Глава 3

Макар повернувся на бік відкидаючи пасма білого волосся зі свого лиця. На його руці зручно вмістилась розкішна білявка та солодко потягнулась. Він окинув її стрункі ноги ненаситним поглядом та притиснув до себе.

— Мені так добре з тобою, — промуркотіла Марійка, торкаючись рукою щетини на його підборідді.

— Хто б міг подумати, що ти така ненаситна, — закотив хлопець очі беручи в руки її обличчя.

— Це тільки тому, що ти дуже апетитний, — засміялась вона.

— Коли повернуться твої батьки?

— Не батьки, а тато зі своєю малоліткою, — Макар підняв брови усміхнувшись. — Не переживай у нас є ще декілька днів. Чи може ти хочеш познайомитись з моїм татком.

— Думаю на такому етапі стосунків, надто рано, — скептично відповів він.

— А у нас є стосунки? — байдуже запитала вона, але він знав що ця байдужість оманлива.

— Так, божевільний секс.

— Секс — це не стосунки, — надула вона свої пухкі губки.

— Не псуймо сьогоднішню ніч, — він притягнув Марійку до себе цілуючи в шию.

Вона відкинула голову втрачаючи нитку розмови. Вони зустрічались з Макаром тільки декілька днів і вона не думала, що так швидко закохається. Однак не зважаючи на відсутність статків він здавався їй дуже привабливим хлопцем. Він був сильний та до неможливості гордий. Вона б сказала навіть незламний. Їй завжди подобалися такі хлопці в яких відчувався чоловічий стрижень. З нього вийде чудовий чоловік, а гроші не проблема. Марійка вже все продумала, адже її татко ніколи не дозволить, щоб його донечка чогось потребувала. Тому вона вирішила, що зробить так, щоб в Макара не залишилось шляху для відступу.

В штанах які хлопець кинув на підлогу заграв телефон. Він підняв голову та відпустив дівчину.

— Хто це дзвонить в такий час? — владно запитала Марійка, коли він витяг телефон з кишені.

— Не знаю. Якийсь номер, — відповів він та підняв слухавку. — Так, слухаю.

— Алло? — з того боку пролунав невпевнений жіночий голос, який хлопець одразу впізнав. — Макар — це Ліза. Вибач, що так пізно, але... Я не маю більше кому зателефонувати...

— Що сталось? — нахмурив він брови.

— Я... Я не знаю де я... Точніше знаю, однак не впевнена...

— Як це?

— Тарас висадив мене на дорозі за містом. Я сиджу на лавочці десь неподалік селища Гвізд. В мене скоро виключиться телефон... — вона схлипнула.

— Сиди там. Я скоро буду.

Він відімкнув слухавку та почав одягатись.

— Потрібно їхати.

— Куди їхати? — нахмурилась Марійка. — Ти казав, що залишишся в мене.

— Казав. Однак один друг попав в біду. Потрібно допомогти.

— Друг? — вона підозріло підняла брови.

— Саме так, — він підійшов та поцілував її в щоку. — Завтра наберу тебе.

Макар мчав дорогою розглядаючись по сторонах. От лежав собі в теплому ліжечку поряд з гарячою дівчиною... Що змусило його піднятись та мчати в ніч на допомогу дівчині, яку він абсолютно не знав? Однак Макар не міг покинути її напризволяще. Це було не в його характері. Тим більше, що Ліза справді була налякана.

До селища залишилось близько двох кілометрів. Він трохи скинув швидкість розглядаючись по сторонах. Лізи ніде не було видно. Проїхавши ще декілька метрів він набрав її номер, однак телефон був виключений. Розізлившись не на жарт на цього Тараса, якого він ніколи не бачив, Макар раптом захотів гарненько йому врізати.

Раптом на лавці біля дороги блимнула якась пляма. Хлопець пригальмував та побачив, що то була дівчина, яка скрутилась клубочком. Він зупинився та вийшов з машини. Ліза не вірячи своєму щастю піднялась з лавки та побігла до Макара. Не тямлячи себе вона кинулась йому на шию.

— Дякую, що приїхав, — по її щоках текли сльози.

Відірвавши від себе дівчину він окинув її прискіпливим поглядом. Вона тряслась від холоду та страху і зараз була схожа на перелякане дівчисько, а не на зверхню, егоїстичну кралю. Макар скинув з себе куртку та накинув їй на плечі.

— Ходімо в машину, — він підвів її за талію до автівки та відчинив перед нею двері.

