Глава 4

— Лізо! — гукнула мама з кухні, однак відповіді не отримала. — Лізо! — вона заглянула до кімнати доньки та побачила, що та в навушниках.

Дівчина витягла один навушник з вуха та підняла очі.

— Ти кликала?

— Ходімо вечеряти.

— Вже йду, — вона вимкнула лекцію, яку слухала вже другу годину та піднялась з ліжка.

На кухні смачно пахло і Ліза відчула як голодний спазм стис шлунок. Адже вона весь день просиділа за навчанням не відволікаючись ні на секунду.

— Щось Тараса давненько не було видно, — сказала мати накидаючи в тарілку їжу.

— Ми з ним розійшлись, — байдуже знизала плечима дівчина не бажаючи вдаватися до подробиць.

— Чого це раптом? — підняла очі Лариса. — Тарас чудовий хлопець.

— Він козел, мамо, — перебила Ліза занурюючись в тарілку.

— Всі молоді сваряться, — відсахнулась жінка. — А він чудова партія для тебе.

Ліза змовчала. Вона не хотіла руйнувати материнських ілюзій щодо Тараса. Зараз в неї була можливість вчитися, тому про колишнього, дівчина навіть не згадувала. Тим більше, що Макар вдало відволікав її. Виявилось, що він справді може бути чудовим другом. З ним Ліза не боялась бути собою. З ним відчувала себе вільно.

Вечорами вони спілкувались в скайпі, обговорюючи мрії та бажання. Іноді Ліза верзла всякі нісенітниці від чого хлопець довго сміявся. Макар навчив її грати в покер онлайн і вони іноді засиджувалися до ранку, граючи та критикуючи одне одного.

Виявилось, що Макар дуже розумний хлопець. З ним Лізі було цікаво. Його було приємно слухати. Не зважаючи на молодий вік, він мав неабияку життєву мудрість. Це не могло не приваблювати. Адже всі з ким до тепер спілкувалась Ліза — були "мажорами", які не надто переймались майбутнім. Все що їх цікавило — це тачки та дівчата.

Ліза любила грати в шахи, однак після смерті бабусі, грати не було з ким. Її подруги напевно б реготали до сліз, якби вона запропонувала щось подібне. Однак Макар з радістю погодився. Одразу після першої партії онлайн турніру стало зрозуміло, що він не простий гравець. Кожен його хід був обдуманою до деталей стратегією і Лізу це справді вразило. Виявилось, що є хлопці, які здатні мислити логічно.

Весь цей час вони не бачились, адже Ліза готувалась до сесії. Та й про що говорити в реальному житті вона не знала.

— Ти якась останнім часом мовчазна, — зауважила Лариса спостерігаючи за донькою.

— Незабаром сесія. Трохи хвилююсь.

— Чи сумуєш за Тарасом? — підняла вона брови.

— Ні, не сумую. Ми з ним розійшлись і крапка.

— А хіба ти його не кохала, що так легко про це говориш? — продовжувала допитуватись мама.

— Я тепер взагалі не впевнена, чи взагалі розуміла, що таке кохання.

— Облиш. Є така поговірка: милі посваряться — ще краще помиряться. Та і я вважаю, що за Тарасом ти будеш немов за кам'яною стіною. Він оточить тебе достатком та комфортом. Що ще потрібно молодій дівчині?

— Я не впевнена, що хочу цього.

— Чого? Жити в достатку? А як ти хочеш жити? Так, як я? Рахувати кожну копійку? — засипала доньку питаннями Лариса.

— Ні, я не впевнена, що хочу, щоб в моєму житті був Тарас, — відрізала Ліза.

— Я чогось не знаю? — підняла брови Лариса. — Хто він?

— Ти про кого, мамо? — не витримала дівчина.

— В тебе хтось з'явився. Інший. Це через нього ти така задумана?

— Ніхто в мене не з'явився. Я просто готуюсь до сесії. Немає часу вантажитися такими дурницями.

— Чесно? — не повірила жінка.

— Чесніше нема куди, — відповіла донька. — Дякую за вечерю. Мушу дослухати лекцію.

Ліза підійшла до матері та чмокнула ту в щоку, а потім розвернулась та пішла до себе відчуваючи на своїй спині підозрілий погляд Лариси.

***

Макар прийшов з роботи та помивши руки сів за стіл. Бабуся як завжди бігала по кухні накриваючи вечерю. Вона завжди була невтомною немов бджілка і спостерігаючи за нею, внук хотів бачити у своїй супутниці такі якості. Адже матері в нього не було, а бабуся повністю замінила йому її.

— Їж, любий, — вона поклала перед ним тарілку. — Ти напевно вже зголоднів. Як робота?

— Добре, — відповів Макар беручись за їжу. — Післязавтра турнір з футболу. Я взяв вихідний.

Жінка присіла на стілець навпроти та з любов'ю спостерігала, як онук поглинає їжу. Вона любила його до нестями й бажала, щоб він влаштував своє життя.

— Ти ж пам'ятаєш, що в суботу у Матвія день народження?

— Звичайно ж пам'ятаю, — усміхнувся хлопець.

Матвій був його двоюрідним братом. І вони з дитинства товаришували, адже між ними був всього рік різниці. Іноді той жартував, що бабуся любить Макара більше, ніж його на що хлопець лиш поблажливо посміхався. Адже бабуся насправді ніколи не робила між внуками різниці. Однак у Матвія було все. Його батько, який був дядьком Макара — добре заробляв. Всю свою молодість він був далекобійником за кордоном, а з часом налаштував зв'язки та відкрив свою фірму по перевезенню вантажів. Він навіть оплатив племіннику навчання в університеті.

