Глава 5

Покрутившись перед дзеркалом Ліза вкотре провела безколірним блиском для губ по устах та зітхнула. Виглядала вона сьогодні бездоганно. Сукня кольору слонової кістки вільного крою підкреслювала струнку фігуру та додавала образу легкості. Кудрі дівчина розпустила та трохи підчесала, що додати юному личку свіжості. Одягнувши на ноги лаковані туфельки на каблуках такого ж кольору, як сукня, дівчина накинула на плечі пальто та вийшла на вулицю.

Не побачивши машини Макара вона нахмурилась. Адже він телефонував сказавши, що вже під'їхав. Однак біля будинку стояв чорний позашляховик, а не синя "дев'ятка". Раптом двері автівки відчинилися і звідти вийшов Макар. Побачивши його Ліза відчула, як серце на мить пропустило удар. Вона завжди бачила його в спортивному костюмі та в кросівках, а зараз перед нею був чоловік у модних чорних брюках та білій сорочці. Йому так личив офіційний стиль, що дівчина не могла прийти до тями забувши, що має казати.

Без жодних роздумів Макар підійшов до Лізи та усміхнувшись своєю чарівливою усмішкою ледь не присвиснув:

— Привіт, — він протягнув руку розглядаючи дівчину. — Ти сьогодні приголомшливо красива. Виглядаєш немов справжня леді.

Чомусь комплімент Макара змусив Лізу знітитись, однак останні слова вдарили по самолюбству.

— А до цього я виглядала як хто? — вона підняла одну брову.

— Пробач, не хотів тебе образити, — на щоці хлопця з'явилась ямочка. — Однак коли ми бачились востаннє ти виглядала не зовсім як леді.

— А я рада що сьогодні ти не виглядаєш як гопник, — вколола вона його у відповідь мило усміхнувшись та додала: — Сподіваюсь машина не крадена.

— Це машина мого дядька, — відповів Макар ведучи її до дверцят. — І раз ми вже обмінялись люб'язностями, то пора їхати.

Ліза сіла всередину салону та відчула себе якось дивно. Коли Макар завів мотор та взявся за кермо дівчина раптово зрозуміла, що десь в серці щось клацнуло. Вона не могла приділити що саме, однак це їй дуже не сподобалось.Вона опустила голову розглядаючи свої руки та намагаючись вдавали спокійність. Хоча, поряд з Макаром вона відчувала що завгодно, тільки не це.

Він своєю чергою тишком нишком поглядав на серйозне обличчя дівчини не розуміючи, чому така хороша дівчина іноді так любить вдавати з себе справжнісіньке стерво. Адже він розкусив її і це була всього маска. Хтось напевно дуже образив її колись, що зараз, вона рідко буває справжньою.

— Ти пам'ятаєш, про що ми домовлялись? — запитав Макар переводячи погляд на дорогу.

— Не хвилюйся, — промовила дівчина піднявши брови. — Я чудова актриса. Все буде на висоті. Тільки, ти пам'ятаєш мою умову?

— Звичайно ж, — підморгнув він їй, — Однак, дивлячись сьогодні на тебе, я вже не впевнений в тому чи згодний.

Його слова змусили щоки Лізи розрум'янитись і вона поспіхом відвернула голову, щоб перервати зоровий контакт.

Вони довго обговорювали сьогоднішнє дійство. Макар розповідав про себе якісь деталі, не надто заглиблюючись в суть. Він був переконаний, що бабуся проведе справжній допит обраниці внука. Попередивши Лізу, що вона повинна виглядати хорошою, скромною дівчинкою, він вислухав у свій адрес багато красномовностей, однак хлопець запевнив її, що саме таку дівчину він привів би з собою. Тому їй довелось одягти найдовшу сукню зі свого гардеробу та навчитись тримати язик за зубами.

Натомість цього всього Ліза поставила Макару умову: жодних інтимних дотиків, чи поцілунків. Вони гратимуть закоханих, однак, вона попередила, що не хоче, щоб він притискав її до себе чи обіймав за талію, а ще, в жодному разі не пробував поцілувати. Макар погодився на її умову. Та й до всього, і так не збирався робити нічого подібного. В нього теж були принципи. Він спав з тими дівчатами, які безсовісно пропонували йому себе, хоча таких він теж піддавав критеріям вибору. Такі дівчата ділились на дві категорії: дуже красиві та ті, які справді подобались. Однак, Ліза зовсім не викликала в ньому бажання затягти її в ліжко. Навіть не зважаючи на те, що була до біса красива та приваблива, а ще, подобалась йому. Щось немов змушувало його триматись з такими Ц, — перебила його Ліза. — А зазвичай приїжджають тільки коні. Загалом, я зрозуміла. Але чого, три місяці, а не один? Це б виглядало більш правдоподібно. Тим більше, що ми справді знайомі понад місяць.

