26

– Це складно пояснити, бо я сам до пуття в цьому не петраю, – промовила химерна почвара. – Не забувай, я був тільки помічником великого Майстра і він мені не всі свої чаклунські секрети відкривав.

– Гаразд, почнемо з просто, – запропонувала я. – Будемо розбиратися крок за кроком. Ти стверджуєш, що це я власноруч влаштувала тут сховище для чарівного артефакту.

– Так, це безсумнівно була ти, – згідливо кивнув своєю потворною довбешкою монстр.

– Коли і як це трапилося?

– Точною дати я тобі на жаль не назву. Можу лиш сказати, що все сталося після того як нашу потаємну лабораторію знищили гостровухі.

– Але ж все це відбулося півтисячі років тому. Як я могла щось робити, коли народилася аж через п’ять століть?

– Гадки не маю. Мабуть ти якимось чином перемістилася в минуле.

– А може ти обізнався, або просто збожеволів, якщо розказуєш такі нісенітниці.

– Сама ти божевільна, і нічого я не обізнався, – підводне чудовисько схопилося на ноги і знервовано заметалося по печері. – Я був у великого Майстра найкращим і найтямущішим учнем, якого він часто хвалив за гострий розум і виняткову пам’ять. Я не міг помилитися і відразу впізнав тебе, лиш ти з’явилася у моїх видіннях.

– Добре, перестань метушитися і присядь, – сердито прикрикнула я на неспокійного співрозмовника. – Навіщо я влаштувала цей схрон? Як саме це відбувалося. Розкажи про все детальніше.

– Той день видався напрочуд погожим, – монстр прислухався до мого наказу, вмостився навпроти і продовжив свою розповідь. – Яскраво сяяло сонечко на безхмарному небі, весело співали пташечки в лісі, тихо плескалася вода в озері. Ніщо не провіщало лиха. Майстер після складного експерименту відпочивав у своїй хатинці. Ми, його помічники та учні, займалися повсякденними справами. Я був серед трійці тих, хто охороняв артефакт.

Напад ельфів був настільки стрімким та несподіваним, що мало хто з нас взагалі зміг зрозуміти що відбувається. Отруєні стріли, зачаровані списи та вогняні мечі гостровухих не знали пощади й за лічені хвилини всі наші були перебиті. Я мабуть був останнім з тих, хто загинув тоді. Спершу мені навіть трішки пощастило, бо встиг схопити в руки артефакт і вже майже добіг з ним до води. На цьому моя вдача й закінчилася. Арбалетний болт вп’явся в мою спину і я зі своєю ношею навіки занурився в Синевир.

Нападники з якихось причин не стали довго затримуватися на місці побоїща. Вони спалили дощенту наше поселення та всіх убитих. А що не згоріло у полум’ї, то повикидали в озеро. До вечора від нашої обителі залишилися тільки тліючі головешки та сморід від паленої плоті.

– Зачекай, – не стрималася я перебиваючи оповідача. – Звідки ти все це знаєш якщо вже лежав мертвим під водою?

– Я був мертвий тільки тілесно, а ось мою сутність всотав у себе артефакт. Завдяки чому мені відомо не тільки що трапилося тоді, але й що відбувалося навкруги напротязі всього часу.

– Хіба таке можливо? – не йняла віри почутому я.

– Авжеж. Вся чарівна сила цього артефакту зіткана з чаклунської енергії тих істот хто мав магічні здібності.

– Тобто, «Сурма Воскресіння» це свого роду такий собі акумулятор чарів?

– Так, хоча б я радше вжив слово «хранитель».

– Ну п що було дальше?

– А дальше з’явилася ти. Трапилося це через кілька годин після побоїща. Була саме ніч, коли ти вийшла з лісу. На якусь мить постояла на березі озера, а потім шубовснула вводу. Зробила це саме в тому місці де на дні лежав мій закоцюблий труп з артефактом в руках. Пригадую, я ще тоді дуже здивувався звідки ти знала куди пірнати. Але в твоїй поведінці не було й крихти вагання чи нерішучості. Ти діяла впевнено, я  б навіть сказав – відчайдушно. Швидко знайшла «Сурму Воскресіння» і перенесла її у цей сховок. А на кінець завалила вхід до нього масивним валуном. Так артефакт був надійно схований від стороннього ока на довгих п’ять століть.

– А що тепер змінилося? – я вирішила йти до кінця і вислухати всі безумства цього схибленого монстра.

– Тепер трапилися дві обставини, що можуть порушити спокій артефакту. По-перше, з плином часу сховок став не таким надійним як був раніше. Під впливом природніх сил, валун яким ти загородила вхід розсипався на дрібні скалки. Зараз сюди може потрапити всякий охочий. По-друге, останнім часом з’явилося занадто багато ось тих «охочих» заволодіти «Сурмою Воскресіння». Артефакт має можливості для чаклунського маскування, котрий здатен надійно уберегти його від простих смертних, однак проти істот, що володіють магією він тепер практично безсилий. Тому ти мусиш зробити те, що вже якось зробила, знайти інший надійний схрон і перемістити туди артефакт. Бажано щоб це сталося якнайшвидше.

– А нічого так, що саме мене прислали віднайти цю кляту «Сурму Воскресіння», та передати її іншим, як ти кажеш «охочим».

– Мені про це добре відомо, але тут я вже нічого змінити не можу, навіть як би й хотів. А я не хочу, бо таке веління артефакту, а йому краще знати кому в руки віддавати себе.

– Маячня якась, – я відчувала, що у мене почало паморочитися в голові від всієї отриманої інформації. – Чому саме я опинилася серед обранців сурми?

– На жаль ось саме цього я не знаю, – знизала плечами потвора. – Якщо так цікавить, запитай її сама. Можливо й отримаєш якісь відповіді на те що тебе хвилює.