Пролог

Дев'ять років тому.

— Ви впевнені? — тихо запитала Ліза, яка сиділа на стільці нервово стискаючи руки.

— Якщо ти вчишся на лікаря, то маєш розуміти, що помилки бути не може, — спокійно відповіла лікарка щось записуючи на листочку. — Вагітність три тижні. Тут направлення на обстеження та вітаміни, які необхідно купити. Лізо, ну чого ти?

— Просто це все надто несподівано... — вона зі всіх сил намагалась не розплакатись. — Мама стільки зусиль доклала, щоб я навчалась в медичному університеті... А я...

— Твоя мама розумна жінка. Візьмеш академку, а потім закінчиш. Вагітність це дар. Тому витри шмарклі. От побачиш: все буде добре.

— Тільки ви мамі поки нічого не кажіть...

— Та за кого ти мене маєш? З мамою сама розбирайся. Якщо будуть питання приходь.

— Дякую Валентино Василівно... — на ватних ногах Ліза піднялась плентаючись до дверей.

Немов в тумані вона опинилась на вулиці. З неба падав перший сніг, однак вона не відчувала холоду. Думки мчали роєм в голові, змушуючи серце стискатись. Що ж тепер буде? Знову і знову запитувала вона себе, однак відповіді не було.

Вона вагітна. Як таке трапилось? Невже вона була настільки необачна, що не вбереглась. Адже знала звідки беруться діти. Мама говорила, що рано чи пізно будуть наслідки, однак вона настільки закохалась, що забула про все на світі. А тепер вороття не було.

Бредучи вулицями вона й не помітила, як дійшла до будинку. Проте бажання повертатись додому сьогодні не було. Як дивитись в очі матері, яка працювала як проклята, щоб дати доньці краще життя?

На лавці в модному пальті сидів її колишній хлопець, який виявилось зраджував їй. В руках у нього був великий букет троянд.

— Для чого ти прийшов Тарас? — без жодних емоцій на обличчі запитала вона.

— Хотів бачити тебе, — твердо сказав він криво посміхнувшись.

— Не варто було. В мене багато справ, — вона пройшла повз нього.

— Лізо. Дай мені ще один шанс, — сказав кароокий брюнет за яким вмирали всі дівчата з їхньої компанії.

— Для чого? Щоб ти знову побився об заклад, що звабиш ще якусь дурепу? Чи можливо це якийсь новий спір в якому ти знову повернеш мене?

— Послухай, то була помилка. Тоді я був п'яний. Я погано думав що роблю. А зараз я хочу все виправити. Будь ласка, дозволь довести тобі, що мої наміри щирі.

— Нам немає про що розмовляти. Ти завжди думаєш тільки про себе. А гроші твого тата не зможуть виправити твого характеру. — Ліза розвернулась залишивши Тараса стояти за спиною.

— Ти будеш моєю, — впевнено сказав хлопець. — Ми обоє це добре знаємо.

Колись він подобався їй. Дуже. Веселий, красивий, дотепний. Він був розкутий і це притягувало до нього безліч дівчат. Про такого як він, Ліза мріяла. Або думала, що мріяла. Принаймні мама, яка все життя намагалась дати доньці все, втовкмачувала їй в голову, що чоловік повинен бути забезпечений. Тому дівчина завжди була одягнена в наймодніші речі та ретельно стежила за своєю зовнішністю. Адже такі чоловіки як Тарас кохали очима. Вийти заміж за такого означало жити в достатку і злізти нарешті з материнської шиї.

Їхні стосунки з Тарасом завертілися швидко. Дорогі подарунки, ресторани, квіти... Це все швидко закрутило Лізі голову і вона закохалась. Або ні. Насправді вона зовсім не знала що це таке. Мама навчила її, що в стосунках жінка повинна любити себе і тоді її кохатиме чоловік. Жінка повинна знати собі ціну, а ще доглядати за собою. Всім настановам донька слідувала завчаючи правила життя, адже мама бажала їй тільки щастя.

Не зважаючи на те, що Ліза завжди виглядала як модель з глянцевого журналу, вона ламала всі стереотипи про те, що красива — значить дурна. Вона наполегливо вчилася. У них з мамою була угода: Ліза добре вчиться, а мама не лізе в її особисте життя та не забороняє ходити на гулянки з подругами. Тому не зважаючи на те, що вона швидко засвоювала навчання, дівчина була душею компанії. Вона любила гучні вечірки, дискотеки та танці до ранку. В Лізи було безліч подруг з якими вони проводили разом вільний час.

Так вона і познайомилась з Тарасом. На одній елітній вечірці, яку влаштовував старший брат її подруги Наді. Вони були заможні, а тому і молодь була не з бідних сімей. Звичайно ж Ліза не жила в розкоші, однак цього ніхто не знав, а вона й не хотіла, щоб хто-небудь здогадувався. Адже виглядала вона не гірше, ніж її багаті подружки. Мама робила для цього все.

Вони зустрічались з Тарасом близько пів року. Мама була в захваті від кавалера своєї дочки. Основні якості, які тішили жінку — не що інше, як краса та багатство. Вона наголошувала Лізі, що поряд з таким, як він, вона кататиметься, як вареник у сметані, тому Ліза й була переконана, що безхмарне життя не за горами. Та все було не так райдужно, як здавалось. Тарас був ще тим бабієм й одного разу вона дізналась, що він побився з хлопцями об заклад, що звабить одну дівчину з якої вони насміхались називаючи "мишкою". Чи вийшло в нього звабити, дівчина не цікавилась, однак стосунки розірвала. Він спочатку не телефонував їй, кажучи, що надто молодий для серйозних стосунків, однак через місяць почав надзвонювати. Ходити їй вслід за ногами та не давати спокою.