— Мої рідні, ніколи не повірять, що я привів знайомити дівчину, яку знаю всього місяць.

— Можливо ти закохався? — підняла вона брови.

— Сумніваюсь, що за такий короткий проміжок часу, можна покохати когось.

— А скільки по-твоєму потрібно часу, щоб закохатись? — продовжувала допитуватись вона.

— Не можу сказати. Та й годі допитуватись те, на що в мене немає жодних відповідей.

— Ти що ж, ніколи не кохав?

— А ти? — перевів він питання на неї, при цьому єхидно посміхнувшись.

— Я? — Ліза хитро зіщулила очі. — А що я? Я до нестями закохана в тебе.

Він розтягнувся в посмішці почувши тонкий сарказм, який прозвучав в її словах.

— І бажано, щоб у це повірили, — сказав Макар.

— Все одно не розумію для чого тобі це. Хіба не легше просто відшити колишню, та й по всьому?

— Це не просто колишня. Вона похресниця моєї тітки. Одному Богу відомо, які вони будують плани стосовно нашого майбутнього. А мені це ні до чого.


— Чому вони так хочуть, щоб ви були разом?

— По тій же причині, чому твоя мама хоче, щоб ти була з Тарасом.

Ліза кивнула. Тепер все стало на свої місця. Можливо Макар мав рацію, задумавши, щось схоже. Привезти свою, так би мовити "кохану", щоб не вирішувати стосунків. Нікого не ображати і вщент розбити чиїсь задуми. В неї була інша ситуація. Адже вона хотіла бути з Тарасом, але після його вибриків вирішила, що може приректи себе на щось набагато гірше, ніж життя в злиднях.

Зітхнувши Ліза відвернула голову що вікна, спостерігаючи за краєвидом, що пробігав за склом. Раптом їй захотілось стати вільною від усіх соціальних переконань. Вільною від суджень та бажань. Просто сто жити та бути щасливою. Не забігати вперед, гадаючи: а що там далі? Захотілось просто відчути: як це, коли тебе кохають.

Макар повернув наліво та заїхав у вузеньку вуличку між дерев. Якесь шосте чуття підказувало, що вони майже приїхали. Ліза чула про цей ресторанний комплекс, однак ніколи не була тут. В неї була невелика родина і вони між собою не надто спілкувались, а з друзями вони ходили по більш гучних закладах.

Чомусь серце раптово забилось від хвилювання. З'явились різні думки в голові. Чи сподобається вона його рідним, чи приймуть її у своє коло? Що за маячня? Вона перервала потік непотрібних думок. Та і яка їй різниця, чи сподобається вона його родичам? Вона не його дівчина. Не його кохана. Та й навряд чи захотіла б колись, щоб він був поряд. Не такого життя вона бажала. Однак, серце зрадницьки зойкнуло: якби Макар бодай натякнув на щось більше, то невідомо, якою б була реакція Лізи.

Машина зупинилась. Хлопець заглушив мотор та відчинивши двері вийшов на вулицю. Він обійшов автівку в той момент, коли Ліза відчинила свої дверцята та протягнув їй руку. Такий звичайний жест турботи зробив свою справу, змусивши порівнювати те, як вона була з Тарасом. В плані виховання йому було далеко до Макара.

Вона ступила на бруківку перед входом в ресторан та з подивом завмерла. Тут було просто розкішно. Сама споруда виглядала дуже модно та стильно, а навколишня територія, яка була неймовірно велика, доповнювала все, тонко натякаючи на розкіш.

— Ну що? Ходімо? — Макар взяв Лізу за руку ведучи за собою.

Вона спокійно йшла поряд, відчуваючи на собі його сталевий спокій, який огортав немов кокон. Ліза була вдячна за це йому.

