Розділ сьомий: Готуючись до бою ІІІ

Навколо гудить рій голосів. Команди сперечаються та вирішують: брати участь чи ні. Ми одноголосно будемо змагатися. Відмовлятися було б безглуздим рішенням: наша команда повинна чудово впоратися з цим завданням. 

– Любий, ми повинні піти звідси. 

– Чому? Ми зібрали чудову групу людей. Перемога у кишені! 

– Ви всі сильні, але що робити мені? Поки кожен з вас знищуватиме монстрів, я залишуся одна. 

– Я тебе захищу, – невідомий чоловік з теплотою дивиться в очі жінки.

“Вони сімейна пара? Можливо, обоє сюди потрапили”.

– Надто небезпечно. У нас немає хоча б мінімального захисту. Прошу тебе…

Чоловік вагається: він переносить погляд то на команду, то на дружину. Думає декілька секунд і все ж таки погоджується. Однак команда не готова їх відпустити.

– Якого дідька! Ми вже все вирішили. Ви нікуди не йдете. 

– Будь ласка… Відпустіть нас! 

– Мовчи, жінко!

– Не смій так розмовляти з моєю дружиною, – кулаки чоловіка стискаються, наповнюючи вени розжареною кров’ю. 

– А то що? 

І лише в цей момент я впізнаю голос чоловіка. Його противні ноти та бридкі відлуння лунають до мене зі спини.

“Ден?” – думаю я, повертаючись в сторону звуку. 

Йона та Ноель також звернули увагу на цю сварку. Еґон робить вигляд, що нічого не помічає, заплющивши очі. Однак я впевнена, що він слідкує за всією ситуацією. 

– Раз так, тоді потрібно вас навчити покори, – каже Ден та дістає ґаджет.

“Нічого собі… Дробовик. Невже він вистрілить?”

Чоловік ховає свою жінку за собою, витягуючи два кібермачете. У моїй голові прокрадається думка, що варто витягнути пістолети. Не встигаю я подумати про це, як за мене вже діє Йона. Непомітно та хутко вона встає позаду голови банди. Блискуче лезо сяє поблизу його горлянки.

– Втрачаєш хватку, Дене. Ти ж не хочеш, щоб я зробила з тобою те, що з твоїми підопічними? – на її обличчі сяє хитра посмішка.

Зараз Йона дійсно подібна до лисиці. Вона солодкими розмовами затягує жертву у свою нору. Однак я впевнена, що її слова– це не просто гра. Якщо буде потрібно, то вона обов’язково його вб’є. Реакція Дена миттєва. Він опускає зброю, ковтаючи гіркий ком, що захопив його горло. Руки ледь трусяться. 

– Ти перемогла.

– Вони можуть піти?

– Звісно…, – він не каже це, а буквально гарчить.

– Чудово. Дякую за співпрацю! – вона кричить це йому на вухо та сильним поштовхом відкидає від себе. 

На диво, чоловік більше не сперечається, а просто відходить подалі. Йона повертається до нас. Я бачу вдячність в очах чоловіка та жінки. 

– Дякуємо.

– Дуже-дуже вдячні вам за допомогу!

– Я не могла встояти перед бажанням дати йому урок. Це була маленька помста за ніч. 

Жінка дивиться на нас зацікавленим поглядом, але одразу посміхається. Вони не збираються залишатися тут надовше, тож, побажавши нам успіху, рушають назад в ліс.

– Пі-і-іп, – дзвінкий звук виринає з тиші та сповіщає всім про початок випробування. 

“Ми будемо треті. Чудово. Це шанс подивитися, як працюють інші та скорегувати свою тактику”.

– Пропоную нам підійти ближче до силового поля. 

– Згода.