23

– Як це несподівано зникнула і ви не знаєте де вона зараз знаходиться? – гнівно заревів Вольдемар ледь стримуючись щоб не роздерти свого співрозмовника.

– Ось так зникнула, – пролепетав перевертень з’їжившись під лютим поглядом вампіра. – Сестра Ліліана вільна вовчиця, яка має право бути де їй тільки заманеться, і не зобов’язана звітуватися перед кимось.

– Що ти мені тут баки забиваєш, сучий потрох! – грізно гаркнув упир вишкіривши ікла.

– Друже Вольдемар, прошу тебе, вгамуй свою злість, – торкнувся руки упиря Доменіко. – Пан Пильноокий каже правду, Ліліани немає зараз в маєтку.

– Як це немає?!? А де вона тоді поділася?!? Звідки ти це знаєш?!?

– Давай вийдемо на вулицю і там я відповім на всі твої запитання, – заспокійливо мовив ельф і потягнув вампіра до виходу з будинку.

Художник ледь не силоміць витягнув приятеля на вулицю й посадив до електромобіля. Примадонна Діана, що не полишала салону машини швидко зиркнула на осатанілого упиря й поцікавилася у ельфа:

– Він там нікому в’язи не скрутив чи горлянку не пререгриз?

– Не встиг, – коротко буркнув у відповідь Доменіко.

– От і чудово. Значить маємо менше проблем і можемо негайно безперешкодно вирушати в дорогу.

– Куди вирушати і де відповіді на мої запитання? – Вольдемара аж трясло від злості.

– Ти рушай, а ми тобі по дорозі все розповімо, – ельф хоч і намагався виглядати спокійним, однак в його голосі були відчутні нотки хвилювання. – Їдь на те місце де ми залишили пані Флорину.

Вампір прислухався до прохання друга і вже за мить їхній електромобіль залишив територію вовчого лігва. Коли маєток Дечебала зник за поворотом відьма мов якась актриса третьосортно театру промовила з пафосом:

– Мілорд Вольдемар, маю для вас дві новини, одна хороша, друга – тривожна. Почну з першої, щоб ви охолодили свій розбурханий норов і не наробили непоправних дурниць. Так ось, ми знаємо де зараз знаходиться Ліліана і ви маєте змогу з нею зустрітися.

– Як?!? Де?!? Коли?!?

Від надміру емоцій упир так вильнув електромобілем, що той ледь не злетів у кювет. Примадонна Діана при цьому вискнула від переляку, а художник поклав свою руку на плече шаленого водія й владним тоном промовив:

– Друже, вгамуй свою нетерплячку. Невже ти хочеш за крок до мети влаштувати аварію і наробити нам зайвих клопотів? Де твоя холоднокровна зваженість?

Вольдемар розумів що приятель має рацію, а тому всупереч своєму бажанню все ж слухняно скинув швидкість. Якби не перші світанкові промені сонця, що вже визирало з-за виднокраю, він би вискочив з салону машини й забувши про все на світі нестримною стрілою полетів до своєї коханої. А так, доводилося зціпивши зуби терпіти ці останні миттєвості які розділяли його від побачення з Ліліаною.

Коли вони дісталися того місця де напередодні, ввечері, висадили пані Флорину, Доменіко попрохав:

– Друже, а тут пригальмуй, з’їдь на узбіччя і трохи зачекай.

Вампір  зробив як йому сказали і зіщулившись завмер за кермом, натомість ельф прудко вискочив з електромобіля й швидко зник в придорожніх заростях. Минула якась хвилина-дві і він повернувся разом з іеле та молодою вовчицею. Хряснули дверцята і Доменіко бадьорим голосом вигукнув:

– А тепер гайда звідси. Мчи якнайшвидше з цього місця.

Вольдемар рвонув вперед ще не вірячи в те що зараз сталося. Позаду нього сиділа та за якою він тужив стільки часу. Здається це був мізерний дріб’язок як для древнього безсмертного, однак для закоханого серця кожна ніч проведена без неї приносила нестерпну біль розлуки та гіркоту втрати, яких не передати простими словами. І тепер, бачачи в дзеркалі заднього вигляду, миле личко коханої схвильований упир, спромігся вимовити тільки одне-єдине слово «Привіт!».

Мадам Діана, що ніколи не відзначалася мовчазною вдачею, відразу засипала новоприбулих зливою запитань:

– Як все минуло? Мої закляття подіяли як і було задумано? Що трапилося в маєтку і як вам вдалося звідтам втекти?

– Так, ваші закляття були досконалими, – всміхнулася німфа повітря й швидко затарахкотіла. – Завдяки ним я безперешкодно потрапила в те крило особняка де тримали леді Ліліану. Бідолашну дівчину охороняла ціла зграя тюремників, та мені вдалося всіх їх обманути. Ми трохи погомоніли між собою, і коли леді Ліліана дізналася, що мілорд Вольдемар в маєтку, то відразу вирішила втекти, щоб зустрітися з ним. На щастя після опівночі майже вся зграя подалася дивитися на двобій між їхнім вожаком та якимось супротивником. Нам вдалося обманути нечисельну сторожу й вибратися назовні будинку. Потім ми добралися до обумовленого місця зустрічі, але на автостраді почався такий рейвах, що я вирішила за краще заховатися в придорожніх заростях і там перечекати цю веремію. Звісно, це був доволі ілюзорний прихисток, однак до вашої появи він прикрив нас від небажаних поглядів.

– Молодці, пані Флорино, ви на відмінно справилися зі своїм завданням, – долучився до розмови Доменіко – Все вийшло якнайкраще.

– А з ким там бився Дечебал, що здійнялася така буча? – поцікавилася іеле. – В маєтку був такий галас про це, що навіть крізь стіни долетів до нас.