Вони увійшли всередину де гості стояли розмовляючи між собою. Їх було доволі багато, однак, коли Макар увійшов зі своєю супутницею до ресторану, всі голови автоматично повернулись в їхню сторону.

Ліза високо підняла підборіддя намагаючись не видати перед Макаром свого хвилювання, однак він міцніше стиснув її руку немов відчуваючи переміну її настрою. Жоден з гостей не виказав непривітності, але Ліза все одно почувалась немов не в своїй тарілці.

Дівчина мало говорила в більшості відповідаючи на питання. Почався розкішний бенкет. Макар познайомив її з іменинником, який на вигляд був дуже привітний. Матвій — так звали ювіляра одразу прийняв Лізу у їхнє коло підморгуючи брату, який навіть бровою не повів.

Дівчина сиділа поряд з Макаром відчуваючи на собі прискіпливий погляд темних очей. Вона підняла голову та зустрілась поглядом з красивою дівчиною, яка сиділа навпроти. Безумовно це була Настя. Вона мала світлу шкіру та рудий колір волосся. Однак це виглядало дуже пікантно.

Розуміючи, що повинна грати роль закоханої до нестями дівчини, Ліза торкнулась рукою плеча Макара привертаючи його увагу. Він з подивом подивився їй в очі й одразу зрозумів, що за ними спостерігає Настя. Взявши долоню Лізи в свою велику руку він мило посміхнувся та поцілував в кісточки пальців. Це змусило Лізу вихопити свою руку та сховати під стіл. В її очах відобразилась ціла кольорова гама почуттів з яких також була присутня злість.

— Ми домовлялись, що ніяких поцілунків не буде! — тихо прошепотіла вона.

— Ми домовлялись про губи, — тихо відповів він косо посміхнувшись. — Однак про інші частини тіла ти нічого не говорила.

Ліза фиркнула та відвернула голову, а Макар тим часом швидко наклав їй в тарілку гарячу страву, яку щойно принесли. Він наливав води їй в стакан, пропонував ту чи іншу закуску і це змушувало Лізу ніяковіти. Вона ніколи не відчувала на собі такої турботи. Це відчуття було дивним та незвичним.

— Чому ти не казав, що твій брат багатий? — запитала раптом Ліза, щоб відволіктися.

— Вибач, я б вас познайомив ближче, — єхидно відповів Макар. — Однак в нього скоро весілля.

— До чого тут це? — підняла вона голову, відчуваючи, що зачепила його почуття.

— До того, що ти полюєш на таких як Матвій.

— Мені здавалось, ти казав що тебе не хвилюють твої статки, — підняла вона келих, щоб сховати очі в яких раптом з'явились якісь дивні емоції.

— Не хвилюють. Але до чого тут я? — здивувався Макар.

— Просто я нічого такого не запитала, а ти одразу почав агресувати.

— Ні, — він подивився їй прямо в очі. — Я просто пожартував.

— Дурні в тебе жарти! — констатувала Ліза.

Вечір загалом був непоганий. Макар не відходив від дівчини ні на крок. Збоку вони справді виглядали парою, однак бабуся, яка весь вечір спостерігала за ними та яка бачила свого онука наскрізь запідозрила обман. Вона навіть не витримала та впіймавши Макара за руку промовила:" — Гратися в кохання небезпечно. Це може принести величезний біль." Однак внук тільки посміхнувся, вдаючи, що нічого не розуміє.

Вечір підійшов до завершення і до Лізи з Макаром підійшов Матвій. Він посміхнувся дівчині та промовив:

— Ми хочемо покинути наших старих та зависнути десь в клубі. Ви з нами?

— Мені завтра на тренування, — похитала головою Макар. — А у Лізи скоро сесія...

— Ми так рідко кудись ходимо, — перебила його дівчина мило посміхаючись. — Звичайно ж ми "за". Тренування нікуди не втече. Та й сесія теж.

— Чудово, — відповів іменинник. — Тоді я викликаю таксі. У вас десять хвилин на збори.

— Ти казала, що хочеш додому, — підняв брови Макар, коли Матвій відійшов.

— Я передумала.

— Думаю, що Настя теж поїде з нами. Коли всі родичі залишаться тут, сумніваюсь, що вона вдаватиме, що ми не знайомі.

— Байдуже. Я теж маю гострі зуби.

— Подивимось, — він посміхнувся. — В такому випадку — їдьмо.