Ліза сіла глибше закутавшись в куртку Макара, яка ввібрала в себе його тепло. Вона пахла ним і на диво цей запах заспокоїв дівчину. Вона відчула себе в безпеці.

Макар сів слідом та подивився на Лізу. Туш потекла розтершись по щоках, очі спухли. Його злість стала майже матеріальною. Відчинивши бардачок він витяг звідти пакет вологих серветок та протягнув їй.

— Витри з лиця шпаклівку, — він криво посміхнувся, — А потім, я хочу знати що сталось. Без прикрас. Адже я маю знати за що натовкти пику твоєму бойфренду.

— Ні... — її очі розширились. — Не потрібно нікого бити. Будь ласка. Не хочу, щоб в тебе були проблеми.

Один куток губ хлопця єхидно піднявся. Так, можливо він не мав такого бабла, як татко того гівнюка, однак теж мав деяких знайомих. Тому дуже сумнівався, що матиме проблеми.

Ліза стерла з обличчя залишки тонального крему та туші. Пройшовшись по обличчі ще раз чистою серветкою вона повернулась до хлопця і він ледь не охнув. Зараз вона була схожа на Мадонну. Її чисті, вродливі риси обличчя, виглядали юно та ніжно, немов вона була янголом, що зійшов з небес. Дивно, але така Ліза подобалась йому набагато більше, ніж з тонною бойового розпису на обличчі.

— Ну, — підняв він брови. — Розповідай.

— Тарас запропонував підвезти мене додому... — почала Ліза. — Я погодилась. Дорогою ми почали сваритись і він висадив мене. От і все.

— Сваритись? — скривився Макар, який не повірив у цю історію. — Це яка має бути сварка, щоб змусити мене викинути з машини дівчину, посеред ночі, та ще й за містом?

Ліза мовчала дивлячись на свої руки. Вона не хотіла, щоб Макар дізнався, що Тарас намагався взяти її силою.

— Чого він хотів, Лізо? — підозріло зіщулив очі хлопець.

Вона опустила голову, однак не могла вимовити бодай щось. Їй було соромно зізнаватись в такому хлопцю, якого вона не дуже добре знала. Та що там, вона б нікому не зізналась.

— Він домагався тебе? — закусив зуби Макар.

— Так... — прошепотіла дівчина.

— Я переламаю йому руки! — спокійно сказав він, однак в його голосі прозвучала така рішучість, що Ліза відчула, як по тілу побігли мурахи.

— Пообіцяй, що не робитимеш нічого подібного!

— А ти, пообіцяй, що більше не будеш зустрічатись з цим покидьком!

— Не буду! З мене досить.

— От і добре. Замерзла?

— Вже ні. Дякую, що приїхав.

— Не дарма ж я залишив тобі свій номер.

Макар завів мотор та зрушив з місця.

— Тільки не додому, — раптом впіймала його за руку Ліза, коли вони в'їхали до міста.

— А куди? — підняв брови Макар.

— Не знаю... — розгубилась дівчина. — Куди-небудь. Висади мене біля якоїсь кафешки.

— Добре, — зітхнув хлопець. — Знаю одне місце. Ти голодна? — раптом запитав він.

— Угу, — кивнула вона.

Було якесь таке дивне відчуття, ніби вона знала Макара багато років. Жодного разу Ліза не почувала себе так надійно поряд з Тарасом. Та й взагалі, вона тяжко ладнала з людьми. З якоїсь причини, дівчина не любила коли її торкалися незнайомці.

Тарас в неї був першим хлопцем в плані інтимних стосунків, однак після першої ночі вона зрозуміла, що не з тих дівчат, яким близькість необхідна будь-де і будь з ким. Вона усвідомлювала, що може цілком жити без сексу. Дівчина з заздрістю слухала подруг, коли ті розповідали подробиці свого сексуального життя та з захопленням говорили про неймовірне задоволення. Іноді Ліза ловила себе на думці, що з нею щось не так. Адже про яке задоволення могла йти мова, якщо для неї це було швидше, як необхідність. Необхідність для Тараса. Не те щоб вона зовсім нічого не відчувала. Ні, вона теж отримувала задоволення, але не від самого процесу, а від ласк, які були на початку. Однак насолода закінчувалась тоді, коли починався сам процес. Можливо і справді з нею було щось не так, однак поговорити з кимось про це, було дуже соромно. Та й кому розповісти?

Машина зупинилась біля фастфуду і Макар повернув до неї голову.

— Що будеш?

— Бургер і картоплю фрі, якщо можна.

Хлопець зробив замовлення та взяв дві великі кави. Сівши в машину з пакунками, які рознесли по салону апетитний аромат, він знову завів мотор та виїхав за місто на високий пагорб. Звідси відкривався вигляд на усе нічне місто.

