Розділ десятий: Гоячи рани І

Я заплющую очі: не в змозі споглядати цю картину. Чую тільки дзвінкий хруст чогось та удари монстрів по нашому щиту. Повертаю голову в сторону істот, не бажаючи зустрітися з неживим тілом. Відкриваю повіки та стріляю зі всією люттю. Йона ще досі сидить на колінах, закривши очі. Монстри знову лягають від мої ударів. Подих перехоплює бажання знищити кожного. Важкість у тілі на мить зникає, а розум тоне в просторах підсвідомості. Тепер є лише я та мої вороги… І їм усім кінець! Мій погляд сконцентрований. Він не бачить нічого, лише ціль. Мішені, що рухаються навколо мене, манять. Я цілюся в одного, потім постріл– влучання. Наступного бачу зліва. Знову зводжу курок– куля летить в серце. Попадання, але недостатньо, – я добиваю. Третього помічаю на периферії. Стріляю, навіть не дивлячись в його бік. Команда противника втратила ще одного бійця.  

– Бі-іі-іп! – пронизливий звук виникає звідусіль: це кінець нашої битви. 

Я ненавмисно повертаю голову в сторону Ноеля– і не можу повірити своїм очам. Він цілий та неушкоджений сидить поблизу невідомої дівчини. Монстр, що хотів його вбити, лежить поблизу без голови. А ще декілька стеляться полем навколо них. Штуркаю Йону та показую, що з хлопцем все гаразд. Вона миттєво мчить до нього, а я до Еґона.

– Ти як? 

– Може бути.

– Думаю, що нам сьогодні потрібен великий відпочинок. 

– Увага! Команда фіолетових отримала три тисячі дев’ятсот балів. Однак через те, що вона втратила одного зі своїх учасників, ми мусимо відняти певну кількість. У кінцевому результаті ваші бали: дві тисячі дев’ятсот. Це друге місце в рейтингу. Дякуємо за участь та просимо дочекатися кінця конкурсу, – голос коментатора зникає.

– Кого ми втратили? Невже та дівчина…

– Йди перевір. Мені потрібно трохи часу, – відгукується темношкірий чоловік.

Киваю йому, а вже через хвилину стою перед Ноелем та дівчиною, що лежить на його руках. Хлопець втупився поглядом у землю, а руки безцільно тримають мертве тіло. На його обличчі жодної емоції. Воно осунулося, а повіки широко відкриті. Дивлюся на Йону, але й вона не розуміє, що трапилося.

– Що ж вона тобі сказала? Ноелю, агов!? – бідкається дівчина.

– Тобто сказала? – запитую я.

– К-коли я підійшла, він б-бурмотів собі під ніс: «Її слова…«. Спробувала д-довідатися, що це означає, проте даремно-о, – губи Йони здригалися, тому слова виходили складно.

Переводжу погляд на мертву дівчину. В її руках особистий ґаджет, а саме два хопеши. Уважно дивлюся на комбінезон– помічаю вагому деталь. Кнопка для маскування виглядає зовсім по-іншому. Роблю припущення:

«Так ось, як вона приховала себе від чужих очей. Наші костюми-хамелеони просто ніщо в порівнянні з її».

– Гаразд, нам потрібно йти звідси. Команда, що очищатиме поле, вже прибула. 

Йона та я беремо Ноеля під руки та ведемо геть. Його ноги ледве плентаються за нами, а погляд постійно прикутий до нещасної жертви. Еґон рушає своїм шляхом без нашої допомоги, але я бачу: наскільки він втомлений. Нам усім не завадить значний відпочинок, тож ми рухаємося подалі від поля бою на край галявини.

***

Згодом випробування продовжується для інших команд. Ми не хочемо ні їсти, ні пити, але Йона змушує нас поповнити сили поживним обідом. Навіть не пам’ятаю, що за страву вона приготувала, адже стараюся дивитися на поле бою. Наступні команди показують різні тактики бою. Деякі, копіюючи нашу, додають нові елементи. Інші приносять щось кардинально нове від того, що я бачила. Хоча Йона намагається повернути до землі Ноеля, але він ще досі перебуває в стані шоку. Еґон довго мовчить. Його очі заплющені, а масивні груди здіймаються від глибоких вдихів. 

– Можливо, ти врешті ляжеш та відпочинеш? – збоку виникає голос Йони.

– Ні, не можу. Варто слідкувати за іншими учасниками, щоб розуміти, з ким ми маємо справу.

– Відколи ти стала така організована та владна? 

– Владна? – підіймаю брову, дивуючись її словам. 

– Добре, не те слово підібрала. Ще вчора ти ледве могла зібратися, а тут команди роздаєш, тактики придумуєш…

«Та й дійсно. Чому це?»

Відповідь на це питання дати не можу. В житті я доволі спокійна та безініціативна. Від останнього мені на початку стажування часто прилітало від Джона. Тому згодом навчилася брати справу у свої руки, але ж тільки на роботі… Зараз обставини надто інші, проте веду себе я не так, як на службі. 

– Ти сама просила мене зібратися, а тепер звинувачуєш? – беземоційно запитую я, все ще дивлячись на поле бою.

– Ні, не звинувачую. Просто дивуюся, – втративши цікавість до мене, дівчина повертається до Ноеля. – Твоя рана знову кровоточить, горобчику. Варто змінити пов’язку. 

Привівши всіх до тимчасового табору, ми помітили, що бігун отримав поранення від монстра. Рана, на перший погляд, не була інфікованою, тож дівчина, обробивши її антисептиком, почала накладати бинт. Великий поріз був у зоні передпліччя, тому роботи було багато. Я вже хотіла запропонувати свою допомогу чи дати пораду, але фітнес-тренерка мене здивувала. Вона сіла навпроти хлопця, щоб дивитися на його обличчя та– чи не перетискає бинт. Благо, що його було достатньо в сумці зі спорядженням. Зігнула руку в лікті і злегка відвела від тулуба. І почала накладати пов’язку за годинниковою стрілкою. Тоді я впевнилася, що переживати ні про що, і повернулася до своїх справ.