Глава 1

Декілька місяців тому.

Було вже досить пізно. Однак Ліза стукала своїми модними шпильками по асфальту проклинаючи Тараса та все на світі. "П'яний придурок" — саме так вона подумки називала його. Вона могла викликати таксі, однак була настільки розлючена, що вирішили розвіяти свій гнів.

Тарас був її квитком у щасливе життя, саме тому вона була досі з ним. Бо задумуючись над тим, чи справді кохала, вона наближалась до думки, що не вміє кохати. Любити потрібно себе. Вона це добре знала. Саме тому, хлопці не давали їй проходу. Однак серед всіх претендентів не було жодного хто б міг скласти конкуренцію красунчику Тарасу. Його сім'я була заможна і Лізу там тепло приймали. Саме так, мама Тараса була в захваті від дівчини свого сина — студентки медичного університету. Красуні та розумниці. Ольга Олександрівна вважала, що саме така невістка їй потрібна.

Однак Ліза дивлячись на пороки Тараса з кожним днем все більше сумнівалась в тому, що хоче провести з ним залишок життя. Вона не збиралась миритися з коханками свого чоловіка, а те, що Тарас бабій — вона добре знала. Однак з іншого боку в нього були гроші. І це багато чого змінювало. А ще забезпечена кар'єра у фірмі батька.

Роздумуючи над меркантильними перевагами свого хлопця і звішуючи всі "за" та "проти", Ліза не почула, що йде вулицею не сама. Повернувши голову, вона побачила за спиною трьох хлопців. Пришвидшивши крок вона сподівалась, що вони не переслідують її, але гірко помилялась. Повернувши в сторону дівчина швидким кроком пішла в бік дороги, сподіваючись зупинити якусь автівку, однак бігти на каблуках було важко і хлопці наздогнали її.

— Куди ти так поспішаєш, маленька? — голосно заіржав один з них ловлячи за руку.

— Зараз приїде мій хлопець, — впевнено сказала вона, відчуваючи як холод проходить по спині. — А він боксер...

— Та ти що? — зашкірився другий. — Який би хлопець дозволив своїй кралі гуляти в такій спідничині вночі по вулицях?

— Ми з ним посварились, але я знаю, що він шукає мене, — підняла брови Ліза, наказуючи собі не панікувати.

— Нащо тобі якийсь козел? — сказав той, що тримав її за руки. — Дивись, які ми пацани. Ходімо, ми добре заплатимо за твої послуги, — друга його рука лягла на шкіряну куртку в тому місці де були груди.

— Відвали, придурок, — вона відштовхнула його рукою, однак вперлась спиною в іншого. — Хлопці, у вас будуть серйозні проблеми.

— Твій сутенер знайде нас? — вони всі розсміялись.

Один з хлопців притис її до себе, а інший хотів закинути на плече, однак вона почала вириватись. Вдаривши одного з них по обличчі.

— Ти що, курво, знахабніла? — рявкнув той і замахнувся для удару, однак не встиг, адже з-за повороту вибіг якийсь хлопець та з одного удару вклав того на лопатки.

Інші двоє накинулись на нього і на очах Лізи почалась справжня бійка. В руках одного із тих хлопців, що напали на неї виявився ніж, який він пустив у хід на її рятівника. Однак хлопець ухилився та майстерно вибив ножа з рук нападника заїхавши рукою тому в щелепу. Однак сам не ухилився від удару. Незнайомець похитнувся, але не впав і знову отримав удар. Попри це він завдав супернику сильного удару, а потім вхопив закляклу дівчину за руку та крикнув:

— Біжімо.

Вони добігли до його старенької "дев'ятки" та обоє сіли після чого хлопець завів мотор та зрушив з місця. Проїхавши декілька вулиць він різко пригальмував згадавши, що не знає куди везти дівчину.

Він повернув голову окидаючи поглядом вродливу незнайомку і зрозумів, що вона зовсім молоденька. Не більше двадцяти. Вона була налякана, але вміло приховувала це. Зрозумівши, що витріщився на неї, немов голодний бомж на курку гриль він хитнув головою та посміхнувся протягуючи їй руку.

— Я Макар, — посмішка зробила щось нереальне з його обличчям і у Лізи підскочило раптом серце. Вона протягнула свою руку у відповідь.

— А я Ліза, — вона теж усміхнулась. — Не знаю, як вам і дякувати.

— Не потрібно дякувати мені. Дякуйте Богу, що я вчасно проїжджав повз. Ви чому одна гуляєте вечорами?

— Довга історія, — сумно усміхнулась Ліза.

— Куди вас підкинути?

Ліза дивилась йому в очі обдумуючи, чи варто називати йому адресу.

— Не бійтесь. Я вас не скривджу, — правильно розцінив її мовчання Макар і Ліза тільки тепер побачила, що в нього розбита брова.

— Боже у вас кров, — вона швидко назвала адрес. — Їдьмо швидше. Я оброблю вам рану.

— Не варто, — він зрушив з місця. — Вона не смертельна.

— Нічого не хочу чути. Я мушу вам якось віддячити.

