30

– З чого почнемо, дами? – запитав Доменіко у трьох відьом, як тільки вони залишилися одні в лісовій хатинці.

– Ми вже спромоглися зняти маскувальний шар з головного закляття, – відповіла йому примадонна Діана й кивком голови показавши на пентаграму намальовану на підлозі кімнатки додала. – Тепер маємо розібратися у хитросплетінні магічних ліній, з яких воно зіткане. Готова поклястися, що тут замішане ельфійське чаклунство. Гляньте яка реакція прослідковується на наше ворожіння.

Художник увійшов в середину пентаграми, присів навпочіпки, заплющив очі, зосередився і магічним зором побачив те, про що йому говорила відьма. Перед Доменіко розкинувся простір наповнений різнобарвними нитками й мерехтливими іскорками. Це був навколишній ефір щедро наповнений чаклунською енергією. Переважна більшість іскорок та ниток рухалися хаотично і спонтанно, однак були й такі, що поєднувалися в структури різного рівня складнощів. Ті шо були простими утворилися під впливом повсякденних сил природи, як ото вітер, дощ, сонячне світло й нічна темрява.

Серед цієї строкатої мозаїки магічних кульок, колечок, крапельок і взагалі безформних ляпок Доменіко легко розрізнив те, що його цікавило. На перший погляд закляття нагадувало безформну грудочку засохлого болота. Кірка у грудочки була попелясто-фіолетового кольору з частими темно-коричневими вкрапленнями. Ельф відразу зрозумів, що ці чари створенні шляхом змішуванням чаклунства двох рас. В ніздрях художника задерло від їдкого смороду орокського поту та вітряного запаху демонської шкіри.

В одному місці кірка на грудочці була наче зшкрябана гострим ножом і з-під нею визирала сріблясто-сяюча серединка. Доменіко подумки торкнувся цієї променистої субстанції і миттєво відчув як його пронизали гострі стріли могутньої енергії. Сумніві у нього більше не залишалося, це насправді було закляття ельфійського мага, надзвичайно потужне та витончено-майстерне водночас. Розібратися у всіх його тонкощах та виявити творця займе чимало часу й сил. Однак художник не збирався опускати руки перед труднощами, а відразу взявся за справу.

– Дами, допоможіть мені, – попрохав він відьом, – потривожте це закляття своєю ворожбою. Нехай маг, що його контролює відволічеться на вас, поки я потихеньку добиратимуся до нього.

У відповідь три відьми впівголоса затягнули якусь монотонну пісню на незнайомій ельфові мові. Протяжна мелодія у поєднанні з односкладовими словами за своїм звучанням нагадувала дзижчання рою бджіл. В магічному баченні Доменіко це все виглядало як баранці блідо-рожевого туману, що потягнулися від рота кожної жінки до грудочки-закляття. Незабаром шматок «болота» була щільно закутана в кокон відьмацької ворожби. Голоси жінок зазвучали голосніше, кокон запульсував мерехтливим сяєвом й почав стискатися й морщитися.

Коли по кірці грудочки пробігли легкі брижі ельф зробив спробу проникнути в його глибини. Вторгнення художника викликало негайну реакцію у закляття. Воно пирснула в сторону Доменіко цілим розсипом пекучих іскринок. Та той не зважаючи на біль продовжив добратися до самої серцевини цієї магічної структури. Саме там знаходився головна артерія яка живила закляття чарівною енергією його творця. І тільки через неї можна будо вислідити та знешкодити загадкового чаклуна.

Повільно, нитка за ниткою, шар за шаром, ельф прямував до свої мети. З кожним кроком робити це було все важче і болісніше. Захисні обереги, що були майстерно вплетені в закляття, тепер вже нагадувало виверження вулкану, жагуча лава якого здавалося готова була спопелити відчайдушного сміливця. Але художник не звертав на це випробування ніякісінької уваги. Він вперто продовжував робити свою справу.

Пісня відьом переросла в завивання грозового буревію, створений ними кокон перетворився на брилу криги, що своїм холодом частково нейтралізувала жар закляття. І ось вже Доменіко намацав те що так наполегливо шукав. Під пучками його пальців нарешті опинилася матриця закляття. Туго сплетений джгут енергетичних потоків який стрепенувся та забринів мов натягнута струна від контакту з магією ельфа.

Дальше потрібно було діяти швидко та рішуче. Максимально зосередивши всі свої сили й черпнувши додаткову порцію відьмацької магії художник послав перший удар своєму невидимому супротивникові. Той вочевидь був готовий до такого розвитку подвій, бо майстерно захистився від нападу. Та Доменіко й не думав зупинятися на півкроку. Ельф вирішив чинити за принципом: вода камінь точить. В його стратегії було максимально виснажити ворога, а потім нанести останній, вирішальний удар. Запасів енергії у нього повинно було вистачити, адже на стороні художника була могутність всього відьмацького Ковену.

Крок за кроком, удар за ударом, Доменіко неустанно долав захист свого супротивника. Той теж не збирався сидіти виключно в обороні і вшкварив кілька раз ельфа енергетичними зарядами. Біль була жахливою, і дісталася вона не тільки художнику, але і його помічницям. Краєм вуха Доменіко почув як пронизливо зойкнула одна з молодих відьом. Натомість Примадонна Діана люто засичала й надала таку магічну підтримку ельфові, що тому врешті-решт вдалося на пробити захист ненависного чаклуна.

Це тривало якусь мить, та цієї крихітної частки часу художнику вистачило, щоб проникнути в свідомість супротивника. Те що Доменіко там побачив вжахнуло його. Однак, незважаючи на пережите очманіння, художник спромігся закувати єство ворожого чарівника в монолітну брилу створену з ельфійських чарів і відьмацької ворожби. В цю ж секунду інформаційний канал який їх зв’язував зник, а саме закляття розсипалося на дрібні друзки. З чаклуном та його магією було повністю покінчено.