Глава 2

Сьогодні падав дощ. Він монотонно барабанив по дахах будинків перестукуючи пронизливий вітер. Макар стояв посеред СТО де працював автослюсарем. Це не була робота його мрії, однак заробляти на життя було необхідністю. Він звик працювати з дитинства і ніколи не покладався на "легкий заробіток". Звичайно ж в нього була мрія, але поки вона була недосяжна.

З дитинства хлопець займався футболом і вірив, що його талант хтось розгледить. Він навіть грав за збірну їхнього містечка і кожен тренер пророкував йому велике майбутнє. На ці слова Макар завжди усміхався, адже звик не сильно надіятись на долю. Він звик, що великі амбіції не приносять нічого, окрім розчарування.

Матчі на такому рівні не приносили доходу, тому основним заробітком, поки був ремонт машин. Він був єдиним годувальником своєї сім'ї, тому без проблем брався за будь-яку роботу. Батьків у Макара не було. Мати померла при пологах, а батько невдовзі одружився та переїхав жити в іншу країну. Всі хто в нього залишились це тітка та бабуся, які виховували та наставляли Макара все життя. Вони знали, що в хлопця вибуховий характер, однак любов'ю та ласкою зуміли виховати з нього чоловіка.

Макар знав, що дівчата звертають на нього увагу, однак ніколи не надавав особливої уваги своїй вроді. Тим більше, що не збирався заводити довготривалих стосунків. Перш за все він хотів міцно стати на ноги й десь на підсвідомому рівні вірив, що одного разу удача йому посміхнеться й він зможе зв'язати своє життя з професійною грою у футбол, яка приноситиме немалий дохід. Однак ця мрія була такою туманною, що іноді здавалась сном.

Оглянувши чергове авто, Макар взяв брудну ганчірку та протер чорні від машинного мастила руки.

— Дорошенко, — крикнув йому Антон, який працював з ним. — Ти вже звільнився?

— Вже. А що?

— Там дівчата привезли машину на діагностику. Візьмеш на яму?

— Нехай заїжджають.

— Мм... Там така проблема... — засміявся Антон.

— Яка проблема? — підняв брови Макар. Він ненавидів працювати з молодими дівчатами і вже знав, що міг не запитувати про "проблему".

— Вона не може заїхати. Допоможеш?

Макар закотив очі та кинув ганчірку на підлогу. І хто довіряє машину дівчатам, які не вміють нею користуватися?

Він вийшов на вулицю готуючись до складної роботи. Адже в більшості звик до хіхікань молодих клієнток та недвозначних поглядів. Його це абсолютно не цікавило, а іноді дратувало.

— Доброго дня, — привітався він до молоденької блондинки судячи з усього — власниці червоного Мерседеса. Побачивши, як вона окинула його поглядом та кокетливо посміхнулась, Макар ледь не застогнав. В нього не було сьогодні настрою вести люб'язні розмови. — Давайте ключі, я заїду.

— Добрий день, — вона оголила ряд білосніжних зубів та кокетливо кліпнула очима. — Буду вам дуже вдячна. Я Марія, до речі.

— Дуже приємно, Маріє, — кивнув Макар та взяв з її рук ключі.

— Зачекайте, в машині мої подруги. Скажу, щоб вийшли.

Макар ледь голосно не зітхнув від роздратування.

Марія підбігла до автівки та відчинила дверцята, щось швидко кажучи. В ту ж мить звідти вийшло ще двоє дівчат і Макар спокійно підійшов ближче, щоб сісти за кермо. Щойно він наблизився, як одна з них привернула його увагу. Він підняв голову і побачив Лізу. Вона теж впізнала його. Він побачив це по її реакції, однак вона просто дивилась на нього, навіть не привітавшись. Що ж. Можливо їй стало соромно, що "золота дівчинка" водить знайомство з якимось автомеханіком. Однак він все одно кивнув їй, та побачив, що вона киває у відповідь. Сівши за кермо, Макар завів мотор та заїхав всередину.

— Ви що знайомі? — запитала Марія Лізу, хмикнувши.

— Не те щоб знайомі... Бачились одного разу.

— А він такий гарячий, — очі Марії загорілись. — Я б не відмовилась від декількох зустрічей з ним. Як його звуть?

— Макар...здається, — байдуже знизала плечима Ліза, однак після зустрічі з ним її серце знову пришвидшило ритм.

— Макар, — сказала Марійка, немов смакуючи це слово. — Знаєш, він мене зацікавив.

— А як же Рома? — підняла брови ще одна дівчина — Руслана.

— А що Рома? Він вже два тижні зустрічається з якоюсь дівкою. Тому не бачу перешкод.

Ліза розвернулась до дівчат спиною та витягла з сумки телефон. Він як завжди мовчав. Тарас не телефонував і це сильно нервувало дівчину. Вирішив показати їй, що може прожити й без неї? Що ж, вона ще подивиться, хто кого. Тряхнувши головою вона розвернулась до дівчат.