Макар закінчив юридичний, однак його серце не лежало до цієї професії, хоча дядько наполягав, що хороший юрист заробляє хороші гроші. Головне в цій справі був гострий розум, а Макар був наділений ним сповна. Ось зараз він подумував про те, що пора змінювати професію. Хоч робота на СТО приносила непоганий дохід, однак це була не межа мрій хлопця. Він відклав непогану суму грошей і подумував над тим, що варто прийняти пропозицію дядькового друга, який запропонував йому посаду адвоката у своїй юридичній фірмі.

Макар спочатку сумнівався у тому, чи варто так одразу змінити життя, однак сума зарплати, яка була описана в договорі — приємно вразила. Звичайно ж Макар розумів, що беруть його не тільки через дядька. І зовсім не за гарні очі. Адже він закінчив університет на відмінно з чудовим знанням законів та проваджень. Після завершення практики йому дали відмінну характеристику, що напевно і вплинуло на рішення дядькового друга.

Однак навіть зараз Макар мріяв про футбольну кар'єру та сподівався, що не все втрачено. Адже фірма в якій він буде працювати знаходилась в столиці, а це була можливість проявити себе.

— Ну так от, — подала голос бабуся, — На день народження приїхала Настенька з Канади. Вона поки проживе в Україні.

— І що мені з того? — байдуже запитав Макар.

— Ну як що? Ви ж колись були такою чудовою парою.

— Це було давно.

— Але ж ти так кохав її, — не вгамовувалась бабуся.

— У вісімнадцять років всі думають, що кохають.

— Не правда. Перше кохання не забувається. Тим більше я впевнена, що вона повернулась заради тебе.

— А я в цьому дуже сумніваюсь, — хмикнув Макар.

— А я ні, — схилила голову жінка. — Вона вже допитувала тітку Таню про тебе.

— Бабуль, — Макар підняв очі. — Мене це не хвилює. Що було те було. Зараз Настя зовсім мене не цікавить.

— Це тому, що вона поїхала тоді?

— Це тому, що вона мене не цікавить. Пройшло багато років. Невже ти думаєш, що весь цей час я сидів в очікуванні Насті?

— Ні, не думаю, — цмокнула язиком Олена Василівна. — Але вона дуже хороша дівчинка.

Макар закотив очі. Справді, колись він думав, що кохав Настю, але йому тоді було тільки вісімнадцять. Він був в неї першим хлопцем і це не могло не зв'язати їх. Однак через декілька місяців, вона сказала, що їде на навчання до Канади та розірвала з ним стосунки. Це неабияк вдарило по самолюбству хлопця, однак він пережив це та поховав десь глибоко в серці.

Настя була чарівною дівчиною. Симпатичною граційною, однак було в ній щось таке зверхнє. Навіть тоді, коли їй було всього сімнадцять. Зараз Макар добре це усвідомлював і зовсім не хотів відновлювати давно втрачені стосунки.

Бабуся завжди говорила про Настю з захопленням. Вона вважала, що шлюб із нею приніс би Макару добробут, адже вона була похресницею тітки Тані — дружини дядька. А батьки самої Насті були дуже заможними. Однак бабуся навіть не підозрювала, що її внука найменше турбують статки його обраниці. Всього в житті він хотів досягти власноруч, щоб ніхто ніколи не посмів сказати, що щось дав йому, чи "поставив на ноги" — як то кажуть.

— Мені дуже подобається Настя, — продовжувала атаку бабуся. — Вона б стала тобі чудовою дружиною. А ще її мати одного разу мені натякнула, що хотіла б бачити тебе своїм зятем.

— Я не збираюсь одружуватись, як мінімум, до тридцяти. Спочатку потрібно мати опору під ногами, — відрізав онук.

— Це дуже похвально, що ти виріс в мене такий незалежний. Однак шлюб із Настею дав би тобі можливість отримати опору.

— Годі про це, — Макар відклав виделку в сторону. — І, будь ласка не давай нікому ніяких надій. Бо на день народження до Матвія, я прийду не сам, — ляпнув він сам не розуміючи чому. Просто дуже хотілось завершити це сватовство, а те що на нього полюватимуть на святі він не сумнівався.

— А з ким? — бабуся аж перестала дихати.

— З дівчиною.

— Хто вона? Ви давно зустрічаєтесь? У вас все серйозно? — градом посипались на нього питання.

— На день народженні познайомитесь. Там довідаєшся.

— Але...

— Більше жодних питань, — піднявся Макар перериваючи Олену Василівну. — Я на тренування.

Макар вибіг з будинку та витяг телефон. Одну проблему він вирішив, а з тим нажив ще більших проблем. І кого він приведе на день народження до брата. Марійку? Вони не повірять, що у нього можуть бути серйозні стосунки з такою дівчиною. Був один варіант, але... Макар тяжко зітхнув та набрав номер Лізи. Через декілька секунд з того боку почулося:

— Алло?

— Привіт? Не зайнята?

— Привіт, ні. Готуюсь до сесії. Щось сталось?

— Мені потрібна твоя допомога, — невпевнено засміявся Макар.

— Зараз?

— Ні. Що ти робиш на наступну суботу?

— В мене немає ніяких планів. А що?

— Ну...в мого брата день народження.

— А я тут до чого? — не зрозуміла Ліза.

— Потрібно піти зі мною та зіграти мою дівчину, — він зупинився та закрив очі, бо ледве вичавив з себе цю нісенітницю.

— Що зробити? — розреготалась Ліза. — Макар, що ти сьогодні курив?

— Я не курю, — спокійно відповів він. — І це не жарт.

— Як ти собі це уявляєш?

— Слухай, це довга історія. Телефоном всього не розповісти. Давай десь пообідаємо завтра. Там все й обговоримо.

— Добре. В мене закінчуються пари о чотирнадцятій.

— Я під'їду.