Поринувши в навчання з головою вона на деякий час викидала все з голови намагаючись зосередитись на своєму майбутньому. І у Лізи навіть вийшло відірватися, забути про все окрім мети, але ж ні... Вона помирилась з Тарасом.

В нього був день народження і він добряче напився. Вона вже й не пам'ятала, що він їй сказав, однак вона рознервувалась та пішла геть. Їй потрібно було подумати, тому дівчина вирішила прогулятися. Вже було досить пізно. Однак вона була настільки розлючена, що й не помітила, як за нею хтось іде. То було троє хлопців. Вони наздогнали її та почали чіплялись. Говорили їй непристойні речі, ловили за руки. Враховуючи довжину її спідниці це було й не дивно. Одному Богу відомо чим все могло закінчитись, якби не машина яка різко пригальмувала біля обочини. З неї вийшов високий чоловік та кинувся на допомогу дівчині.

Немов поринувши в думки Ліза зупинилась перед дверима та вперлась лобом в холодні двері. В пам'яті знову прокрутились картинки з минулого, змушуючи все всередині стискатись від почуття безвиході.

Вона запитувала себе: де схибила? Однак відповіді не було. Одного вечора Макар Дорошенко врятував її, однак прийшов день, коли він знищив... Повністю. Ліза знала, що не зробить аборт. Вона вчилась в медичному і добре розуміла, чим закінчиться переривання першої вагітності, однак що казати мамі та як жити далі, дівчина не уявляла.

Вони жили досить непогано, однак Ліза ніколи не заглиблювалася звідки мама бере на все гроші. Батько покинув їх, коли їй було три роки та з того часу Ліза більше його не бачила. Мама сама тягнула її. Хотіла дати освіту, говорячи про те, що це відкриє їй дорогу у хороше життя. Не таке, як у неї. Однак, цього не сталось. Тепер життя не малює ніяких перспектив, окрім злиднів. Адже Ліза впаде на руки своїй матері, якій доведеться годувати ще один рот. Ні! Вона ледь не закричала. Цього не буде. Вона візьме академічну відпустку та піде працювати. От тільки куди її візьмуть?

Ключ в замку повернувся і двері відчинилися. На порозі стояла занепокоєна Лариса Вікторівна, яка дивилась на доньку.

— Лізо? Ти чого тут стоїш? Щось сталось? — запитала вона пропускаючи доньку всередину. — Бачила біля під'їзду машину Тараса. Ви нарешті помирились.

Дівчина глянула на маму, але промовчала. Вона тихо увійшла до квартири та сівши на крісло почала скидати свої модні лакові черевики. Раптом її рука затремтіла. З очей бризнули сльози. І куди вона збирається привести своє дитя? У який світ? Ростити дитину у злиднях? Яка ж буде її доля?

— Не лякай мене, — мама нагадала їй що досі стоїть поряд.

— Я... Не знаю як і сказати, — витираючи сльози сказала дівчина.

— Та кажи вже як є, — Лариса перелякано спостерігала за сльозами Лізи.

— Я... Вагітна.

— О Боже, — тільки й змогла вимовити жінка.

Вона розвернулась та мовчки пішла на кухню. Ліза знала, який шок зараз переживає її матір, однак не могла просто піти у свою кімнату. Вона попленталась за мамою. Лариса сиділа за столом мовчки дивлячись в стіну.

— Мам... Скажи щось.

— Що ти хочеш почути?

— Кричи, сварись... Тільки заради Бога не мовчи.

— Я ж тобі казала: будь обережна. Однак, ні. Ти все робиш по своєму. І що тепер?

— Я піду працювати, — тихо схлипнула Ліза.

— Працювати? — вигукнула мама. — Куди тебе візьмуть? Ти скажи мені от що. Батько — Макар, чи Тарас? — Дівчина заплющила очі, не маючи сил відповісти.

— Отже — Макар? — скрипнула зубами Лариса, — Ти що, ідіотка? Я ж казала тобі, що цей злидар не пара тобі. Чим ти слухала? Хочеш повторити мою долю? Значить так: завтра ми поїдемо до Валентини й вона зробить тобі аборт.

— Що? — не повірила своїм вухам Ліза. — Що ти кажеш, мамо?

— Те що буде правильним. Я прожила життя і знаю, що кажу, — вона поклала Лізі на плече руку, однак та відсахнулась.

— Ніякого аборту не буде! — тихо, але впевнено сказала Ліза.

— Не буде? — закричала Лариса. — Ти, маленька, егоїстична, невдячна погань. Я все своє життя кручусь, як проклята, щоб ти жила. Отже, ось яка подяка? Профукати такого хлопця, як Тарас і проміняти на кого? На злиденного автослюсаря?

— Я розійшлась з Макаром. Все своє життя я жила за твоїми правилами. Слухала тебе і робила по твоєму. З ним я теж розійшлась, — закричала вона. — Бо ти того хотіла. Однак робити аборт я не буду. Ти знаєш, що потім я більше не завагітнію. Невже ти готова до цього?

Очі Лариси кидали блискавки, однак вона змовчала. Ліза підняла підборіддя, та пройшла повз маму звертаючи до своєї кімнати. Зачинивши двері вона впала на ліжко та голосно заплакала. Підтиснувши коліна до підборіддя вона схлипувала, аж поки не заснула. Все своє життя вона була гордою красунею, впевненою в собі та у своїх силах, однак про її слабкість знали тільки ця кімната та Макар, якому вона довірила свою вразливу душу. Душу не егоїстичного стерва, а маленької дівчинки, яка завжди мріяла бути коханою.