— Лізо, перестань вже витріщатись на екран та забий на нього врешті решт. Кругом стільки красунчиків. Навіть ось цей Макар. Хоча ні, я вже його зайняла.

Марійка широко посміхнулась та розстібнула курточку оголюючи глибоке декольте.

— Піду запитаюсь, як там моя машина.

— Не приведе це до добра Марічко, — Руслана фиркнула. — Якщо твій батько дізнається...

— І що він зробить? — йому не залишиться нічого, як прийняти мій вибір.

Дівчина витягла з сумочки помаду та підфарбувавши губи пішла всередину. Спершись руками об бампер вона зайняла "вигідну позицію", та солодко посміхаючись Макару, запитала:

— Ну, як там справи? — вона вперлась руками так, щоб груди ледь не випадали з розрізу.

Макар перевів на неї погляд і без бажання вперся очима у два апетитних круги, які навмисно виставили йому на показ. Як не крути, а все-таки він був чоловіком. Темпераментним та молодим. А дівчина, до речі, була дуже приваблива. Тому на його обличчі раптом теж з'явилась солодка посмішка. Чому б не скористатись тим, що так нахабно пропонують? А те що це було запрошення, він не сумнівався.

— Все не так погано. Ми замовили деякі запчастини. Тому приїжджайте післязавтра і ми все полагодимо. Це чек на розрахунок в касі. Після оплати можете забрати машину зі стоянки.

— А що ви робите сьогодні ввечері? — абсолютно не слухаючи його слів та продовжуючи посміхатись.

— Залежить від того, що ви запропонуєте, — підняв брову хлопець. Він зовсім не був проти такого напору.

— Може повечеряємо? Для початку.

— Можливо... — він розтягнув губи в кривій посмішці й на його щоці з'явилась ямочка.

— Тоді, запишіть мій номер, — сказала вона. Макар витяг телефон з кишені та протягнув дівчині.

Марійка швидко записала свій номер та підписала поставивши в кінці сердечко.

— До зустрічі, — солодко провокувала дівчина та взявши в руку чек, немов ненароком доторкнулась до нього.

Хлопець зреагував на цей жест. Він підняв брову. Напористість молодої дівчини розвеселила його. Адже це не вперше клієнтки пропонують йому повечеряти. Однак всі вони були старші за Марійку та знали чого хочуть. Хоча, з її поведінки він міг з упевненістю сказати, що ця теж не промах.

Макар повернувся назад. Однак раптово згадав, що в нього залишився невеличкий гаманець, який ненароком забула Ліза в його машині. Він швидко взяв шкіряний квадратик та вибіг на вулицю. Дивно, однак йому зовсім не хотілось лишній раз перетинатись з нею. Щось його бентежило в цій дівчині. Так немов якесь шосте чуття підказувало триматись від неї якнайдалі. Ліза була дуже красивою, однак занадто зверхньою та розпещеною. З одного боку в ній не було тої наївності в очах, що в її ровесниць, а з іншого, вона була ніженкою, яку мати навчила зовсім не того, що він шукав у дівчині. Ця краля хотіла розкоші. Вона з легкістю проміняє почуття на гроші. А що міг дати їй Макар?

— Лізо, зачекай, — махнув він рукою, коли вона сідала в машину. Вона повернула голову та захлопнувши дверцята підійшла до Макара.

— Що таке?

— Я хотів завести тобі сьогодні, — він протягнув їй гаманець. — Ти загубила.

— Дякую, — Ліза підняла на нього погляд. Вона бачила, що він вивчає її, однак в його очах не було жодної цікавості, чи тепла. Вона так і стояла не знаючи, що казати. Та раптом знову почався дощ, й дівчина відчула, як її каблуки встрягнуть в болоті. — Мені пора. Ще раз дякую.

— Немає за що. Я подумав... Минулого разу я не залишив тобі свій номер.

— Навіщо мені твій номер? — підняла вона брови.

— А раптом з тобою знову щось трапиться? — хмикнув він. — Я залишив візитку в кишеньці. Добре, мені пора.

Хлопець повернувся спиною і Ліза відмітила, що в нього справді ідеальна фігура. Напевно тренується, або займається спортом... До чого вона це? Хіба їй не байдуже чим займається цей хлопець. До того ж її зараз турбували проблеми з Тарасом.

Підбігши до машини вона швидко всілася на крісло розправляючи складки свого пальта.

— Про що ви говорили? — нахмурились Марійка.

— Я минулого разу забула в його машині гаманець.

— А що ти робила в його машині? — неоднозначно підняла брови Руслана.

— Він просто підвозив мене додому, — не вдаючись в подробиці відповіла Ліза, помітивши як скривилась Марійка. Адже якщо вона кидала на когось око, то цей чоловік, вважай, був клеймований.

— Які плани на суботу? — перевела тему Руслана.

— В мене поки ніяких, — сказала Ліза. — А що є пропозиції?

