Розділ восьмий: На позиції дослідника ІІ

Нова команда, яка ще півгодини тому не показувала жодної цікавості в грі, зараз подібна до хижаків. До її складу входять два високих та мужніх чоловіки, яких я бачила на початку. 

“Вони ще похвалили того хлопця… Який загинув за сміливість”.

Потім йде дівчина приблизно мого зросту з рожевим волоссям. Рухається так, наче скоро принесуть коктейлі і вона ляже на шезлонг, щоб відпочити. Слідом за нею йде хлопець у голограмних окулярах та ще одна дівчина. 

– О, а ось з ними буде цікаво. Кожен у їхній команді займає місце в першій двадцятці. Тому, любі учасники, слідкуйте! – голос Розробника виникає нізвідки, наче коментатор на футбольному матчі. – Дехто з них вже отримав покращені ґаджети!

“Яким чином? За першу ніч так вирватися вперед неможливо”.

Бій не чекає. Тож слова Розробника завершуються, розпочинаючи нову битву. Монстри біжать величезною групою в центр поля. Істоти не відчувають щитів, тож учасники для них– легка здобич. Десь за десять метрів до зелених почвари починають крутитися навколо них у диявольському колі. Одна з кішок-монстрів хоче зробити випад, але неочікувано всі здригаються. Я бачу, як істоти припадають до землі, не маючи змоги зробити і крок, однак не учасники. 

Два чоловіки витягують свої бойові ґаджети– розмахують ними перед всіма. Сокира та булава височіють над монстрами, а в наступну мить трощать їм голови. Ця зброя вимагає значної фізичної підготовки, тому їхні рухи повільні. Далі звертаю увагу на дівчину з рожевим волоссям. Вона уважно слідкує за всіма неподалік від громил та інших двох учасників. Інколи силове поле не доходить до монстрів, тому ті з люттю несуться до учасників. Дівчина миттєво висмикує голки з екзощитом та кидає їх в істот. Проникає під шкіру, приносячи страшенний біль. Дівчина згодом висмикує їх, адже кожна голка прикріплена тонкою волосінню до рукавиць учасниці. 

Згодом її тактика стає жорстокішою. Вона, як ляльковод, водить монстрами навкруги та велить їм, що робити. Час від часу підкидає стомлених створінь до володарів сокири та булави– ті трощать їх. Врешті-решт переводжу свій погляд на центр поля. Збоку виникає голос Ноеля:

– Бачиш, – він вказує на учасника зеленої команди, – цей хлопець володіє ґаджетом, що змінює гравітацію. Таким чином вони не можуть досягнути їх. 

– Однак це не дуже вигідно для них.

– Чому? – запитує Йона.

– Вони виживуть, якщо цей хлопець витримає весь бій. В іншому випадку їх чекає смерть, адже більше захисту команда немає. 

– Не забувайте про те, що хтось з них вже має ґаджет підвищеного рівня, – додає Еґон.

– Б’юся об заклад, що це і є він, – переконливо стверджує світловолосий хлопець. 

– Горобчику! Ти, як завжди, дуже спостережливий, – жартівливо каже Йона, граючись його волоссям. 

– Мене досі хвилює відчуття, що за нами хтось стежить, – Ноель каже мені це пошепки.

Різко ми всі замовкаємо, адже чуємо дивний хруст з поля бою. За ним одразу звучить дзвінкий та переляканий голос:

– Емануеле! Не чини такий тиск на своє тіло… Що ж ти коїш, – учасниця, що постійно поблизу хлопця, крутиться навколо нього та оглядає. – Ой, леле. Ти ледве не роздробив собі кістку. Стій і не рухайся. 

– Роззі, припини. Все в порядку, – він ніжно дивиться їй в очі, гладить щоку та знову концентрується на роботі. 

– Такі, як ти, ніколи не змінюються. 

– Ее-ей! Що у вас там? Чому ці почвари починають підніматися! – говорить володар сокири, встромлюючи її в череп монстра. 

– Хіба ми дарма віддали всі припаси тобі для підняття рівня, щоб зараз бути з'їденими? – підкидає хмиз у вогонь власник булави. 

– Ні! Все в порядку! – відгукується Емануель. – Роззі, хутко додай мені життєвої енергії! 

– Я спершу тебе полікую. Ти можеш втратити ногу…

– Ні! – він різко кричить на неї. – Будь ласка, не змушуй мене наказувати. Зроби це! – говорить так, що інколи нагадує ричання. 

Дівчина зі сльозами на очах встає та підходить до спини Емануеля. Вона кладе свій ґаджет, що подібний на просту металеву коробку, між лопаток. Дивне зелене сяяння охоплює хлопця. Рівень гравітації повертається до зазначеного Емануелем. Монстри жалібно схиляються до землі, як слуги перед жорстоким королем. 

Згодом бій завершується. Зелена команда виходить на першу позицію з приблизно трьома тисячами балів. Криваву землю швидко прибирають від залишків істот. Я дивлюся, як Роззі веде хлопця з поля битви. Він ледве дихає, а руки просто звисають. 

“Це вже вдруге… Я не можу дозволити своїй команді потрапити в подібну ситуацію. Гм, а якщо… Придумала!”