мовчить, хоча чудово може підтримати розмову. Знаєш, наче у ній дві особистості, – він здіймає іншу руку з піднятим вказівним пальцем. – Можливо, вона маніяк? – шепоче Йоні на вухо. 

– Ти телепень? – дівчина б’є його по потилиці. – Еґон також мовчазний і зарозумілий. Аа-аа-а тобі подобається його гострий язик? 

Ноель миттєво відвертає від Йони погляд. Дівчина посміхається та відпускає його руку, а потім на весь голос говорить: 

– Ну то і цілуйся з ним, раз він такий палкий чоловік! – вона заходиться сміхом, заледве не падаючи на землю.

– Тихо ти! – хлопець намагається її підняти, але руда миттєво тягне його за руки донизу– той гучно падає на дівчину. 

– Аха-аха-ах! – вони безтурботно відповідають одне одному сміхом, жмурячись від сонця.