Ліза вийшла з машини та захопливо подивилась на відблиски мегаполісу, який був немов на долоні. Він жив своїм нічним життям і немов віддзеркалював безхмарне небо, яке світилось мільярдами зірок.

Макар виніс з машини теплий плед та накинув дівчині на плечі. Вона знітилась від такої турботи, однак не промовила жодного слова. Він підвів її до лавочки, яка стояла над обривом і сів розкладаючи пакунки з їжею та вручаючи Лізі каву. Було щось магічне в повітрі, чи то просто нічне зоряне небо так діяло на дівчину. Вона відпила кави поглядаючи на мужній профіль Макара, який дивився кудись в далечінь.

Якби хтось колись сказав їй, що вона отримає більше задоволення сидячи тут, на лавці під нічним небом зі стаканчиком кави в руках поряд з Макаром, ніж сидячи в розкішному ресторані з келихом мартіні в руках — то вона б напевне розсміялась тій людині в лице. Однак зараз посміхалась своїм думкам кутаючись в теплий плед. Це було дивне відчуття і якесь дуже нове для неї.

Для Лізи не завжди було важливо, щоб хлопець мав гроші. Однак, одного разу вона зрозуміла, що не хоче жити так, як живе її матір. Не хоче рахувати кожну копійку. Бог щедро наділив її вродою і ця врода була її козирем, то чому б не користуватись цим, щоб покращити своє життя? Тим паче, що мама підтримувала її точку зору.

Ліза відпила кави та вкусила бургер. Як давно вона не їла вуличної їжі, адже ретельно слідкувала за своєю фігурою. Сиділа на дієтах, відвідувала зал. Однак сьогодні можна було все. Їй так набридло тримати себе в рамках.

— Чому ти зустрічаєшся з цим придурком? — порушив тишу Макар, знову запитуючи те саме. — Він не поважає тебе.

— В могилі я бачила його повагу. Все що мене цікавило, це те, як вдало вийти за нього заміж, — грубо сказала Ліза, не бажаючи виливати душу.

— Брехня, — підібгав губи хлопець. — Ми обоє знаємо, що без поваги в шлюбі все закінчиться навіть не почавшись. Уявляєш собі таке життя? Він витиратиме об тебе ноги, а ти мовчатимеш, бо інакше опинишся на вулиці. Нічим не краща доля, ніж в собаки.

— Звідки тобі знати? — розсердилась Ліза відклавши каву в сторону. — Ти ще про кохання не говорив. Це — по твоєму основа шлюбу?

— Не варто перекручувати мої слова. Кохання не входить до переліку основ довготривалих та міцних стосунків.

— А що входить? — підняла вона брови.

— Перш за все повага. Потім розуміння та взаємна підтримка. А потім хороший секс, — він прискіпливо подивився на неї.

— Ти впевнений, що ніколи не був одружений? — скривилась Ліза. — Адже так впевнено говориш, ніби прожив у шлюбі цілу купу років.

— Ні, — на його губах з'явилась легка посмішка. — Я не був одружений. Однак
я можу з упевненістю сказати, що гроші хоч і важлива складова, проте ніяк не головна.

— Звідки тобі знати? — вигукнула Ліза. — Пробач, за нескромне питання, однак скажи: невже тобі подобається працювати автомеханіком? Невже не хотілось нічого більшого?

— Звичайно ж хотілось, — хмикнув він. — Однак, це поки що — просто робота. Одного дня я втілю в життя свою мрію.

— І що з це за мрія? — вона була рада перемикнутися на Макара.

— Я мрію про професійний футбол, — сказав він знову дивлячись у даль.

— Пробач за відвертість: це не здійсненна мрія.

— Думаєш? — він криво усміхнувся.

— Яка різниця, що я думаю? — питанням на питання відповіла вона. — Це ж твоя мрія.

— А яка твоя?

— Вдало вийти заміж.

— Це я вже чув, — кивнув він.

— Ти зневажаєш мене за це! — констатувала Ліза.

— Ні. Це твій вибір. Кожен обирає те чого прагне. Однак, ми можемо бути друзями.

— Друзями? — не повірила своїм вухам дівчина.

— А чого б і ні? Я вже двічі допоміг тобі. Хіба це не прояв дружби?

— Я не проти, — засміялась вона. — Однак цього разу, моя черга допомогти тобі.

— Ну, тоді ловлю на слові, — засміявся Макар у відповідь салютуючи їй стаканом від кави.