Розділ сьомий: Готуючись до бою ІІ

Кивнувши, Йона попрямувала далі. Я невпевнено підійшла до темношкірого учасника. Він постійно сидів на землі та наче медитував. 

– Перепрошую, містер? 

– М? – спокійний та невимушений голос лунає з його вуст, а очі легко відкрилися.

– Не бажали б ви приєднатися в нашу команду? 

–  І навіщо? 

– Ви не хочете заробити очки для себе?

– Ти думаєш, що разом з вами, я щось отримаю? – він врешті повернувся до мене та встає.

Кремезна фігура бовваніє переді мною. Його лице– маска, крізь яку важко проштовхнутися емоціям. Руки розслаблені, але значні м’язи яскраво видно. 

«Ось це статура».

– А тобі не цікаво, які у мене навички? Можливо, я здатен лише на в’язання одежі, а зі зброї у мене щипці. Ти все ще хочеш такого учасника? – в його словах не відчувалося насмішки чи бажання розтоптати мене, лише цікавість.

– Нам потрібен хоч хтось.

– Мені не потрібні люди, які готові обирати кого попало. Де ще один ваш учасник? 

– Я розумію до чого ви ведете, але мушу зазначити, що єдиний хто тут у невиграшній ситуації– це ви. Нас вже троє, натомість перед собою я бачу лише одинака. – Ми не ідеальна комадка, але яка є. Пройшло занадто мало часу, щоб чекати від нас чогось неймовірного. 

– Якщо буде ваша ласка, то поділіться своїм досвідом та знаннями. Допоможіть іншим, а не очікуйте чогось геніального. – То ви з нами? 

Чоловік на мить застигає. Його зіниці завмерли, як скелет у кризі. Лише груди, які гулко здіймаються, показують в ньому живий організм. 

– Згода. 

Я висуваю перед ним руку. Він, ні хвилини не думаючи, тисне її. Ми йдемо далі на спільну зустріч поблизу Ноеля. 

– Так ваша навичка це дійсно виготовлення одягу?

– Ні, це був жарт.

«Цікавий вид…».

– Тоді на чому ви спеціалізуєтеся?

– Захист. 

«Фантастика!» – мої емоції важко не помітити, адже руки переможно здіймаються, а на обличчі грає посмішка. 

***

– Чому вона не може бути в нашій команді? Що з тобою не так, Ноелю…

– Не вона і все. Нам такі не потрібні. 

– Це які? Що вона встигла тобі зробити. Ти так обізлився, – відчайдушне невдоволення дівчини чути за декілька миль, тож ми поспішаємо.

– Ноелю щось не так?

– Я вважаю, що ми не повинні брати її, – вказує поглядом на дівчину, яку ми помітили нещодавно, – в команду. 

– Якісь аргументи? – до діалогу приєднується наш новий учасник.

«Я тільки зрозуміла, що не знаю його імені». 

– А ти у нас хто?

– Еґон– новий учасник вашої команди, а ти юначе?

– Ноель. 

– Так що. Будуть аргументи: чому нам не варто брати її у команду? 

– Зарозуміла, самозакохана та байдужа до інших. Вона стоїть тут постійно з моменту, як ми прийшли. Воротить носом від інших, очевидно, шукаючи вигідних гравців, – говорить він, активно жестикулюючи. – Думаю, що за кращої нагоди вона кине нас. 

– А він мені подобається. Дай п’ять! – Еґон підходить до Ноеля та виставляє руку. 

Хлопець на секунду вагається, але все ж виконує прохання. Ми доходимо до висновку, що в його словах є правда і відмовляємо дівчині. Вона не дивується і неочікувано одразу приєднується до іншої команди. 

«То це все була вистава?»

Далі ми беремо браслети: наш колір фіолетовий, та створюємо приблизну тактику бою. Я дізнаюся, які можливості має кожен учасник, та намагаюся скласти план дій. Йона та я володіємо зброєю, що точно допоможе нам вбивати монстрів. Еґон вміє створювати величезний щит, що куполом накриває всіх довколо себе. Це надзвичайно полегшує нам життя, адже два головних компоненти вже є. Не зрозуміло, що робити з Ноелем, адже його навичка буде корисна лише, щоб перебирати увагу монстрів на себе. Однак чи буде достатньо нам місця для побідних маневрів…

***

– Аха-хах-ах! Серйозно!?

Йона та Ноель насмішкувато споглядають на мене, поки Еґон розривається від сміху. 

– Назвати себе «Сміливі горностаї»! Нічого безглуздішого ще не чув. 

«Неочікувала, що він вміє сміятися».

– Ви граєте у дитячі забавки чи в гру на виживання, – вже більш спокійним тоном каже він. 

– Варто хоч десь знаходити позитив, а не падати духом.

– Так-то ти вірно кажеш, проте є одне «але». Ви, дітки, ще досі не зрозуміли: де перебуваєте і, що з вами може трапитися. Тому відкиньте вже свої рожеві окуляри.

– А не надто швидко ти почав командувати? 

– Як швидко ти перейшла з ви на ти. Когось дуже хвилює лідерство тут?

«І дійсно, а чому я завелася? Не подобається моя ідея то нехай так».

– Ні, але якщо бажаєш то можеш нас наставляти. 

– Не горю бажанням. 

На цьому наша маленька суперечка зникає. Йона та Ноель, що постійно стояли збоку в напрузі, нарешті почали дихати нормально. Нам не вдається довго посидіти в незручній тиші, адже Джон уже викликає всіх. 

– Отже, команди сформовано– я почну розповідати, що на вас чекає. «Захист замку» – це випробування, в якій ви повинні знищити якомога більше монстрів за відведений час. Знаходячись у полі, де з чотирьох сторін безупинно з’являтимуться ваші цілі, команда буде захищати себе. За десять хвилин ви мусите вижити. 

«Чудово. У нас є захист, який дозволить протриматися достатню кількість часу». 

– Якщо хтось з вас сумнівається, що не зможе пройти випробування, зверніться до пункту реєстрації учасників в межах п’яти хвилин. Ті, хто точно визначився зі своєю участю, очікують на турнірну таблицю. За її порядком ви виходитиме на поле. Успіху!

«Бачити Джона з іншого боку ще досі незвично. Раніше я не помічала його холод та байдужість до інших, а зараз… Невже я також була такою?»