— Хлопці влаштовують за містом пінну вечірку. Ви за?

— Я за будь-який двіж, — засміялась Марійка.

— Ну тоді в суботу зустрінемось.

Ліза сиділа у своїй кімнаті дивлячись в дзеркало. На диво їй сьогодні зовсім не хотілось йти на цей дурнуватий вечір. Тарас так досі жодного разу й не подзвонив. Отже, він справді вирішив розійтись з нею. Тому сьогодні вона має виглядати як зірка з глянцевого журналу.

Одягнувши на себе чорну обтягуючу сукню на бретельках, яка оголювала ногу аж до стегна та накрутивши своє пряме волосся, дівчина зробила легкий макіяж та одягла височенні підбори. Колись вона чекала вечора, щоб мати можливість "відірватись" з подругами. А зараз їй не було жодного діла до гульок.

Ліза взяла телефон та набрала Руслану.

— Привіт, я вже одягнулась.

— Привіт. Викликай таксі та їдь до мене. Нас підкине за місто мій тато.

— Добре. А Марійка?

— Марійки не буде.

— А що з нею?

— Не знаю. Сказала, що їй сьогодні не виходить.

— Ну, тоді добре.

Вечір був у розпалі. Декорації які були в будинку та поза ним були справді дивовижні. Все було на вищому рівні. Адже такі вечірки відвідувала тільки обрана молодь. Тільки вершки суспільства та їх друзі. Незаміжні дівчата мріяли попасти в цю "тусовку", адже в цій компанії крутились сини багатих татусів.

Ліза випила келих вина, а потім шампанського. Вона й не помітила, як швидко їй набридла гучна музика та дівчата, які вішались хлопцям на шиї. Руслана кудись зникла залишивши її в компанії хлопців, які кидали Лізі неоднозначні натяки. Дівчина піднялась. Вона вирішила, що хоче додому. Вийшовши на терасу вона набрала номер таксі, однак за спиною почула голос Тараса.

— Привіт.

— Привіт, — повернулась обличчям до нього Ліза.

— Бачу ти вирішила піти.

— Так, — вона підняла брови. — Надзвичайно нудний вечір.

— Підвезти тебе?

— Не знаю. Мене й таксі цілком влаштовує.

— Давай все ж таки я тебе відвезу.

Ліза сіла в дорогий позашляховик та пристебнула ремінь безпеки. Вони їхали мовчки, однак Тарас кидав на неї відверті погляди. В принципі, хіба не цього хотіла сама Ліза? Хіба не хотіла змусити його пожаліти, що наговорив їй тоді купу всяких дурниць.

— Пробач, що наговорив тобі всякого, тоді. П'яний був, нічого не пам'ятаю.

— Проїхали, — сказала Ліза. — Я давно змирилась з тим, що ти егоїст.

Він криво посміхнувся і його рука лягла їй на коліно та рушила вгору до стегна. Вона швидко стисла ноги.

— Тарасе, — вона намагалась забрати його руку. — Слідкуй за дорогою.

Він різко пригальмував біля обочини.

— Кицю, я так скучив за тобою, — прошепотів він цілуючи її в плече. — Я так тебе хочу...

— Ти думаєш, що скажеш мені пару добрих слів і я в ту ж мить впаду у твої обійми? — не повірила своїм вухам дівчина.

— Тільки не кажи, що не заради мене прийшла на цю вечірку, — засміявся Тарас.

— Ти занадто високої про себе думки.

— Хіба? Ми обоє знаємо, що я маю рацію, — Тарас заблокував двері та навис над Лізою. — Я хочу тебе, крихітко.

— Зупинись, — вона вдарила його по руці. — Я тобі не шльондра, яка буде виконувати усі твої бажання.

— Ти будеш робити те що я захочу, — його очі раптово потемніли, він вхопив її за підборіддя та боляче стис, а потім накинувся на губи дівчини.

Його руки стискали її в сталевих обіймах, даючи зрозуміти, що він справді збуджений.

— Відпусти, — вона вперлась руками йому в груди, однак все було марно. Розуміючи, що він не відпустить її, Ліза впіймала його зубами за губу та боляче вкусила.

В ту ж мить Тарас відпустив її. Він з такою люттю глянув на неї, що по спині побіг мороз.

— Отже: ні?

— Ні! — рявкнула Ліза.

Він відчинив двері та зіщулив очі:

— Забирайся.

— Ну й добре!

Вона швидко вийшла з позашляховика та гепнула дверима. Однак тільки тепер побачила, що стоїть посеред безлюдної дороги абсолютно не орієнтуючись в місцевості. Їй раптом захотілось заплакати. Відчуваючи, як на очі навертаються сльози відчаю вона побрела до лавочки та сіла. В неї не було жодного поняття де вона знаходиться. І як викликати таксі, коли не знаєш куди?

Вона зітхнула та витягла з гаманця клаптик з номером Макара. Не довго думаючи Ліза набрала на екрані цифри та натиснула на кнопку "виклик".