27

– Ні, я піду туди один – сердито кинув Вольдемар заледве стримуючи свою злість.

Суперечка між вампіром та всіма присутніми в лісовій хатині тривала вже понад десять хвилин. Море часу, які можна було використати більш доцільніше, чим витрачати їх на доведення очевидних речей.

– Друже, не ображайся, але вони мають рацію – це смертельно небезпечно для тебе. Клятий демон навмисне все так облаштував, щоб ти потрапив в його пастку і ти добровільно вирушаєш на заклання.

– Доменіко, думаєш я всього цього не розумію, – упир невдоволено скривився на чергову порцію переконань приятеля. – Та повір мені – Педро достатньо хитра й кмітлива тварюка, щоб передбачити й такий варіант, коли я з’явлюся на його запрошення не один. Він неодмінно вже має план як вас знешкодити. Більше того, підозрюю що саме на такий розвиток подій демон і розраховує, бо ваша присутність стане йому підмогою, а мені завадою в майбутньому двобою.

– Чого б це? – невдоволено наїжачився песиголовець. – Шеф, невже ви вважаєте нас такими нікчемними бійцями?

– Шановний Христофоре, я ніскільки не сумніваюся у ваших бійцівських навиках, але там будуть задіяні такі сили, що тобі й всім вам краще не потикатися туди.

– Які ще такі сили? – в’їдливо поцікавився Доменіко. – Чи ти вважаєш, що у світі існує щось могутніше за ельфійську магію? А я все таки представник древнього роду ельфів і знаю такі чаклунські закляття які тобі і не снилися.

– Мені ні, а от дон Педро схоже добре у них розбирається.

– Що ти маєш на увазі? – художних спантеличено дивився на друга.

– Мілорд Вольдемар, намагається сказати, що клятому демону допомагає хтось з ельфів, – замість вампіра відповіла Примадонна. Жінка тільки-що вийшла з сусідньої кімнати, де разом з двома помічницями займалися відьмацькою ворожбою. – Я з дівчатами трохи попрацювали над закляттями, що тут залишили викрадачі, і виявили в їхній структурі доволі цікаві особливості.

– Мадам Діана, прошу вас – говоріть конкретніше, – Доменіко з-під лоба зиркнув на відьму.

– Самі закляття доволі складні і на перший погляд все виглядає наче магія демонів, в яку вплетено дрібку чарів орків та гоблінів. Але це тільки на перший погляд. Насправді все це лише мішура, котра вміло маскує творіння ельфійського чаклуна. І скажу вам відверто, я просто в захопленні від філігранної роботи цього, без перебільшення, великого майстра. Таке вправне поєднання енергетичних потоків, грамотне розміщення контрольних маяків, та й саму форму головного магічного русла мені доводиться бачити вперше.

– Цього не може бути, – не йняв віри почутому художник.

– Може Доменіко, на жаль може, – упир поклав руку на плече друга і дивлячись йому просто у вічі продовжив. – Ось тому я хочу піти один. Так мені буде простіше, бо я не перейматимуся вашою безпекою, а зосереджуся виключно на поєдинку. А для вас тут буде своє завдання. Ти спробуй розібратися що за ельфійська магія тут задіяна і якщо вдасться, то нейтралізуй її. Мадам Діана та її відьми нехай допоможуть тобі в цьому. А всі інші – охороняйте хатину, бо не виключено, що посіпаки демона спробують сьогодні напасти. Невідомо скільки їх тут у нього, але не варто думати, що Педро прислужують тільки два орки. Переконавшись, що я прийшов один, він пришле на вас всю свою зграю. Тож добряче підготуйтеся до скорої битви.

Тепер вже ніхто сперечатися чи заперечувати вампіру ніхто не став. Всі чудово розуміли що Вольдемар має рацію, та й переконати його нікому не вдасться. Ельф тільки згідливо кивнув головою і разом з примадонною подався допомагати двом відьмам розшифровувати чужинську магію. Всі інші присутні теж непомітно вислизнули з хатинки надвір. Залишилися тільки упир та молода вовчиця.

– Вибач мені, що вплутав тебе у всі ці неприємності, – промовив Вольдемар підійшовши до Ліліани.

– За що тобі вибачатися? – зблиснула своїми пронизливо-сірими очима вовчиця. – Я вже велика дівчина і знала на що йшла коли закохалася в древнього вампіра. Хіба ти винуватий, що все так склалося?

– Я мав би захищати свою кохану від всіх клопотів та проблем, – винуватим тоном промовив упир. – Але от змушений знову залишити і мчати невідомо куди.

– Це ж ненадовго і я знаю що ти неодмінно повернешся до мене.

Ліліана лагідно притулилася до Вольдемара, ніжно обвила руками його шию, і жадібно вп’ялася своїми гарячими вустами в холодні губи вампіра. Упир відчув як у його грудях збуджено защеміло серце, в голові застукотіли дзвінкі молоточки, а крижана кров у жилах почала швидко перетворюватися на падаючу лаву. Він стояв непорушно, пригортаючи до себе граційний стан дівчини, шаленів від задоволення насолоджуючись їхнім поцілунком, втішався тою скороминучою миттю божественного блаженства, яке щойно подарувала їм доля.

– Кахи-кахи… – тихе покашлювання лісовика змусило двох закоханих повернутися в реальність. – Мілорд Вольдемар, ви ще бажаєте сьогодні розпочати пошук своєї підопічної?

– Авжеж, Петровичу, – відповів вампір з жалем відпускаючи зі своїх обіймів вовчицю.

– Тоді пора рушати, бо шлях туди неблизький.

– Дай мені ще одну хвилину, – кинув упир лісовикові і нахилившись до дівчини прошепотів. – Я кохаю тебе мила і клянуся, що обов’язково повернуся. Ти тільки будь розумницею і бережи себе. Ми незабаром знову будемо разом і я більше ніколи не залишу тебе.