Розділ одинадцятий: Неочікувана гостина І

– Отже, радий повідомити, що сьогоднішнє випробування завершено, – каже Джон і додає: – Ми підрахували результат помаранчевих. Вони заробили… дві тисячі сімсот балів!

Я посміхаюся, розуміючи, що третє місце за нами. Йона, забувши про витівки Ноеля, кидається йому на шию. Хлопець тендітно обіймає її та посміхається куточками губ. Однак раптова ейфорія зникає– і вони повертаються на місця. Еґон, наче не здивований, плескає мене по плечу. Перемогти в такому випробуванні– це велике досягнення, тож я не можу не радіти. Моє обличчя розслабляється, а втомлені очі врешті можуть на кілька хвилин закритися. Однак, як тільки я заплющую очі, неприємний спогад про Еммануель та його зауваження крає мені серце. Ми дійсно ледве не втратили Ноеля, Еґон та Йона втомилися до нестями, а я… Через свій ґаджет обрала найвигіднішу позицію, забувши про інших. Як егоїстично…

– Повідомляємо! Бали команди на першому місці подвоюються. На другому– збільшуються на половину, а на третьому– додаються десять відсотків. Таким чином турнірна таблиця виглядає так, – він закінчує свою доповідь, адже відтепер наша увага прикута до голограми. 

Додаткові двісті дев’яносто балів нам не завадять. Підраховую зароблене та усвідомлюю, що кожен отримає до вісімсот. Набагато менше за вчорашній заробіток, але я розумію, що це лише через високі відсотки вступного завдання. Як підтвердження, мій годинник вібрує, а коли я його вмикаю, показує бали. Мені додатково нарахували ще двісті. Роблю припущення, що це через «лідерство«. Слово неприємно відгукується в думках. 

– Ку-ку! – виникає так знайома всім голова Розробника. – Вітаю вас з бойовим хрещенням, гравці! Відтепер почнеться справжнє пекло. Ви пройшли випробування на виживання, а тепер на битву. Показали чого гідні, з чим зустрінуться монстри та інші учасники. У вас є два місяці, щоб знайти мене. Не думайте, що зможете просидіти вільно десь у лісі, поки інші виконають роботу за вас, – він відволікається на секунду та щось натискає на клавіатурі. 

Ми бачимо відео, на якому червона лінія починає звужуватися до центру, поглинаючи в собі територію парку. Вона робить це повільно, але, як смерть, неминучо. З рослинами нічого не відбувається: зелені крони дерев та свіжа трава продовжує жити. Чомусь я підсвідомо розумію, що з людьми такого не трапиться. 

– Кожного року вони придумують щось божевільніше, ніж попереднього. Тільки згадаю, що минулі гравці тікали в центр острова, щоб врятуватися від тотального потопу…, – нарешті виринає зі своїх роздумів Ноель.

– Згодна, – не знаходжу іншої відповіді, тому просто киваю. 

– Це лінія Смерті. Гарна ж назва? – він тихо сміється, закидуючи голову трохи назад. – Бачу, вам не дуже… А я старався! О, згадав. Я тут не тільки для того, щоб повідомити вам про лінію, – він виводить рукою воронку, наче думаючи про щось. – Всі інші учасники гри отримають ті бали, що заробили тут. Хоча і без бонусів. Я ж не настільки злий, щоб залишити вас без нічого. А тепер спати! До нових зустрічей.

– Його божевілля нікуди не зникає, а навпаки– збільшується, – застережує Йона, торкаючись свого рудого волосся. 

– Він не завжди був такий. У попередні роки такі «приступи» з’являлися рідко. Цього року наче щось трапилося, – ці зміни не дають мені спокою. Тож я, склавши руки, вдаюся до спроб зрозуміти, що це. 

На жаль, фігура Розробника зникає надто швидко. Однак я помічаю, що цього разу він часто тримав свої руки в замку. Раніше я не приділяла цьому увагу, але відтепер почну. Уважність моя слабка, тому я нічого іншого не запам’ятала, зосереджуючись на механізованому голосі. Обличчя його не впізнаєш, адже воно постійно під маскою, що, мабуть, одягається на всю голову. 

– Думаю, що нам варто замислитися над ночівлею. Час вже пізній. Не хочеться стати вечерею для монстра, – повертає мене з роздумів Ноель.

– Що ти пропонуєш? – першою знайшла, що відповісти саме Йона, звертаючись до мене.

– Маю великі сумніви, що ми зможемо зараз знайти гідне місце. Тому організуємо  тимчасовий табір тут. Впевнена, що ми знайдемо хмиз та розпалимо вогнище. Вночі тут буде холодніше, тож знадобиться полум’я побільше

– Та й тут безпечніше. Працівники ще не скоро заберуть всі речі, що були потрібні для випробування, – Еґон дивиться стійко та уважно на поле битви, незважаючи на сильне сьогоднішнє навантаження. 

– З їжею та водою не буде складно. Йона може вже почати готувати щось з наших припасів, а достатню кількість води ми взяли з собою раніше. 

– Йоно, подивишся ще в мою сумку. Якщо я вже у вашій команді, то продукти та спорядження спільне, – м’язи на його обличчі ледве здригаються, він говорить спокійно та впевнено.

– А як ми будемо спати? Тепер точно на деревах? – запитав Ноель.

– Очевидно, так. По черзі на деревах.

– Не думаю, що мене витримає дерево, – сухо зазначає Еґон. 

– По-перше, тут є звірі, по-друге, монстри. На деревах нас важче буде зловити. Поки троє з нас будуть спати, один– чергувати. Змінюватися будемо кожні дві години, а для тебе ми знайдемо гілку товстішу, – я повертаюся до темношкірого чоловіка та посміхаюся. 

– Це жесть… Тепер ми точно повинні забути про нормальний сон! – обурилася Йона.

– Є варіанти кращі? Я уважно слухаю.

– Думаю, є, – неочікувано виникає чоловік, якого сьогодні врятувала Йона від Дена. – Моя дружина хотіла б вам віддячити за допомогу. Ми розмістилися недалеко звідси. У нас є багаття та готова вечеря.