Розділ десятий: Гоячи рани ІІІ

– Ай! – вона здавлено зойкає.

Неочікувано нас усіх накриває хвилею високої гравітації. Тіло кожного тяжіє до землі, а в голові все покривається туманом. Ми не маємо навіть можливості щось сказати, адже вуста не можуть відкритися. Рука Ноеля падає до землі, відпускаючи цілительку з команди зелених. Очікувано, але на неї ця сила не діє.

– Роззі, ходімо, – його голос холодний.

Чоловік втрачає всю люб’язність та холодно обертається в протилежну від нас сторону. Дівчина швидко забирає свій ґаджет та рушає до нього. Нам чути її вмовляння відпустити нашу комаднду, але він грізно мовчить. Лише через тридцять метрів від нас ефект зникає.

– Оце так сила. Не варто з ним жартувати, – зазначає Еґон.

«За ним приховується багато всього. Ну, чудово. Ще один ворог у нашу скарбничку».

Дзвінкий ляпас лунає простором навколо нас. У ту ж мить повертаю голову на звук– бачу Йону та Ноеля, який тримається за щоку.

– Що з тобою коїться!? Коли ти перестанеш себе так поводити?! 

Він німо дивиться на неї, наче знаходиться під дурманом. 

– Не витріщайся так на мене, немов би не знаєш, про що я говорю. Рано чи пізно ти доведеш нашу команду до кінця цими витівками. Я втомилася. 

Мені важко зрозуміти сенс слів дівчини. Ноель хоч і робить дивні вчинки, але не настільки, щоб дратуватися до такого ступеня. Вона лає його не зупиняючись. Не витримую та підходжу до неї, кладу руку на плече та намагаюся заспокоїти. Дівчина не слухається.

– Все! З мене достатньо на сьогодні. Я йду! – вона рішуче прямує в ліс. 

– Стій! З глузду з’їхала чи як?! Там монстри або інші хитрі учасники, що тільки й чекають, коли ти розслабишся, – міцно тримаю її за плече та дивлюся в очі. 

Здається, що мої слова доходять до неї. Йона на секунду задумується, але тільки помітивши галявину, знову відриває руку. Я стискаю сильніше, приводячи її до тями. Мої дії ризиковані, адже вже бачила, що може скоїти ця палка дівчина. 

– Послухай мене. Це тільки другий день нашого перебування тут. Ти впевнена, що готова здатися? – намагаюся втримати її погляд своїм.

– Мені потрібна одна хвилина без вас. Чи можу я отримати бодай це? – не благання, а констатація факту виходить з її вуст. 

– Звичайно, але тут, недалеко від нас. 

– Як скажеш. 

У думках видихаю та дозволяю дівчині перепочити на самоті. Вона все ще знаходиться в полі мого зору, але достатньо далеко від інших. Через півгодини вона повертається. На обличчі не видно насуплених брів, колючого погляду чи підібганих губ. Там взагалі нічого немає. Те саме з Ноелем. Він уже прийшов до тями, але все ще не говорить до нас. Сидить під деревом, заплющивши очі. Таким чином проходить наш вечір. Випробування продовжується до пізньої години. Ось остання команда вже вийшла з поля бою– нам нарешті дадуть відповідь на головне питання: хто ж переміг. Поки ми займаємо третє місце, але помаранчеві, останні в черзі, можуть змінити турнірну таблицю.