39

Петрович трохи помилився в своїх розрахунках й до місця де начебто мав знаходитися ще один вхід в шахту вони добиралися майже дві години. Головна причина такої затримки було те, що дороги туди як такої не було і доводилося буквально продиратися через численні буреломи та густі чагарники. Невеличкий й моторний лісовичок долав ці природні перешкоди без помітних зусиль, досвідчений ельф теж якось давав собі раду, а ось двом відьмам було непереливки. Особливо дісталося в дорозі бідолашній Марієтті. Міська відьма примудрилася назбирати цілу «колекцію» подряпин, гуль та синяків.

Врешті-решт, по лише йому одному відомим орієнтирам, їхній провідник визначив що вони опинилися на місці призначення. Доменіко зрозумів це без будь-яких пояснень лісовика, адже тут все було просякнуте чарами гномів. Залишилося тільки зосередитися та визначити де її джерело, бо саме там вочевидь і був вхід в штольню. Зробити це художникові було не надто складно В свій час він доклав чимало зусиль для того щоб опанувати головні ази чаклунських премудростей маленьких гірняків. Заплющивши очі ельф задіяв своє магічне бачення і невдовзі впевнено показав рукою на масивний валун порослий мохом. Саме він закривав вхід в підземелля.

– І як ми зрушимо його з місця? – Петрович не приховував свого скептицизму. – Тут потрібний механічний кран, або хоча б парочка могутніх тролей.

– Обійдемося без усього цього і посунемо каменюку самотужки, – запевнив лісовика Доменіко.

– Цікаво як? – подала голос Марієтта масажуючи забитий лікоть.

– Майте трохи терпцю і зачекайте хвилинку, – відповів художник уважно розглядаючи поверхню каменюки.

Незабаром він знайшов те що шукав. Практично невидимі руни, що були висічені на одному з боків валуна. На одній з них стояло фірмове клеймо майстра під керівництвом якого збудували цю шахту. В другій було зашифроване командне закляття котре мало зняти магічний захист з входу до неї. Шифр виявився не надто складним, адже гноми оберігали свою штольню від тих створінь, що гадки не мали як саме діє їхня магія. Для ельфа специфіка чарів маленьких гірників не була великим секретом, тож він порівняно швидко розібрався що й до чого.

Знати захисне закляття було нескладно, значно проблематичніше виявилося задіяти ті сили, що могли б зрушити з місця валун. За час що минув чари гномів суттєво послабнули і чаклунський механізм потребував підзарядки магічною енергією. Ось тут і була головна заковика. Та магія якою володів Доменіко за своїми параметрами абсолютно не підходила для хитромудрого творіння гірників. Чаклунський механізм сприймав її за чужорідну і категорично відмовлявся приймати у себе. Зрушити масивну каменюку звичайною фізичною силою видавалося неможливим для старого ельфа, малого лісовика, знервованої вовчиці і двох юних відьом.

Хоча? Ідея прийшла до художника коли він ще раз оглянувши валун з усіх сторін кинув випадковий погляд на Марієтту та Софію. Жінки примостилися на траві неподалік і про щось стиха перемовлялися. Обидві хоч і не могли зрівнятися з художником в своїй чаклунській майстерності, однак мали те чого не було у нього. Вони володіли магією відьом, яка теоретично могла активувати клятий механізм гномів. А навіть якщо він і помиляється зробити спробу все таки не завадить. Втрачати їм і так уже нічого.

– Шановні пані, будь ласка, підійдіть сюди, – звернувся ельф до двох жінок. – Мені зараз знадобиться ваша допомога.

– Так, пане Доменіко, що вам потрібно? – запитала Марієтта схоплюючись зі свого місця.

– Мені потрібно трохи вашої відьмацької енергії, – відповів художник.

– Знову? – невдоволено скривилася Софія, в пам’яті якої ще вочевидь не зблякли образи минулої ночі коли відьми допомагали ельфові в боротьбі з чорним чаклуном.

– На цей раз нічого поганого з вами не трапиться, – запевнив її Доменіко. – Обіцяю, з вас тепер навіть волосинка не впаде.

– Панянки, перестаньте комизитися й робіть те що вас просять, – подала голос Ліліана, яка не знаходила собі місця від нетерплячки.

– Та хіба ж я проти, – Софія приречено зітхнула та приєдналася до Марієтти. – Що ми маємо робити?

– Нічого надзвичайного від вас не вимагається, – взявся пояснювати ельф. – Треба тільки прикласти долоні до цієї руни і, коли я прочитаю відповідне закляття, трошки поділитися своєю магічною енергією. Якщо я правильно розрахував, то цей валун повинен зрушитися зі свого місця та має відкрити нам прохід в шахту.

Марієтта і Софія підійшли до валуна і зробили все так як їм велів художник. Доменіко швидко прошепотів потрібне закляття, замок відімкнувся і механізм почав всотувати у себе магічну енергію двох відьом. Тривало це дійство не більше кількох секунд після чого валун здригнувся, затремтів і почав повільно зсуватися в сторону. Щоб пришвидшити цей процес Ліліана прудко підскочила до валуна, вперлася в нього плечем і стала з усіх сил підштовхувати його. Їй на допомогу відразу кинувся не тільки ельф, але навіть і маленький лісовик. Спільною потугою вони за лічені хвилини відкрили вхід в шахту.

– Почекай, – ледь встиг зупинити нетерплячу вовчицю ельф. – Краще я піду першим, щоб вберегти нас від всіляких чаклунських пасток встановлених тут гномами.

Ліліана прислухалася, Доменіко зробив кілка кроків в підземелля і відразу наштовхнувся на охоронне закляття. На щастя його енергія теж практично вичерпалася, тож для художника її нейтралізація відчулося тільки як ледь помітне комарине покусування. А от вже наступна пастка виявилася значно небезпечніша. Начебто суцільна плита під ногами була майстерно влаштованою пасткою, яка скидала того хто необачно ставав на неї в глибокий колодязь. Це був звичний «чорний гумор» підземних копачів, якими вони зустрічали непроханих гостей в свою обитель.