33

Для того щоб повернути сили виснаженим відьмам та прибрати сліди кривавої битви довелося витратити трохи більше ніж годину. Ліліана проявляла все більше й більшу нетерплячість, тож команді довелося поквапитися. Примадонна Діана виявилася хорошою цілителькою, вона спромоглася доводі швидко привести до тями двох своїх сестер. Складніше було з тілами вбитих орків. Закопати їх в землю зайняло б чимало часу й сил, тож практичний песиголовець запропонував кращий вихід. Все що могло хоч трохи вказати на побоїще позносили в хатинку лісника, яку потім облили бензином і підпалили. Доменіко справедливо вирішив, що Петрович навряд чи захоче дальше мешкати в такому загидженому місці, а всі матеріальні втрати йому можна буде згодом компенсувати золотом, чи якимось іншими цінностями.

Коли дерев’яна хатинка запалахкотіла жарким полум’ям строкате товариство вирушило в дорогу. Приблизний напрямок вони вже знали, а конкретні координати сподівалися визначити вже коли будуть в районі де мала знаходитися шахта. Старий ельф не надто переймався цим, бо відчував своїм магічним єством джерело чарів, що нещодавно завдало їм скільки клопотів. Художника зараз більше хвилювало те, звідки воно тут могло взятися. Що за приблудний чаклун облаштував собі в горах прихисток, був він один чи мав ще якихось помічників, на які підступні несподіванки треба очікувати від досвідченого та могутнього ворога. Цілком можливо, що вони зроблять ще одну спробу нанести по них новий удар.

Саме через такі побоювання Доменіко прийняв рішення розосередити їхню компанію і їхати двома машинами. В електромобілі вампіра розмістилися Ліліана, два ельфи й іеле, а от відьми з перевертнем та песиголовцем знайшли собі місце в фургоні. І ось вже невеличка кавалькада вирушила в дорогу.

– Як ви думаєте, ми встигнемо на допомогу Вольдемару? – запитала стривоженим голосом Ліліана, яка сиділа поруч Доменіко. – Може варто було б кинутися до шахти навпростець?

– У Вольдемара достатньо досвіду та сил, щоб самому подбати про себе, – спробував заспокоїти молоду вовчицю ельф. – Сподіваюся він і без нашої допомоги справиться з тим клятим демоном. Та як би там не було, а я переконаний, що у нас достатньо часу, щоб добратися до місця призначення на автомобілях. А от вирушивши навпростець ми б могли викликати небажану увагу місцевих жителів. Все таки зараз надворі білий день, а не темна ніч.

– До біса цю таємничість, – невдоволено насупилася Ліліана. – Я маю передчуття, що трапилося щось жахливе, тому так і хвилююся.

– Як я вас розумію, дорогенька, – подала зі свого місця голос іеле. – В минулому я теж місця собі не знаходила коли втратила зв'язок зі своїм коханим. Та можете так не турбуватися, Вольдемар мій давній друг і я б неодмінно відчула, якби з ним трапилося щось непоправне. Повірте, він не покидав цей світ і ви незабаром зустрінетеся.

– Дякую, – коротко кинула вовчиця й сумно всміхнулася пані Флорині.

– Тепер куди? – запитав Валеріус, який сидів за кермом електромобіля, коли вони під’їхали до гірського роздоріжжя.

– Направо, – не вагаючись відповів Доменіко а потім додав – Через півтора десятка кілометри зупинишся. Дальше підемо пішки.

Як і було велено молодий ельф зупинився на узбіччі дороги біля нічим непримітного валуна. Пасажири вилізли з салону електромобіля. За мить до них приєдналася компанія з фургону.

– Тепер куди? – запитав Христофор дбайливо підтримуючи за стан все ще кволу Марієтту.

Доменіко на секунду задумався, а потім кинувши головою в потрібну сторону відповів песиголовцю:

– Сама шахта знаходиться неподалік, ось там.  Тільки відразу попереджаю, як би нам не наштовхнутися на одну з пасток орків.

– Будьте спокійні, – самовпевнено вишкірився Христофор. – Я той орківський сморід здалеку відчую, тож всі їхні капкани ми легко обминемо.

– Мене більше непокоїть чародій, – озвався Гельмут. – Він міг тут чимало магічних засідок влаштувати.

– Не думаю, що у нього знайшлося стільки часу на те що їх було надто багато, а через ті що нам зустрінуться по дорозі я вас проведу, – заспокоїв перевертня художник.

– Тоді не будемо баритися, – нетерпляче вигукнула Ліліана. – Вирушаємо негайно.

Заперечувати вовчиці ніхто не збирався, тому дружна компанія швидко вистроївшись вервечкою заглибилася в ліс. Очільником експедиції звісно став Доменіко. Користуючись своїм магічним баченням він без будь-яких труднощів уникав підступних пасток темного чаклуна. Як і передбачав ельф їх виявилося небагато, і ні одна не мала надто складного і хитромудрого закляття. З такими завиграшки міг би справитися навіть чарівник-початківець. Значно серйозніша перешкода перед компанією виникла коли вони підійшли до самої шахти.

– Матері твоїй ковінька, – лайнувся песиголовець першим прокоментувавши видовище входу в штольню, що був завалений масивними валунами. – Як ми потрапимо всередину?

– А дійсно, – спантеличено почухав потилицю перевертень, – що ж нам тепер робити?

– Будемо розгрібати завал? – не то запитав, не то запропонував Валеріус.

– Серйозно?!? Голіруч?!? – скептично подивився на ельфа Христофор. – Та тут для бригади тролів роботи не на одну годину. А ми і за день не впораємося щоб пробитися всередину шахти.

– Ну чому ж голими руками, – задумливо мовив художник. – Ми можемо скористатися і магією. Та й не думаю що завал насправді такий великий як нам видається. Ті хто залишився всередині планували ж якось вибратися назовні.