Розділ дев'ятий: У пастці зі звіром ІІ

– Я помітив, що наш таємний учасник байдикує, – каже прибулий хлопець. – Лише з десяток мертвих монстрів лежить стежками, якими я їх водив. 

– Дідько, ця мерзота вирішила виграти здобути перемогу завдяки нашим зусиллям! – невдоволено кричить Йона.

– У нас немає часу на це! Навколо надто багато монстрів, а зараз підійдуть ще від Ноеля. 

– І щ-що ми роб-битимемо? – на силу запитує Еґон.

– Потрібно перегрупуватися… Але ж як? 

«Думай! Думай! Думай!»

Члени моєї команди дивляться одне на одного. Їм також важко усвідомити, що робити далі. Еґон не зможе втримати весь потік монстрів, а нам з Йоною їх просто не вбити. Ноель бігати постійно не може, адже зараз також знаходиться на межі. У голові вир думок, що не переривається пострілами мого пістолету. Я відчуваю, як він з кожним разом забирає все більше моїх сил. 

– Я можу бігти далі, – стверджує світловолосий.

– Мені не надто складно втримати щит для вас ще декілька хвилин.

– Я разом з хлопцями готова битися до кінця. 

Неочікувані слова команди змушують мене здригнутися і просльозитися. Поки я не знаю, як на це реагувати, але я…

– Вдячна вам. Тож вперед! 

– Якщо нам насправді перегрупуватися? – пропонує Йона. – Ноель візьме на себе істот з нашої сторони, а ми– з його. Горобчику, ти ж витримаєш цей забіг? – вона серйозно дивиться на нього.

Він киває. 

– Тоді ми швидко впораємося з ослабленими і зможемо повернутися до інших, – я відкриваю для себе просту істину, погоджуючи план. – Чому я до цього раніше не додумалася…

– Тому що все приходить з досвідом, – з посмішкою на обличчі каже Еґон.

Новий план починає дивовижно працювати. Втомлені довгою біганиною за Ноелем, монстри помирають від одного удару віялом чи попаданням кулі. Невдовзі перед нами виникає гора з мертвих тіл. Наступний крок: змінюємо розташування. Бігун приводить нам інших монстрів– і ми знищуємо їх. Цього разу з ними складніше, адже ці не настільки втомилися, як попередні. Я вже практично не відчуваю рук, але стріляю далі. Йона також старається з останніх сил. Не бачу, що коїться з Еґоном за моєю спиною, але чую його здавлене та важке дихання. 

Споглядаю за Ноелем та помічаю, що за ним все ще несеться шеренга з істот, але їх порівняно менше з початком. Проте одна з монстрів-кішок практично наздоганяє його. Здалеку важко зрозуміти, що це за звір, але її величезні розміри та гострі, як зубці пили, кігті не передбачають нічого хорошого. Вона рве землю під собою та минає метри великими стрибками. Паща відкрита широко, а з неї визирають ікла, які так і бажають вкусити. 

– Сміливий горностаю, кивай, бляха-муха, п’ятами звідти! – викрикає Йона.

«Це справді звучить дико, але чому б і ні».

Маленький жарт допомагає нам підняти бойовий дух. Здається, що хлопець його почув, але він не зміг відповісти. Я бачу, що він в’яло перебирає ногами. З боку виглядає так, що вони вирішили відмовитися рухатися далі. Хлопець сповільнюється з кожним кроком, а неминучий кат наближається все ближче.

– Ноелю, позаду! 

Він озирається… А зверху налітає величезна тушка. Ставить свої лапи на його тіло та давить величезною вагою.

– А-аа-ай!

Паща розкривається сильніше. Я завмираю, не знаючи, що робити далі. Шок Йони видно по відкритих очах та зчеплених губах. Вона втрачає віяла, адже ті падають на землю від безсилля рук. Еґон навіть не дивиться в бік хлопця. Зуби сяють на блискучому сонці. Мить– і паща захоплює його…