32

Вольдемар мчав підземним тунелем напружено міркуючи над тим, як же йому тепер виплутатися з цієї халепи. На такий несподіваний розвиток подій вампір аж ніяк не розраховував. Він думав що вийде на бій зі звичайним демоном і це буде поєдинок рівних за своїми силами супротивників. Натомість виявилося, що дон Педро якимось чином перетворився на берсерка, котрий наділений бойовим шаленством найвищого рівня. Здолати такого лютого воїна упиреві було годі й сподіватися. Демон-берсерк зараз черпав свою енергію з джерела магії, яке в древності створив сам легендарний бог Одін, і джерело це вважалося практично невичерпним. Існував єдиний спосіб зупинити атаку безумця, то це перервати магічний зв'язок між ним та джерелом його сили. Та як це зробити? Він же не чаклуни і на чарах знається дуже обмежено.

На жаль часу щоб знайти відповідь на це запитання у вампіра не знайшлося. Завернувши за черговий поворот Вольдемар наштовхнувся на тупик. Дальше втікати було нікуди, а позаду чувся тупіт знавіснілого демона та його гнівний рик:

– Боягузе клятий, та зупинись ти вже. Скільки можна бігати від мене? Давай друзяко ще трохи побазікаємо, поки я не проткнув твоє гниле серце осиновим кілком.

– Давай побазікаємо, – гукнув у відповідь упир якому й так не було де дітися. – Що ти ще мені хотів розповісти, Педро?

Тупіт став ще гучніший і з-за рогу показався демон. Вигляд він мав моторошно-жахливий. Ні найменшого сліду втоми. Зате хижий вишкір роззявленої морди з якої рясно текли цівки слини й войовничий блиск очей, що освітив печеру наче два потужних прожектори. Побачене викликало в упиря хвилю жалості до давнього приятеля з яким в минулому довелося стільки всякого пережити. Та вона була скороминучою, бо Вольдемар чудово розумів, що колишнього дона Педро вже ніколи не повернути.

– Та ось вирішив востаннє поцікавитися, чи не змінив ти свого остаточного рішення, – прогарчав берсерк і з такою силою гупнув кулаком по стіні, що звідтам порснув град кам’яних осколків.

– Маєш на увазі мою відмову приєднатися до вашого кодла? – вампір вирішив трохи потягнути час в слабкій надії, що йому все ж вдасться щось придумати. – Що я отримую взамін на свою згоду? Багатство та влада мене не цікавлять, і ти це сам чудово знаєш. Улюблена справа у мене вже і так є. Що ще твої хазяїни можуть мені запропонувати?

– Силу, – рикнув дон Педро. – Могутність, таку що тобі й не снилася.

– А навіщо вона мені? – щиро здивувався упир. – Я і так достатньо сильний щоб робити все що мені заманеться.

– Навіщо? – насмішкувато запитав берсерк і ще раз з такою силою вгатив по стіні, що все навкруги затряслося. – Все що заманеться? Та невже? А як на рахунок головної проблеми всіх вампірів?

– Про що це ти?

– Я про твою залежність від сонця. Я про можливість ходити під яскравим промінням денного світила не боячись, що воно спопелить тебе.

– Це данина за довголіття, котру платить кожен вампір.

– А якщо можна буде обійтися без цієї плати за своє безсмертя? Невже тобі ніколи не хотілося скинути ці кайдани і просто прогулятися сонячним днем? Особливо тепер, коли в твоєму житті з’явилася Ліліана. Ти зможеш з нею жити відкрито, не ховаючись від сонця. Разом подорожувати світом, милуватися його неповторними краєвидами, насолоджуватися тим чого вже не бачив століттями. Зрештою не виключено, що у вас навіть можуть бути спільні діти. 

– Педро, для чого ця маячня? – перервав демона трохи збентежений почутим Вольдемар. – Основи світобудови нікому не дано змінити. Вампірам судилося бути дітьми ночі, й сонце завжди буде нашим смертельним ворогом. А спільні діти між різними расами неможливі. Навіть вампіри не здатні дати своє потомство як це роблять всі інші живі істоти. Єдине, що нам під силу це навертати когось в нам подібних.

– Помиляєшся друже, є сили, що здатні перевернути цей світ догори дриґом. Вони завиграшки можуть зробити тебе невразливим до сонячного проміння, так само як мене наділили могутністю берсерка. Це надзвичайно древня та потужна магія, яка непідвладна моєму розумінню, однак вона дієва і її чудесні результати мені довелося бачив на власні очі. Думаєш я б даремно тобі все це розповідав, якби достеменно не знав, що це не вигадка. 

– І яку ціну за це потрібно буде заплатити? – запитав упир і в’їдливо додав. – Бачу тобі цей дар не пішов на користь. Замість шляхетного демона ти перетворився на зрадливу почвару, що не змозі контролювати свої емоції та вчинки. Ти став слухняним паяцом, який повністю підвладний своєму хазяїну.

– Маєш рацію, я змінився і не завжди вмію вгамовувати ту енергію, що вирує в моєму тілі. Але це все тимчасово. Згодом я навчуся й стану непереможним воїном. І ти теж зможеш перетворитися на нездоланного вампіра, котрому будуть нестрашні ні новітні вороги, ні старі заборони. Ти зможеш робити те, про що зараз навіть мріяти не смієш. Єдине що треба, то це дати свою згоду приєднатися до нас.

– Педро, я не змінюю своє рішення і ніякі твої спокуси мене не переконають, – Вольдемар зрозумів, що пора закінчувати цю розмову, щоб дійсно не піддатися сумнівам. – Давай продовжимо нас поєдинок.

– Як хочеш, – прогарчав демон і рушив на колишнього друга. – Ти підписав свій смертний вирок вампіре.

Вольдемар знав, що він приречений. Дон Педро зараз був сильніший та спритніший за нього. І загнаному в кам’яну пастку вампіру було нікуди подітися, хіба що героїчно прийняти свою смерть від пазурів знавіснілого берсерка. Та гинути самому не хотілося і упир вирішив забрати з собою в потойбіччя ще й свого ворога. Для цього в нього виник один шалений план. Ще під час розмови з доном Педро Вольдемар запримітив мереживо тріщин у стіні де бив кулак демона. Гноми звісно були майстрами своєї справи і їхня шахтарська вправність вважалася неперевершеною при спорудженні шахт, однак навіть цього виявилося недостатньо щоб витримати удари самого берсерка. Цим і вирішив скористатися хитромудрий вампір.