— Ви живете одна? — підняв він брови коли його авто зупинилось біля її під'їзду. — Ні. З мамою. Вона операційна медсестра і сьогодні на чергуванні. Тому не хвилюйтесь.

— Тоді добре. Не хочу, щоб у вас були через мене проблеми.

— Сьогодні у вас проблеми через мене. Ласкаво прошу, — вона відчинила перед ним двері квартири.

Він увійшов всередину і при світлі виглядав зовсім інакше. Ліза відмітила, що в нього широкі плечі і мужня статура спортсмена. Тарас теж був підкачаний, однак в нього не було такої заспокійливої та надійної аури. Розуміючи, що непристойно розглядає Макара дівчина провела його на кухню та посадила за стіл. Діставши всі необхідні речі, щоб обробити рану вона швидко промила її, та наклеїла пластир.

Раптом її руки почали тремтіти. Вона якось дивно почувалась поряд з цим незнайомцем. Було в ньому щось таке, що змушувало її червоніти. Жоден хлопець так не впливав на неї. І куди поділась її хвалена витримка та насмішкуватий погляд? Поряд з Макаром вона не могла бути зверхньою. Бути такою, якою звикла бути з хлопцями. Можливо виною тому був його уважний погляд? Та ні, це був наслідок пережитого. Завтра все стане таким, як було.

Макар перехопив її руку та опустив долонею вверх, бажаючи вивести її з задумливості. Він подивився на її тонку аристократичну кисть та м'яко посміхнувся:

— Яка вузенька, я б міг перехопити її двома пальцями.

Ліза немов прийшла до тями. Вона відскочила від нього немов обшпарена.

— В мене є чудовий чай. З м'ятою та мелісою. Якщо вже ви тут, то не можу я вас не напоїти чаєм.

— Знаєте, — на його щоці з'явилась ямочка. — А я не відмовлюсь.

Ліза поклала перед хлопцем кружку, а сама сіла навпроти. Він був дуже привабливим. Хоч і не той типаж, що їй подобався. В нього було русе волосся та світлі очі, а Лізі подобались чорняві хлопці. Вона перевела погляд на його губи, аж надто чуттєві, як для чоловіка.

— Як ви там опинились? — перервав потік її думок Макар.

— У мого хлопця був день народження. Ми посварились і я пішла.

— І він вас відпустив? — не повірив своїм вухам Макар. — Одну? Вночі? Без образ, але я б йому теж надавав гарненьких стусанів.

— Не варто, — махнула рукою Ліза. — Він був надто п'яним, щоб хоч щось усвідомлювати. До речі, давай на "ти". Бо якось незвично...

— І що вас приваблює в таких чоловіках? — немов роздумуючи над цим запитав Макар.

— Нас? Це кого?

— Таких дівчат, як ти?

— Ти вже схарактеризував мій типаж? — вона зверхньо підняла брови.

— Я не про типаж, — хитнув він головою. — Ти дуже приваблива дівчина. Але є те, що відрізняє тебе від багатьох красунь.

— І що ж це?

— Розум. Попри намагання приховати це, твій погляд зовсім не наївний.

— Ти психолог?

— Ні, засміявся він хитаючи головою.

— Тоді звідки так добре розбираєшся в людях?

— В мене була хороша школа, — знизав він плечима. Ти так і не відповіла. Чому?

— Бо він багатий, — ляпнула вона перше, що збрело в голову, щоб поставити цього дивного і нахабного хлопця на місце.

— Я й не сумнівався, — насмішкувато хмикнув Макар. — Тільки одне уточнення: він, чи його батьки?

— Його сім'я.

— Так і думав, — розтягнувся він в кривій посмішці.

— Немає нічого постидного, щоб хотіти жити в достатку.

— Маєш рацію. Цього не прагнуть тільки дурні та ліниві. Але ж ти зустрічаєшся з ним, а не з його батьками. І жити тобі теж доведеться з ним. Хоча... пробач, це не моя справа.

Так, це була на його справа! Але він попав точно в ціль дублюючи власні думки Лізи. Їй чомусь раптом стало дуже соромно. Напевно в його очах вона виглядала, як меркантильна сука. Втім, яке їй діло до того, що про неї думає незнайомець. Однак, чомусь дуже захотілось, щоб він не подумав про неї погано.

— Дякую за чай, — Макар піднявся. — Мені вже пора. Постарайся більше не потрапляти в такі неприємності.

Ліза ще раз подякувала за порятунок і зачинила за ним двері. Їй чомусь дуже не хотілось, щоб він пішов... Але зупинити його вона не могла. А він не просив у неї номер телефону. Та й навіщо їй це? Бо він вродливий? В її житті було багато вродливих і що з того?

Вимкнувши світло та вклавшись у ліжко Ліза намагалась заснути, однак щойно вона заплющувала очі, бачила русявого Макара, який невідомо з яких причин привернув її увагу. Однак вона була переконана, що більше не побачить його, тому заспокоївши свою уяву, дівчина задрімала. Знала б вона, що гра тільки починається...