Розділ дев'ятий: У пастці зі звіром І

Ми вже стоїмо посеред поля. Еґон знаходиться в центрі нашого строю, а я перед ним. Йона, як ми домовлялися, трішки зігнулася, відповідаючи за нижній фланг. Ноель пильнує все позаду темношкірого чоловіка. Наші погляди зосереджені на двох воротах, що перед нами, а бігун керує іншими.

– Всі запам’ятали, що мають робити? 

– Так! – гучно кричать троє.

– Тоді порвемо їх! – вигукую я для підняття бойового духу. 

– Командо червоних, просимо підготуватися до бою! На полі знаходяться п’ять учасників. Бажаємо вам успіху! 

– Що? – здивовано переводить погляд на мене Йона. – Нас п’ятеро?!

– Це той, хто стежив за нами. Думаю, він чи вона мають навичку для маскування, – лише підтверджує свої здогадки Ноель. 

– Як би там не було, нас вже чекають вони, – повертає нас до реальності Еґон. 

З усіх входів починають виникати кішко-монстри. Мене пронизують сотні мурах, адже попереду важлива битва. Зустріч з ворогом віч на віч набагато страшніша за непередбачуваний поворот подій. Ти мурдуєш себе очікуваннями та бажаєш якнайшвидше позбутися цього тягаря. Адреналін не виникає, залишаючи тебе наодинці зі страхом. 

«Зберися. Ти не можеш підвести команду».

Цього разу рушієм для дій стає різкий старт Ноеля. Він рушає ближче до монстрів між двома входами. Тоді над нами виникає щит– і розпочинається найзапекліша битва. Поки світловолосий хлопець водить манівцями монстрів позаду нас, ми активно знищуємо кожного з тих, що попереду. 

«Як добре, що тут є значний запас боєприпасів!» 

Гулкий звук зникає з голови, відкриваючи очам страшний краєвид. Руки легшають, а курок так і бажає бути натиснутим. Я зводжу його, цілюсь і моя куля летить у монстра. Вона пробиває череп– подоба леопарда лягає на землю. А далі все йде, як у пришвидшеній зйомці. Приціл, курок, постріл… Ще раз, і ще, і далі. Йона розбирається з тими, що все-таки змогли наблизитися до нашого щита. Вона махає віялами, наче кулаками у боксерських рукавицях. Ґаджет то складається, то знову розкривається гулким звуком. Гострі леза знімають шкіру з істот, що наче повстали із землі. Коли їх стає надто багато, раптово на кінцях тессену, бойового віяла, запалюється кривавий вогонь. Він обпалює плоть та вкриває почвар собою. Вони сіпаються, відстрибують та налітають одне на одного, розповсюджуючи священний вогонь.

Еґон тримає оборону вірно та з усіх сил. Щит позаду нього слабкий, тому витримає лише один удар, а той, що перед нами, міцніше бетону. Удари– монстрів ніщо для нього. Ноель активно кружляє та плутає монстрів-кішок. Він водить їх манівцями по полю гри. Якщо придивитися, то можна помітити, що навіть ці диявольські створіння мають межу. Вони ширенгою біжать за ним. Ті, що в кінці, були тут від початку, а ті, що попереду, новенькі. Ноель навпаки не втомився ні на мить. Час від часу він робить неочікувані повороти, зупинки чи напряму біжить на них. Монстри втрачають орієнтацію і збиваються у велику купу ледве живого сміття.  

Однак і він часто ризикує. Я інколи переводжу погляд на нього та сильно переживаю. Це змушує мене втрачати концентрацію та пропускати монстрів поблизу нас. 

– Домініко! Куди ти дивишся?! Я сама не впораюся. 

– Я тут. Ноелю, будь обачніше! – кидаю це та повертаюся до важливих справ. 

Не знаю, чи він почув мене, але мушу повернутися до важливіших справ. План працює добре, що я й очікувала. Однак під кінець нас чекатиме тяжкий час. Монстри згодом починають втрачати інтерес до хлопця та йдуть на нас. Він старається їх повернути, але тоді одночасно втрачає інших. Біганина за кожним приносить втому та біль у м’язах. Через деякий час монстрів з нашої сторони стає надто багато. Мої руки тремтять, а палець ледве натискає на курок. Йона вже стоїть подалі від мене: постійно згинатися втомило її. Монстри все ще гинуть від помахів віялами, але набагато повільніше. Ноель вирішує перепочити під щитом. Еґон різко повертає рівномірний потік енергії на всю його площу.